ТИПИ КОХАННЯ (що залежать від об'єктів любові)

Різні типи кохання суттєво різняться між собою, що здебільшого залежить від об'єктів любові.

1. Братерська любов. Вона є різновидом кохання, на якому основуються всі інші типи. Е. Фромм розглядав її як відповідальність, турботу, повагу, розуміння іншої людини, прагнення допомагати їй у житті (про це йдеться в Біблії: «Полюби ближнього, як самого себе»). Братерська любов – це принципова здатність любити. У ній присутнє переживання єдності, рівності, спільності з усіма людьми.

2. Материнська любов. її суть у безумовному ствердженні життя і потреб дитини. Мати повинна забезпечувати не лише життя і розвиток дитини, а й прищепити їй любов до життя, відчуття того, що жити – прекрасно. Для цього жінка має бути не тільки хорошою матір'ю, а й щасливою людиною (що доступне небагатьом), адже її любов до життя так само сильно впливає на особистість дитини, як і її тривога.

На відміну від братерської любові, в якій обидві сторо­ни рівні, стосунки матері і дитини від самого початку не­рівноправні: один потребує допомоги, інший її надає. З огляду на альтруїстичність (безкорисливе піклування про інших), жертовність материнської любові її вважають найвищим різновидом любові. Однак Е. Фромм вважав, що справжній подвиг материнської любові полягає у любові не до немовляти, а до дитини, яка росте. Немовля любити не важко (як продовження себе – нарцистичною лю­бов'ю; як об'єкт реалізації прагнення до влади і власниць­ких амбіцій). Проте дитина росте, стає автономною особи­стістю. І суть материнської любові, за Е. Фроммом, поля­гає в тому, щоб сприяти особистісному зростанню, відокремленню дитини. На цій стадії материнська любов вимагає жертовності, здатності віддавати все, не очікую­чи нічого, крім щастя улюбленої дитини. І саме в цьому багато матерів виявляє нездатність виконати надзавдання материнської любові.

3. Любов до себе. Людина, здатна на любов, любить і себе. Якщо вона здатна любити тільки інших – вона не здатна любити взагалі. Любов до себе й егоїзм (задоволен­ня власних потреб, нехтування іншими) – не одне й те саме, а протилежності. Егоїст, створюючи враження, що надзвичайно піклується про себе, насправді лише робить невдалі спроби замаскувати та компенсувати своє невміння піклуватися про своє справжнє Я. Він не вміє любити інших, як і не вміє любити себе. Е. Фромм порівнює егоїзм з ревнивою турботою надто турботливих матерів, які вва­жають, що надзвичайно люблять свою дитину, хоч наспра­вді відчувають до неї глибоко замасковану ворожість. Над­мірна турботливість є компенсацією нездатності любити свою дитину. Так само і «жертовна» мати, яка відмо­вляється від усього заради своїх дітей, насправді перебуває під впливом прихованої ворожості до життя, яку передає і дітям, оскільки вони не повинні розчарувати її. Насправді така мати не любить себе і в такий спосіб дає своїм дітям урок нелюбові до себе й життя. Отже, за Фроммом, без лю­бові до себе любов до інших неможлива, адже в ній про­являється принципова здатність любити.

4. Любов до Бога. Основа потреби в любові закорінена у почутті віддаленості, прагненні подолати спричинений ним відчай шляхом єднання з кимось. Із цієї потреби вини­кає релігійна любов (любов до Бога).

5. Еротична любов. Вона полягає у прагненні до повно­го злиття, єдності з іншою людиною. За своєю природою ця любов виняткова (людина може повністю і пристрасно еротично злитися лише з однією людиною, однак вона не виключає братерської любові до інших людей). Еротичне кохання, застерігав Фромм, не слід плутати із закохані­стю, яка є неочікуваним руйнуванням бар'єру між двома людьми. Таке раптове переживання близькості дуже ко­роткочасне. Після того як незнайомець стає близькою лю­диною, зникає необхідність долати бар'єри, не залишаєть­ся, до чого прагнути. Для багатьох особистість іншої люди­ни, як і власна, скоро перестає бути загадкою, інтерес до неї минає, а близькість досягається лише завдяки сек­суальним контактам. Адже такі люди сприймають лише фізичну віддаленість інших людей і долають її шляхом фі­зичної близькості. Подоланню віддаленості сприяють: роз­мови про особисте життя, сподівання і тривоги, прояви ди­тячих рис особистості, гніву, ненависті, нестриманості (цим пояснюються стосунки деяких партнерів, близькість яких проявляється тільки в ліжку або коли вони дають волю взаємній ненависті чи люті). Із часом така близькість приносить все менше задоволення, тому людина починає шукати нову. Коли новий незнайомець стає «близькою» людиною, знову приходить гостре почуття закоханості, яке поступово згасає і завершується прагненням до нового завоювання. Це прагнення супроводжується ілюзією, що нова любов не буде подібна на попередню. Цьому сприяє оманливий характер сексуального бажання.

Сексуальне бажання, націлене на злиття, не зводиться лише до фізіологічного апетиту, розрядки хворобливої на­пруги. Його можуть стимулювати викликана самотністю тривога, прагнення підкорювати чи бути підкореним, пи­хатість, бажання завдати болю та любов. Оскільки у свідо­мості багатьох людей сексуальне бажання нерозривно пов'язане із любов'ю, вони легко припускаються помилок, вважаючи, що кохають один одного, насправді відчуваючи лише фізичний потяг. За Е. Фроммом, кохання справді може викликати сексуальне бажання, однак у такому бажанні не буде прагнення володіти, підкоряти чи бути під­кореним, воно буде сповнене ніжністю. Якщо фізичне ба­жання викликане не коханням і еротичне кохання не є водночас братською любов'ю, таке бажання призведе лише до тимчасового оргастичного єднання.

Важливим елементом справжнього еротичного кохан­ня є воля, бо вона – не лише сильне почуття, а й рішення, судження та обіцянка. Кохання – це і вольовий акт при­святи себе комусь. Після укладення шлюбу вольовий акт має гарантувати стійкість кохання, та це не означає, що стосунки варто зберігати за будь-яких обставин.

Загалом, як зауважив Е. Фромм, для більшості людей проблема кохання – насамперед проблема, як бути коха­ним, а не як кохати. Справжнє кохання – це активність і мистецтво; вимагає наполегливої праці, постійного самовдосконалення.

Серед теорій виникнення кохання і сексуального потя­гу особливе місце належить біологічній концепції амери­канського психіатра Майкла Лейбовіца, яка ґрунтується на засадах психофізіології. Згідно з нею в мозковій струк­турі (гіпоталамусі) виробляються молекули фенілетаміну (ФЕА), які викликають відчуття ейфорії, піднесеності та радості. Коли людина відчуває статевий потяг, цими моле­кулами насичуються нейрони лімбічної системи, що сти­мулює емоційну активність. У закоханих настає стан, подібний до стану після вживання наркотиків. Партнери відчувають піднесення життєвих сил, жвавість, безрозсудність, легкодумство, оптимізм. Розірвання в цей час сто­сунків може викликати страждання, депресивний стан.

Після невдалого бурхливого кохання, яке спричинило виникнення депресії, жінки, як зауважив М. Лейбовіц, по­чинали активно вживати рідкий шоколад. Оскільки шоко­лад має високу концентрацію фенілетаміну, це дало під­стави для висновку, що організм завдяки цьому компенсує втрачену функцію. Подальші досліди показали, що здат­ність більшості жінок нормально функціонувати на робо­чому місці, у соціальному середовищі залежить від того, чи є вони закоханими, і від ступеня прояву закоханості. Рівень ФЕА в таких випадках коливається в широких ме­жах через хиткий механізм контролю, який може бути на­бутим чи вродженим. При лікуванні використовували фармакологічні препарати, які гальмували розпад ФЕА й ефективно поліпшували емоційний стан жінок.

Хімічний процес, за якого молекули ФЕА партнерів збігаються, спричиняє виникнення хімічної реакції сполу­чення. У житті внаслідок цієї реакції з'являється потяг. Так біологічна концепція кохання пояснює виникнення міжособистісних стосунків, порозуміння чи непорозумін­ня між партнерами Однак реакція між хімічними сполу­ками не може повторюватися і довго перебувати на одному рівні. Тому статевий потяг між партнерами не буває віч­ним. Через чотири роки кількість ФЕА зменшується, а ін­тенсивність хімічної реакції починає спадати. Тому секс і потяг між чоловіком та жінкою перестають відігравати провідну роль у взаєминах. Позитивним завершенням ро­мантичного кохання є поступовий перехід його в кохання-дружбу, негативним – розірвання стосунків, розлучення або продовження спільного життя без взаємного задово­лення. Теорія М. Лейбовіца здобула широке визнання, оскільки до неї можна апелювати, коли вичерпуються інші аргументи щодо походження кохання.

Отже, романтичне кохання (закоханість) є нестійким станом, тривалість якого не перевищує 3-4-х років, адже біологічні речовини, які відповідають за підтримання в ор­ганізмі ейфорії закоханості, не можуть довго бути на ста­більно підвищеному рівні, і їх показники з часом знижують­ся до норми. Коханці починають помічати недосконалість один одного, відшукувати недоліки, які раніше не помічали або ігнорували. На зміну нескінченним спільним інтересам приходять нудьга, нетерпіння, боротьба за лідерство.

Закоханість, яка нерідко переростає в кохання-дружбу, тримається на взаємній повазі і турботі. Почуття стають менш бурхливими, однак – стабіль­нішими, реалістичнішими, а такі стосунки надійніші. Партнери менше демонструють власницькі прояви, що зменшує зобов'язання, дає змогу обом жити своїм життям з мінімальним втручанням. Дружба може передбачати і сексуальний компонент, який надає партнерським стосун­кам приємного забарвлення. Ця форма кохання притаман­на тривалому шлюбу.

Основою функціонування сім'ї, яка забезпечує стабіль­не середовище для формування, розвитку і прояву усіх особистісних рис членів подружжя, є шлюбні стосунки.

Щасливим вважають шлюб, у якому чоловік і дружина одностайно визнають взаємне почуття кохання, повагу, порозуміння; гармонійним – кохання одного і повагу ін­шого члена подружжя; проблемним – коли переважають стосунки без достатньої поваги або надмірна прихильність одного з членів подружжя наражається на байдужість, не­повагу іншого, що провокує сварки, патологічні прояви ревнощів; кризовим – коли домінують конфлікти з різних приводів; розірваним – шлюб, який перебуває у процесі юридичного розірвання.

За сутнісними ознаками розрізняють первинну (бать­ківську) і вторинну (подружню) сім'ї, які можуть вплива­ти одна на одну або функціонувати відокремлено.

Перші уявлення про шлюб дитина здобуває в батьків­ській сім'ї або в її альтернативі. Внаслідок спілкування з батьками, іншими людьми в неї формуються статевосімейнорольові якості. У дівчаток за прикладом матері, сестри, бабусі, тітки з'являються спочатку несвідомі, а піз­ніше – перші свідомі риси жіночості. У хлопчиків під впливом батька, брата, дідуся, дядька пробуджуються ознаки мужності. Одночасно засвоюються поведінкові сі­мейні риси.

Статевий потяг набуває закінченої, стійкої форми із на­станням психологічної та соціальної зрілості, коли люди­на може всі особисті питання вирішувати самостійно, в неї формується власний погляд на життя. Статева близькість у ранньому віці виникає найчастіше через цікавість, однак така людина ще не здобула психологічного та соціального досвіду для відповідальності за свої дії в коханні. Рано роз­почате дошлюбне статеве життя може перервати нормаль­не формування індивідуальних статевих реакцій, адже ме­ханізми, які повинні стримувати чуттєві пориви, ще не сформовані. Тимчасові статеві контакти, часті зміни сим­патій створюють не сумісний із сімейним життям статевий стереотип. Принадність дошлюбних зустрічей, якими б вони не були за тривалістю, забарвлене в романтичні тони спільне дошлюбне життя здаються напрочуд легкими по­рівняно із спільним життям у шлюбі. Шлюбний підпис – це визнання відповідальності за іншого, готовності слугу­вати інтересам сім'ї, іноді навіть усупереч своїм.

Для більшості людей уявлення про сім'ю як головний суспільний інститут домінуючі: 91% чоловіків і 95% жі­нок усіх вікових категорій вважають її важливим ядром свого життя.

Поиск по сайту: