 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Розкрийте роль сексуальної просвіти у забезпеченні статевого здоров’я
Сексуальне здоров'я — це не тільки відсутність якихось хворобливих змін в організмі людини, котрі можуть призводити до зниження сексуальної функції, це інтегральний комплекс взаємодіючих компонентів сексуальності — біологічного (анатомо-фізіологічного), соціального, психологічного, соціально-психологічного, — які забезпечують сексуальну поведінку, складну систему сексуальних стосунків, що зумовлюють оптимальну сексуальну адаптацію до протилежної статі, сексуальну гармонію відповідно до норм соціальної й особистої моралі.
Під сексуальною гармонією подружньої (партнерської) пари ми розуміємо взаємну сексуально-поведінкову адаптацію, що характеризується рівнем сексуального потягу й сексуальною активністю, що відповідають статевій конституції й темпераментові обох партнерів, відповідністю мотивації сексуальної поведінки та мотивів статевого акту кожного з них, що приводить до оптимальної сумації еротичних відчуттів, оргазму та повного психосексуального задоволення.
Із наведеного визначення видно, що сексуальна гармонія — поняття дещо вужче, ніж сексуальне здоров'я; по суті вона являє собою вміння адаптувати свою сексуальну поведінку до поведінки партнера, що можливе за рахунок компенсації навіть у тих випадках, коли якийсь із компонентів сексуального здоров'я ослаблений. Таким чином, сексуальна гармонія — умова необхідна, проте недостатня для досягнення сексуального здоров'я.
Як випливає з визначення, сексуальне здоров'я забезпечується чотирма чинниками — соціальним, психологічним, соціально-психологічним та біологічним.
Соціальне його забезпечення детермінується ставленням суспільства до сексу, сексуальною культурою, ступенем соціалізації сексуальності.
Соціалізація сексуальності виявляється в засвоєнні сексуальних та суспільних норм, у ступені сексуальної культури, зумовленої статевим вихованням та сексуальною просвітою, в сексуальному досвіді, виробленні настанов, у сексуальній потребі, кінетиці та позах статевого акту, прагненні до еротичної привабливості, виробленні особистого ставлення до сексуальності та ідеалу краси.
Психологічне забезпечення сексуального здоров'я визначається роллю індивідуально-психологічних відмінностей особистості в розвитку й виявленні сексуальності та психічних процесів (усвідомлюваних і не усвідомлюваних). Воно невіддільне від фізіологічного, проте має свої особливості й механізми.
Соціально-психологічне забезпечення сексуального здоров'я зумовлене парним характером сексуальної функції, формуванням соціальної малої групи, тобто сім'ї чи партнерської пари, а також диференціацією чоловічих і жіночих соціальних ролей, стереотипів мужності і жіночності.
Біологічне забезпечення сексуальності детерміноване генетичними і анатомо-фізіологічними чинниками та процесами. Це генетично запрограмовані особливості, які передаються у спадок, пренатальний і постнатальний розвиток людини, правильне функціонування кори головного мозку, підкіркових утворень, підбугір'я, спинного мозку, периферичних нервів та рецепторів, стан ендокринної системи, зокрема, оптимальний рівень гормонів під час їх утворення й транспортування у крові, правильне функціонування ферментативних систем, які забезпечують обмін речовин, правильне функціонування статевих органів.
Така багатокомпонентна регуляція сексуальності забезпечує оптимальну адаптацію статей та сексуальну гармонію.
Соціальне та психологічне забезпечення сексуального здоров'я починається на ранніх етапах психосексуального розвитку дитини, причому якщо у формуванні статевої самосвідомості основну роль відіграють біологічні чинники, то формування статеворольової поведінки та психосексуальної орієнтації більшою мірою залежить від соціальних чинників, таких як статеве виховання та сексуальна просвіта. Під впливом останніх формуються первинні та вторинні сексуальні настанови людини, її ставлення до статевого життя і поведінка в конкретній ситуації. Як правило, це пов'язано з процесом соціалізації. На формування сексуальної поведінки чинить вплив також рівень культури почуттів, сексуальної культури, яка в свою чергу залежить від індивідуально-психологічних відмінностей особистості, котрі зумовлюють переробку здобутої інформації, ефективність процесу навчання, вироблення, реалізації, закріплення умовно-рефлекторних зв'язків і врешті-решт, формування динамічного стереотипу сексуальної поведінки, котра оцінюється станом системоутворювальних характеристик сексуальності.
Сексуальна поведінка також являє собою інтегральний комплекс взаємодіючих компонентів сексуальності — анатомо-фізіологічного, соціального, психологічного та соціально-психологічного. Сексуальність людини виконує три функції — репродуктивну, гедонічну, комунікативну — і залежно від превалювання тієї чи іншої функції можна виділити різні типи ставлення до сексуальності. Сексуальність сучасної людини, як уже відзначалося, значною мірою звільнилася від біологічної заданості і багато в чому залежить від соціальних, психологічних та соціально-психологічних чинників.
Про надзвичайно складний характер і багатофакторне забезпечення сексуального здоров'я може дати уявлення схема, наведена на рис. 1.
Сексуальне здоров'я, як комплекс взаємодіючих компонентів сексуальності, — складна схема з багатомірним забезпеченням вимагає системного підходу під час оцінки його стану, діагностики й корекції порушень.
Системний підхід передбачає виділення різних складових, з'єднаних між собою відносно жорсткими зв'язками. Ще І. П. Павлов 1927 р., говорячи про вивчення людини як системи, писав про застосування системного методу: «Розкладання на частини, вивчення значення кожної частини, вивчення зв'язків частин, співвідношення з навколишнім середовищем і на цій підставі — розуміння загальної роботи системи і, по змозі, управління нею». Одним із перших Павлов зазначав, що людина — система надзвичайно саморегульована, «що сама себе підтримує, направляє й навіть удосконалюється». З повним правом це можна віднести й до сексуальності.
П. К. Анохін вважав системою такий комплекс вибірково залучених компонентів, взаємодія та взаємовідносини котрих зумовлюють взаємодію, спрямовану на отримання сфокусованого корисного результату.
Взаємодія окремих компонентів сексуальності, як ми вже відзначали, породжує нові інтегральні якості, не притаманні кожному з компонентів поодинці. У цій інтеграції й виявляється єдність біологічної, психологічної та соціальної сутності сексуальності людини. Системний підхід до вивчення сексуального здоров'я визначає необхідність виділення системоутворювальних його якостей, що визначають психосексуальний розвиток і сексуальність людини.
Однією з перших системоутворювальних якостей сексуального здоров'я є статева самосвідомість — усвідомлення статевої належності власної особистості й оточуючих. Вона детермінована передусім статевим диференціюванням мозку в пренатальний період, а потім впливом мікросоціального середовища. Друга системоутворювальна якість — статеворольова поведінка, тобто формування стереотипу (вибір) адекватної статевої ролі, що відповідає психофізіологічним і анатомічним ознакам дитини. Статеворольова поведінка визначається в основному мікросоціальним середовищем. Психосексуальна орієнтація є третьою системоутворювальною ознакою — це спрямованість статевого потягу, зумовлена як біологічними чинниками, так і мікросоціальним середовищем.
Зазначені три системоутворювальні якості зумовлюють психосексуальний розвиток.
Наступні системоутворювальні якості — статевий потяг, сексуальна збуджуваність і активність.
До складу статевого потягу (платонічного, еротичного й сексуального лібідо) входять психологічний, нейрогуморальний та кірковий (умовно-рефлекторний) компоненти. Сексуальна збуджуваність — швидкість перебігу сексуальних реакцій — залежить від типу нервової системи, темпераменту, типу статевої конституції, ерогенності зовнішніх подразників, привабливості й регулярності статевого життя. Сексуальна активність вимірюється частотою статевих актів, сексуальних реакцій за певний проміжок часу.
Системоутворювальними якостями є, окрім перелічених, сексуальна настанова, потреба, сексуальна мотивація, еротика та психосексуальне задоволення.
Сексуальна настанова — готовність, схильність до певних сексуальних дій. Існують механоцентрична (фалоцентрична) настанова — настанова на техніку статевого акту; оргазмоцентрична — настанова на оргазм (після якого настає психосексуальне задоволення) та екстазоцентрична настанова — готовність до екстазу, до багаторазового переживання оргазму. Сексуальний екстаз — граничне вираження еротичного зв'язку між людьми, характеризується почуттям існування «поза собою», почуттям «єднання із всесвітом». Еротикою називають переживання, пов'язані із сексуальністю.
Сексуальна потреба — стан індивіда, створюваний потребою в об'єктах, необхідних для його співіснування з особою іншої статі, правильного розвитку та функціонування; потреба визначає форми еротичної поведінки. Еротична поведінка (діапазон прийнятності, техніка статевого акту) — форми, способи вираження сексуальності, в основному зумовлені соціальними, психологічними та культурними чинниками.
Сексуальна мотивація — сексуальні спонукання, що виникають під впливом сукупності зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність організму, та визначають її спрямованість на задоволення сексуальної потреби. Це процес внутрішньої, психічної детермінації поведінки, який відбувається під впливом біофізіологічних, соціальних та психологічних чинників.
Системоутворювальними якостями слід вважати також ерекцію, еякуляцію та оргазм, характер і перебіг яких зумовлені анатомо-фізіологічними, психологічними, соціально-психологічними чинниками.
Сукупність і відповідність у партнерській парі всіх системоутворювальних ознак сексуальності забезпечує сексуальну гармонію. Рівень і вияв системоутворювальних якостей сексуальності залежить, як ми бачимо, не тільки від анатомо-фізіологічних чинників, але й багато в чому, а в деяких випадках і в основному, від соціокультурних та психологічних чинників — процесу соціалізації, навчання, психологічного забезпечення сексуальності.
РОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ У ГЕНЕЗІ ПОРУШЕННЯ СЕКСУАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я
Особистість, за визначенням 0. В. Петровського (1990), — це системна якість, що набувається індивідом у предметній діяльності і спілкуванні, яка характеризує його з боку включеності у суспільні відносини.
О. В. Петровський вирізняє три складові, або підсистеми, особистості: інтраіндивідна — характер, темперамент, здібності; інтеріндивідна — прояв особистості в міжособистісних стосунках; метаіндивідна — продовження суб'єкта в іншому індивіді, «внески» в інших людей, прояв особистості в процесі активного перетворення в інтелектуальній та емоційно-вольовій сферах (персоналізація). Звідси виходить необхідність вивчати особистість у процесі міжособистісної взаємодії, діяльності, спілкування, реалізації системи стосунків у процесі персоналізації. Формування особистості проходить у ті ж самі часові періоди, що й соматостатевий та психосексуальний розвиток, але має свою специфіку.
Характеризуючи першу (інтраіндивідну) підсистему особистості та її вплив на особливості сексуальних проявів при сексуальному становленні і порушеннях сексуального здоров'я, слід зазначити певну залежність останніх від рис характеру, типу його акцентуації.
Причиною сексуальних розладів, за даними Г. С. Васильченка, Ю. А. Решетняка (1985), у 16,6 % випадків є уроджені аномалії структури особистості, з яких на акцентуацію окремих рис характеру припадає 62 % і на психопатію — 38 %. Результати досліджень, як і дані А. Є. Личко (1981), свідчать про існування залежності сексуальних проявів від типу акцентуації характеру. При гіпертимному типі акцентуації відзначаються раннє пробудження лібідо, ранній початок статевого життя і наявність мастурбації; для лабільного типу характерні флірт і залицяння без спроб щодо статевого життя; при астеноневротичному типі спостерігається сексуальна астенія; при сенситивному — впевненість у своїй сексуальній неповноцінності; при психастенічному — ранній сексуальний розвиток, інтенсивна мастурбація; для шизоїдного типу акцентуації характерні багаті еротичні фантазії, що супроводжуються мастурбацією при зовнішній асексуальності; для епілептоїдного типу — сексуальні ексцеси та схильність до садистичних тенденцій; для істероїдного — театральність, демонстрація сексуальних переживань; для нестійкого типу — затримка сексуального розвитку.
Такі риси характеру, як боязкість, соромливість, образливість, зайва вразливість, заважають правильному формуванню платонічного, еротичного і сексуального лібідо, негативно впливають на процес комунікації, без якого неможливий нормальний розвиток особистості та психосексуальний розвиток, а в подальшому — знижують рівень психологічної сумісності подружжя.
Розвиток того або іншого варіанта порушення сексуального здоров'я також до певної міри залежить від рис характеру: соціальний варіант частіше спостерігається в осіб з істероїдними рисами характеру; соціально-психологічний варіант — при гіпертимному, епілептоїдному типах акцентуації; психологічний варіант — при істероїдному та епілептоїдному типах і егоцентричних рисах характеру; дезінформаційний варіант — при сенситивному типі та інфантильних рисах характеру; сексуально-еротична дезадаптація відзначається при всіх типах акцентуації характеру.
На формування особистості, як і на психосексуальний розвиток, значною мірою впливає мікросоціальне середовище. Є дані (В. В. Антонов, 1975), що за відсутності матері в психічному розвитку дитини з 6 місяців до 3 років спостерігаються агресивність, жорстокість, дратівливість, зниження здатності до комунікації, до фантазування. Статеворольова поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. У тих випадках, коли емоційна стриманість, вимогливо-владні риси матері поєднуються з ласкавістю, поблажливістю батька, дівчатка часто виявляють маскулінну, а хлопчики фемінінну поведінку.
З тими чи іншими відмінностями особистості або рисами характеру пов'язують і різні варіанти девіації психосексуального розвитку (Г. С. Васильченко зі співавт., 1985). Затримка психосексуального розвитку часто поєднується з патохарактерологічним розвитком особистості і астенічним, психастенічним або істеричним типом психопатії. Передчасний психосексуальний розвиток частіше відзначається в осіб з ядерною психопатією, органічним ураженням нервової або ендокринної системи.
Гіпермаскулінна поведінка характерна для осіб із гіпертимними, нестійкими та істероїдними рисами або з психопатією таких типів, гіперфемінінна поведінка — для осіб з інфантильно-залежними, астеноневротичними, психастенічними, сенситивними та істероїдними акцентуаціями або з психопатією тих самих типів.
У осіб з акцентуацією характеру або психопатією нерідко спостерігається порушення психосексуальної орієнтації (сексуальні перверсії або перверсні елементи). Проте подібні девіації можуть мати місце і за відсутності аномалії особистості, і не можна чітко на основі порушення психосексуальної орієнтації охарактеризувати особистість, або навпаки.
Виділяють чотири форми інтрапсихічного реагування особистості на факт наявності девіації психосексуальної орієнтації: визнання — прийняття особистістю девіації, яка знижує до мінімуму можливість виникнення особистісного конфлікту; згода — часткове примирення з девіацією; захист, при якому переважає відкидання особистістю девіації, причому характерний розвиток інтрапсихічного конфлікту; витіснення — крайня форма відкидання девіації, яка не усвідомлюється особистістю (Schorsch, Д. Імелінський, 1986).
Через ослаблений самоконтроль в стані дезадаптації особистісні риси можуть трансформуватися, набуваючи характеру клінічних симптомів і синдромів: активність перетворюється на експансивність та імпульсну поведінку, агресивність виявляється спалахами руйнівної ворожості, ригідність переходить в паранояльність, інтроверсія — в аутичність, песимістичність — в дегресію, помисловість — в іпохондричність.
Заведено вважати типовими для чоловіків і жінок такі риси характеру.
Чоловічі риси: активність, добра працездатність, твердість, розсудливість, раціональність, зібраність, здатність вникати в суть справи, владність, незалежність, рішучість, суворість, агресивність, упертість, одержимість, егоїстичність та ін.
Жіночі риси: ніжність, м'якість, чуттєвість, емоційність, імпульсивність, слабкість, тендітність, покірливість, сором'язливість, кокетування, здатність до самопожертви, невпевненість, пасивність, цікавість, прихильність до домівки, заздрісність, відповідальність.
Результати вивчення преморбідних рис особистості у 600 людей (300 подружніх пар) із сексуальною дисгармонією показали, що остання найчастіше виникала в осіб з тривожно-помисловими (приблизно у 38 % чоловіків і 37 % жінок) та афективними (у 38 % чоловіків і 45 % жінок) рисами характеру. При цьому у них переважала паторефлекторна форма сексуальних розладів. Сексуально-поведінкова дезадаптація таконституціонально-генетична форма розладу потенції і фригідності, а також ретардаційна форма фригідності відзначалися в осіб з інфантильними рисами характеру (відповідно у 7 % чоловіків і 8 % жінок).
Зазначені відмінності особистості сприяли розвиткові іпохондричної фіксації, песимістичній оцінці свого стану, виникненню боязкості, замкнутості, схильності до хворобливого самоаналізу, переконаності у своїй сексуальній неповноцінності і в результаті призводили до порушення сексуального здоров'я. Невелика частина обстежених (близько 4 %) не реагували на свою статеву неспроможність і зверталися до лікаря лише за наполяганням другого з подружжя.
Г. С. Васильченко, Ю. А. Решетняк (1985) наводять такі цифрові співвідношення основних темпераментів серед здорових людей (обстежували 150 чоловіків і 150 жінок): серед чоловіків сангвініків — 11,5%, флегматиків — 22,5, холериків — 29,5, меланхоліків — 36,5; серед жінок сангвініків — 12,5 %, флегматиків — 19,5, холериків — 24,5, меланхоліків — 43,5. Проведене аналогічне обстеження 300 подружніх пар із сексуальною дисгармонією показало інше співвідношення — серед них було набагато менше сангвініків та флегматиків і більше холериків та меланхоліків. Чоловіків-сангвініків було 5,3 %, флегматиків — 8,8 %, холериків — 32,2, меланхоліків — 53,7; жінок-сангвініків було 7,5 %, флегматиків — 15,4 %, холериків — 29,4 %, меланхоліків — 47,7 %. При цьому більш низький рівень
психологічної адаптації відзначався при поєднанні у подружжя таких темпераментів: сангвінік-сангвінік, холерик-холерик, флегматик-сангвінік.
Вивчення екстраверсії та інтраверсії показало, що порушення сексуального здоров'я частіше (в 69,5 %) виникає в осіб з інтравертованим складом особистості.
3. Шнабль (1982) виділяє такі відмінності особистості хворих із розладом потенції:
1) прагнення не відрізнятися в своїй поведінці від інших чоловіків;
2)демонстрування відсутності емоцій, чуйності, холодність у відносинах з людьми;
3)прагнення до перебільшення, пихатості, егоцентризм, переконаність у своїй перевазі, нездатність до емоціоспівпереживання, ігнорування потреб іншої людини;
4)схильність до фобій, невпевненість в собі; відмова від спроб подолати будь-які труднощі, неможливість швидко відновити рівновагу після невдачі;
5)ананкастні риси, часто в поєднанні з підвищеною вразливістю; у таких чоловіків через їх скрупульозність, схильність до перебільшення, постійний самоаналіз і прагнення переконатися в правильності своїх вчинків особливо часті розлади ерекції; 6
6)девіантні риси у чоловіків, які можуть досягти нормальної ерекції лише за умови виконання девіантних сексуальних дій або в результаті сексуальних фантазій.
Нерідко розлади потенції пов'язані з такими рисами особистості, як боязкість і відсутність заповзятливості в соціальних контактах. У зрілої особистості, що вміє правильно розв'язувати конфліктні ситуації, контролювати свої негативні емоції і вчиняти відповідно до норм суспільної та особистої моралі, порушення сексуального здоров'я трапляються набагато рідше.
Аналіз стану метаіндивідної підсистеми особистості при порушеннях сексуального здоров'я дає змогу дійти висновку, що до зниження рівня соціально-психологічної адаптації призводить поведінка одного з подружжя, яка не сприяє максимальній персоналізації другого. Це одна з важливих причин сексуальної дисгармонії, яка нерідко розвивається за неусвідомлюваними механізмами психічної діяльності.
Особистісні реакції, що виникають під впливом сексуальних розладів, включають дію механізмів психологічного захисту.
За сучасним визначенням, психологічний захист — це спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або зведення до мінімуму відчуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту (Краткий психол. словарь. — М., 1985. С. 101). Психологічний захист має суперечливі характеристики: адаптація — дезадаптація, збереження здоров'я — утримання хвороби, прогрес — регрес.
Відомо, що якщо людина через які-небудь моральні перешкоди або ситуації не може реалізувати свої сексуальні потреби і вимушена діяти всупереч власним настановам, у неї виникають відчуття напруження, неспокою, які пускають в хід психологічні механізми захисту. Проблему психологічного захисту розробляли О. С. Кочарян (1985), Ю. В. Чайка (1989), С. Р.Григорян(1997)та ін.
У ґенезі сексуальної дисгармонії часто відіграють роль неусвідомлювані мотиви та інтрапсихічна адаптація подружжя. Характер психологічного захисту зумовлений взаємодією неусвідомлюваних психологічних настанов і відмінностями особистості подружжя.
Заслуговує на увагу точка зору, відповідно до якої механізми захисту розглядаються у вигляді інтегративної системи, що у свою чергу складається з низки таких систем: інтелектуальної переробки, сублімації, системи витіснення, системи біологічного реагування.
Система інтелектуальної переробки полягає у свідомому осмисленні індивідом загрозливої патогенної ситуації та її свідомому аналізі, який має змінити ситуацію або ставлення до неї. Система замісної діяльності до патогенної ситуації, але шляхом перерозподілу ціннісних орієнтацій, домінуючої мотивації та психічної енергії на іншу діяльність, що спочатку відбувається усвідомлено, а потім підсвідомо. Система витіснення — неусвідомлюване (підсвідоме) вилучення патогенної ситуації зі свідомості. Система біологічного реагування — несвідома, це захист на біологічному рівні, коли відбувається дезорганізація соматичного стану організму.
Поиск по сайту: