Фінанси і їх місце в системі суспільних відносин

Фінанси — одна з небагатьох економічних категорій, яку досліджують майже всі напрями економічної науки. Найчастіше фінанси розглядаються через призму історичних, економічних і юридичних підходів.

Історичний аспект — основа будь-якої наукової категорії. Історичні корені й джерела допомагають розкрити її зміст.

Згідно з історичним підходом поняття "фінанси" є категорією історичною, що виникла разом з появою держави і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням, визначає характер і мету певної історичної епохи.

Поняття "фінанси" походить від латинського — fіпапtіа, що буквально означає платіж, збір. Фінанси виникли і тривалий час розвивались як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти, різних форм державних утворень і захисту певної території. З цією метою держава запроваджувала різні форми податків, зборів і платежів. Використання зібраних у такий спосіб грошей виключало контроль з боку пересічних громадян. Внаслідок цього протягом майже шести століть поняття "фінанси" сприймалось як форма гноблення населення і несправедливого зменшення його доходів.

Фінанси є продуктом існування держави і товарно-грошових відносин. Зміст цього поняття пов'язаний з певною історичною епохою. Він відтворює еволюцію товарно-грошових відносин, розширення функцій держави, а також методи і способи реалізації цих функцій. І хоча термін "фінанси" почали застосовувати ще наприкінці XIII ст., найбільшого поширення він дістав у XIX ст., коли функції держави значно розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини почали домінувати в економічних системах. У свою чергу, розвиток товарно-грошових відносин був зумовлений суспільним поділом праці, наявністю різних форм власності та започаткованих на їх основі організаційно-правових форм господарювання, економічною відокремленістю їх суб'єктів і зовнішньоекономічними зв'язками. Іншими словами, фінанси стали універсальним і дійовим елементом економічного життя.

З огляду на викладене можна стверджувати, що фінансова наука, як і всі інші, виникла з практики. Більшість науковців вважають, що вона виникла у ХУ-ХУІ ст.

Фінансова наука виникла водночас із політичною економією в XV ст. у північній Італії, що переживала економічне і культурне піднесення. На межі середньовіччя і нової історії торговий капіталізм не тільки створив матеріальні умови для виникнення нової галузі суспільного знання, а й зумовив необхідність свідомого ставлення до фінансового господарства.

Сучасні підходи до виявлення суті фінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси, викладені в науковій літературі, внесли певну плутанину у визначення цієї економічної категорії. У поняття "фінанси" вкладають різний зміст — це й "фінансові ресурси", і "капітал", і "грошові потоки ", і "фінансовий ринок", і "фінансові фонди" тощо. У повсякденному житті поняття "фінанси" часто вживають у значенні "гроші". Але фінанси — це не гроші, хоча вони й мають грошову форму, їх неможливо відчути, торкнутися, оплатити ними покупку. Рух коштів, що пов'язаний з обслуговуванням роздрібного товарообороту, оплатою комунальних, транспортних та інших послуг, отриманням спадщини чи дарунків, не вважається фінансами.

Таким чином, фінансові відносини визначаються як суспільні відносини між державою, юридичними особами та фізичними особами, що виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання певних грошових фондів.

З огляду на багатоплановість вияву фінансових відносин існують різні підходи до визначення економічної суті поняття "фінанси".

По-перше, фінанси — це система економічних (грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів.

По-друге, фінанси — це сукупність об'єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб'єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства.

По-третс, фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Розглядаючи сутність фінансів, можна виділити певні складові цих відносин:

— відносини зі створення і використання централізованих фондів держави;

— відносини з розподілу і перерозподілу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

— відносини зі створення і перерозподілу фондів суб'єктів господарювання.

Таким чином, розвиток фінансів як історичної категорії можна обумовити такими факторами:

1) суспільний поділ праці та створення товарного виробництва;

2) розвиток грошового господарства, чітке формування тавикористання основних функцій грошей;

3) поява самостійних, незалежних суб'єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність і створюютьдля виробництва необхідні грошові фонди;

4) виникнення та укріплення централізованої держави, яказабезпечує систему законодавчих та правових норм.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають:

— між підприємствами у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей та реалізації товарів і послуг;

— державою та підприємствами при сплаті ними податків;

— підприємством і громадянами при внесенні ними податківта добровільних платежів;

— окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

— підприємствами та банками у процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

— на самому підприємстві і в державних органах влади тощо.

За матеріальним змістом фінанси — це фонди грошових коштів цільового призначення, які у сукупності є фінансовими ресурсами країни. Матеріальними носіями фінансових відносин є фінансові ресурси.

Фінансові ресурси — це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінансова діяльність передбачає і відповідні правові відносини, тому що фінанси не існують поза юридичними відносинами. Оскільки фінанси обумовлені грошовими доходами, то закономірність руху доходів відбивається на фінансах. Доходи класифікують за трьома стадіями руху:

— первинний розподіл (первинні доходи);

— перерозподіл (вторинні доходи);

— кінцеве використання (кінцеві прибутки).

Первинні доходи утворюються в результаті розподілу виручки від реалізації товарів та послуг окремих підприємств і валового продукту на рівні держави. Кожен суб'єкт господарювання, продавши свою продукцію, розподіляє виручку відповідно до здійснених витрат (вартість поточних матеріальних витрат, заробітна плата, проценти за кредит та ін.). Частина виручки, яка залишається, становить прибуток. Необхідно зазначити, що до складу первинних доходів (виручки) в ринковій економіці входять непрямі податки, встановлені державою, які після реалізації продукції спрямовуються в дохід державного бюджету.

Після первинного розподілу починаються процеси перерозподілу та утворення вторинних доходів. Це передусім нарахування та перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фонду і т. ін.

Остання стадія розподілу (або перерозподілу) доходів — їх реалізація. Доходи, що реалізуються, називають кінцевими, їх витрачають на придбання товарів та послуг. Частина прибутків може бути спрямована на заощадження в будь-якій формі (внески в банках, придбання цінних паперів та ін.).

Кінцева мета перерозподілу національного доходу полягає в розвитку продуктивних сил, укріпленні держави, забезпеченні високого рівня якості життя широких верств населення.

Об'єктивною умовою реалізації фінансів є наявність фінансових ресурсів, рух яких забезпечується певною грошовою масою. Тому з'ясуємо, що означає поняття "фінансові ресурси".

Фінансовими ресурсами, з одного боку, вважається сукупність ресурсів усіх секторів економіки (державного та приватного, колективних підприємств, громадських організації!), з іншого — сукупність грошових фондів, що утворюються у процесі створення, розподілу, перерозподілу та використання валового внутрішнього продукту і національного доходу за певний період.

Основним джерелом фінансових ресурсів є ВВП. Найбільша частина фінансових ресурсів утворюється за рахунок прибутку, заробітної плати, амортизації, непрямих податків, відрахувань юридичних осіб на соціальне страхування.

Існує також таке визначення поняття "фінансові ресурси": це сукупність цінних паперів і платіжних засобів.

Фінанси мають грошову форму вираження, оскільки без руху грошей неможливі фінансові відносини. Гроші є матеріальним носієм фінансових відносин, а їх кількість в обігу (грошова маса) впливає на ефективність функціонування фінансової системи.

Надмірність грошової маси призводить до інфляції; високий рівень інфляції руйнує фінансову систему, бо примушує населення і підприємства якнайшвидше міняти їх на товарно-матеріальні чи валютні цінності, об'єкти нерухомості, здійснювати бартерні операції. У результаті грошові потоки, що наповнюють централізовані та децентралізовані фонди коштів, зменшуються, а з часом зовсім зникають, сфера дії фінансів звужується. Якщо центральний банк країни, здійснюючи надто жорстку монетарну політику і намагаючись подолати інфляцію, набагато зменшить кількість грошей в обігу, це негативно вплине на функціонування фінансової системи — зменшаться обсяги реалізації товарів і послуг, а отже, зменшиться ВВП — основне джерело фінансових ресурсів. Таким чином, фінансова система може бути стабільною тільки тоді, коли центральний банк правильно визначатиме, яка маса грошей має перебувати в обігу, і ефективно регулюватиме її засобами грошово-кредитної політики.

Грошова маса (М), тобто загальна кількість грошей в обігу, планується за агрегатним методом. Грошові агрегати — це встановлені центральним банком країни специфічні групування грошових форм за принципом ліквідності. Ліквідність грошей — це швидкість, з якою їх можна обміняти на товари (послуги), тобто використати на поточне споживання.

У різних країнах застосовують різні грошові агрегати.

Так, Національний банк України (НБУ) для планування грошового обігу встановлює такі агрегати:

М₀ = гроші поза банком, тобто готівкові;

М₁ = М₀ + кошти на поточних банківських рахунках у національній валюті;

М₂ = М₁ + строкові депозити в національній валюті;

М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Таким чином, кожний наступний агрегат утворюється додаванням до попереднього наступної грошової форми (маси грошей, що мають меншу ліквідність).

Для регулювання грошової маси (тобто збільшення чи зменшення кількості грошей в обігу) центральні банки застосовують такі інструменти грошово-кредитної політики:

• встановлення облікової ставки, за допомогою якої центральний банк впливає на "ціну" грошей у країні;

• купівля і продаж центральним банком цінних паперів і валютних цінностей (іноземної валюти, цінних паперів, виражених в іноземній валюті, банківських металів) у комерційних банків. Купуючицінні папери і валютні цінності, центральний банк "створює" гроші, тобто кількість грошей в обігу збільшується. Коли ж центральний банк продає їх, він тим самим "знищує" гроші, і їх кількість в обігу зменшується;

• встановлення мінімальної ставки обов'язкового резервування, тобто певного процента коштів, залучених комерційними банками від клієнтів. Вони зобов'язані закріпити (зарезервувати) цю частку коштів на кореспондентському рахунку в центральному банку, тобто не використовувати її в активних операціях. Збільшуючи процентну ставку обов'язкового резерву, центральний банк "зв'язує" більшу масу грошей, а зменшуючи її, навпаки, вивільняє гроші, у результаті чого їх кількість в обігу зростає.

Останнім часом в економічному та політичному житті України відбулися значні зміни, зумовлені здобуттям незалежності та переходом до ринкових відносин. У цьому зв'язку розширилося коло суб'єктів фінансових відносин, ускладнилася їх взаємодія, урізноманітнилися фінансові ресурси, способи їх руху, розподілу та перерозподілу.

Сучасній практиці господарювання притаманна певна особливість руху товарних і грошових потоків. Вона полягає в тому, що в модель економічного кругообігу включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями та фінансовими ринками.

Заощадження — це частина доходів домогосподарств, не спрямованих на оплату товарів і послуг, сплату податків, погашення боргових зобов'язань.

Інвестиції — це сукупність майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку, доходу або досягнення соціального ефекту. Розрізняють фінансові та реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різні фінансові інструменти: цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у виробничі фонди (основні та оборотні): матеріальні (будівлі, обладнання, споруди та ін.) і нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічну, науково-практичну, інструктивну, технологічну та іншу документацію).

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин щодо фінансових інвестицій, які регулюють потоки коштів від їх власників до позичальників.

У сучасній ринковій економіці власниками вільних коштів є переважно домогосподарства. Їх витрати менші, ніж доходи, на величину заощаджень. Найпоширенішими формами заощадження коштів у ринковій економіці є вклади в банки і купівля цінних паперів.

Залучення до економічного кругообігу заощаджень та інвестицій ускладнює механізм регулювання грошових потоків, включаючи до моделі кругообігу фінансові ринки. Без них може уповільнитись або зовсім припинитися переливання коштів від власників до позичальників. У ринковій економіці розрізняють два способи переливання коштів: пряме та непряме фінансування. Пряме фінансування — це сукупність фінансових ринкових каналів, якими кошти переміщуються безпосередньо від власників до позичальників. Ця форма фінансування включає внески у статутний капітал підприємств і фінансування через отримання позик.

Фінансування шляхом внесків у статутний фонд означає, що підприємство отримує інвестиційні кошти в обмін на право володіння частиною його власності.

Фінансування через отримання позик здійснюється за допомогою укладення угод, за якими підприємство отримує кошти в обмін на зобов'язання повернути їх у майбутньому з процентами, але без надання кредитору прав на будь-яку частину його власності. Таке фінансування здійснюється шляхом отримання банківських кредитів та продажу облігацій.

Другий спосіб фінансування — непряме (опосередковане) фінансування — це сукупність фінансових каналів, якими кошти переміщуються через фінансових посередників. До них належать банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства, фондові біржі та інші інститути. Функції фінансових посередників полягають в акумуляції коштів для подальшого їх розміщення на комерційній основі.

Сутність категорії "фінанси" розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення. Можна сказати, що під фінансовими функціями розуміється "робота", яку виконують фінанси.

В узагальненому вигляді можна вважати, що фінанси виконують дві основні функції: розподільну і контрольну.

Зміст розподільної функції полягає в тому, що фінанси є основним інструментом розподілу й перерозподілу ВВП. За допомогою фінансів держава здійснює розподіл суспільного продукту не тільки в натурально-речовій формі, а й за вартістю. У цьому зв'язку стає можливим і необхідним контроль за забезпеченням вартісних і натурально-речових пропорцій у процесі розширеного відтворення.

Контрольна функція фінансів полягає в тому, що вони є інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. Фінанси здійснюють контроль на всіх стадіях створення, розподілу та використання суспільного продукту й національного доходу. Цей контроль охоплює всю діяльність юридичних і фізичних осіб та держави.

Через розподільну й контрольну функції фінанси активно впливають на процес відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагромадження та споживання, по-друге — додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання. Це сприяє збільшенню суспільного продукту, а відтак і національного доходу.

Поиск по сайту: