Характеристика основних податків податкової системи України

I. Податок на додану вартість (ПДВ) належить до непрямих податків. Він сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції товарів, виконання робіт, надання послуг, за умов імпорту товарів до або під час митного оформлення. Таким чином, ПДВ є частиною новоствореної вартості та сплачується до державного бюджету². Об'єктом оподатковування є обороти з реалізації продукції, товарів(робіт, послуг) як власного виробництва, так і придбаних. ПДВ включається в державні регульовані (фіксовані) та вільні ціни(тарифи) товарів за ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ. Доцільно зазначити, що роль податку на додану вартість виявляється через його фіскальну функцію, тобто мобілізацію колосальних фінансових ресурсів до Державного бюджету України.

II. Акцизний збір належить до непрямих податків і встановлюється на високорентабельні та монопольні товари (продукцію) і включається до ціни цих товарів, послуг (рис 8.1).

Ставки та перелік товарів (послуг), на які поширюється акцизний збір, встановлюються Верховною Радою України.

III. Податок на прибуток підприємства належить до прямих податків. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від24 грудня 2002 р. № 349 передбачає оподаткування прибутку, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань (рис. 8.2). Значно розширено в новому законі амортизаційні норми, що в середньостроковій перспективі дасть змогу багатьом підприємствам поновити свої виробничі потужності. Базова ставка податку — 25 %.

IV. Податок з доходів фізичних осіб. З 1 січня 2004 р. набрав чинності Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб", яким передбачено суттєві зміни в механізмі справляння податку з доходів фізичних осіб. Цей податок сплачується громадянами України та особами без громадянства, які проживають на території України та мають самостійні джерела доходів, як правило, за місцем джерела доходів або за місцем проживання⁴. Об'єктом оподаткування у громадян є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), який одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами (рис. 8.3). Сукупний оподатковуваний дохід включає виплати як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, доходи у вигляді дивідендів за акціями чи від підприємницької діяльності та інші виплати як у грошовій, так і натуральній формах. Громадяни, що мають доходи не лише за місцем основної роботи, зобов'язані вести їх облік і відображати в декларації, яку повинні до 1 квітня наступного за звітним року подати до податкового органу за місцем проживання. При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи. Починаючи з 1 січня 2004 р. до 31 грудня 2006 р. ставка оподаткування встановлюється на рівні 13 % від об'єкта оподаткування. З 1 січня 2007 р. ставка податку становитиме 15 % від об'єкта оподаткування.

Податкова соціальна пільга (пільга в розмірі однієї мінімальної заробітної плати не перевищує 140 % прожиткового мінімуму) передбачена за місцем отримання платником податку основного доходу (де зберігається його трудова книжка). Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

На перехідний період установлюються такі розміри податкової соціальної пільги (% суми податкової соціальної пільги):

— у 2004 р. — ЗО;

— у 2005 р. — 50;

— у 2006 р. — 80;

— у 2007 р. — 100.

Якщо платник податку є самозайнятою особою, податкова соціальна пільга щодо отриманих нею доходів від такої діяльності не застосовується.

V. Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва запроваджено з 1999 р. з метою спрощення системи їх оподаткування (один податок замість кількох, передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування (єдиний податок чи сукупність цих податків) надається платникам.

Платниками податку можуть бути:

1) фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких середньорічна чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а річний обсяг реалізації 500 тис. грн;

2) юридичні особи, у яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізації за рік —1 млн грн.

Ставка податку для фізичних осіб установлюється місцевими органами влади залежно від діяльності в розмірі від 20 до 200 грн на місяць. Для юридичних осіб ставки встановлено у розмірі б % від обсягу виручки від реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10 %, якщо ПДВ не сплачується.

Фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в таких розмірах:

— до місцевого бюджету — 43 %;

— до Пенсійного фонду України — 42 %;

— на обов'язкове соціальне страхування — 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення —4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Юридичні особи — суб'єкти малого підприємництва — сплачують єдиний податок на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в таких розмірах:

— до Державного бюджету України — 20 %;

— до місцевого бюджету — 23 %;

— до Пенсійного фонду України — 42 %;

— на обов'язкове соціальне страхування — 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення —4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Таким чином, єдина відмінність від порядку розподілу коштів єдиного податку фізичних осіб полягає в тому, що сума бюджетних платежів не розподіляється між державним та місцевим бюджетами, а повністю спрямовується до місцевого бюджету.

Поиск по сайту: