Політика царського уряду на Близькому Сході в 20-х рр. ХІХ ст

Ще в 1821 р. повстання проти турецького панування охопило всю Грецію. На початку 1822 р. грецькі Національні збори проголосили незалежність країни. Уряд Туреччини намагався жахливими розправами придушити повстання. Десятки тисяч греків та інших християн було вбито або продано в неволю. Константинопольського патріарха на великдень було повішено.

Мужня боротьба грецького народу за свою свободу та незалежність викликала співчуття серед прогресивної Європи. Всюди збирались грошові пожертви для Греції, відправлялась зброя, утворювались загони добровольців. І попри небажання Росії підтримувати будь-який революційний рух (навіть якщо це за визволення з-під ярма) – вона все ж таки вимушена піти на зближення з Грецією.

Турецький уряд розраховував придушити грецьке повстання й послав проти нього війська. Становище греків особливо погіршилось в 1826 р., після того як турки захопили їхню фортецю Міссолунги. Тоді царський уряд підтримав грецький національно-визвольний рух.

Микола І розпочав переговори з грецького питання з Англією та Францією, яка також претендувала на зміцнення свого торгівельного та політичного впливу в Греції. У 1827 р. ці три держави підписали конвенцію про співробітництво на користь греків. Вони поставили перед султаном вимогу

Турецькі кораблі було повністю знищено у відомій Наварінській битві 20 жовтня 1827 рВирішальна роль у битві належала російському морському командуванню..

2. Російсько-турецька війна 1828-1829 рр. та ослаблення „Священного союзу”.

Після Наварінської битви султан відмовився надати Греції самоврядування й почав готуватися до війни з Росією. Царський уряд мав свої цілі. Він хотів використати в своїх інтересах допомогу грекам, закріпити в Греції свій вплив, а також ослабити Туреччину, примусити її додержуватись всіх угод про дунайські князівства й протоки, завоювати для Росії нові області впливу.

В 1828 р. Росія оголосила Туреччині війну. Австрійський уряд намагався об’єднати європейські держави в коаліцію проти Росії, але ця спроба не мала успіху. 20 жовтня 1827 р. султан оголосив про відмову від Акерманської конвенції 1826 і закликав до «священної війни» проти Росії.

26 квітня 1828 р. Росія оголосила війну Туреччині..

Вихід російських військ на підступі до Константинополя викликав паніку турецького уряду, який 14 вересня уклав Адріанопольський мирний договір 1829. Війна закінчилась поразкою Туреччини. За укладеним договором до Росії відійшло Кавказьке узбережжя Чорного моря (до району на північ від Батумі) і район Ахалціха. Греція здобула незалежність, а Сербія, Молдова та Валахія — автономію.

Адріанопольський мир 1829 р. зобов’язав надати Греції незалежність, визнану всіма державами.

Весь ліберальний рух, що поширювався в європейських державах, розвиток революційного і національно-визвольного руху в усіх країнах розхитував Священний союз. У 1830 р. відбулася революція у Франції й Бельгії та повстання у Польщі проти російського ярма; 1832 р. британському уряду консерваторів довелося провести виборчу реформу; у німецьких державах поширювався буржуазно-конституційний рух. Усі ці події показали даремність спроб Священного Союзу покінчити з революційним і національно-визвольним рухом. У 1833 р. у Мюнхенгреці Росія, Пруссія й Австрія спробували підтвердити й оновити принципи Священного союзу, але відновити його значення виявилося неможливим.

Поиск по сайту: