ЛІДЕРСТВО І СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА

У світлі викладеного вище очевидно, наскільки важливо для керівника бути повноцінним лідером. Лідерство - це прояв влади, здатність впливати на поведінку інших людей.

Не слід думати, що в менеджменті існує тільки влада керівника над підлеглими. Не менша явна влада підлеглих над керівником - вона не має формально-адміністративного підгрунтя (якщо не враховувати прав трудового колективу і профспілки, а також громадянських прав особи), але від цього не стає менш дієвою. Тому на практиці лідерство в менеджменті полягає у здатності витримувати баланс влади керівника і підлеглих. При цьому ефективне лідерство виявляється обумовленим добровільним визнанням підлеглими авторитету керівника.

Влада, що забезпечує лідерство, може мати різну природу. Вона може грунтуватися на примусі, тобто на силі і страху перед цією силою. Таке лідерство потребує постійного підтвердження сили і всеохоплюючому (тотальному) контролі. Можливі влада і відповідне лідерство, що грунтуються на заохоченнях, на можливості лідера розподіляти фінансові та інші блага. Ці види лідерства можуть носити суто формальний характер, будучи пов'язаними із знаходженням лідера на керівній посаді і в силу цього який має можливості розподіляти блага, „карати" і милувати.

Дещо інша природа лідерства, в основі якого лежить авторитет керівника як експерта, найбільш кваліфікованого і компетентного фахівця з профілю діяльності фірми або підрозділу. Лідерство може бути грунтовано на особистих якостях керівника, його здатності і бути еталоном, прикладом для підлеглих в моральному плані, носієм певної харизми, що базується також на психосоматичних особливостях особи (зовнішня привабливість, емоційність і т. д.).

Формальне і неформальне лідерство у фірмі можуть не співпадати, в принципі, в цьому немає нічого страшного, якщо правильно побудований баланс влади. Для справи може бути навіть краще, якщо в колективі будуть лідери по окремих напрямах діяльності і життя організації. Реалізація лідерства (владного впливу) може грунтуватися на примусі (передусім - силою закону і розподілі повноважень), на переконанні (раз’ясненні - передусім) і на участі (причетності, особистому прикладі).

Керівництво як лідерство - багатогранна діяльність. Проте в ній виразно простежуються дві основні спрямованості:

1) орієнтація на конкретні завдання (спонукання, організація, інструктаж, забезпечення прийняття „правильных" рішень, забезпечення наявності „потрібних" співробітників і їх „правильного" завантаження, забезпечення іншими ресурсами);

2) орієнтація на збереження і розвиток колективу, на конкретних осіб, увагу, довіру, заохочення (забезпечення досягнення співробітниками їх особистих цілей, їх задоволеності працею, самореалізації, упевненості, залучення їх до вирішення проблем, особистий приклад, взаємоповага і щирість в стосунках). Керівник зобов'язаний не лише забезпечувати досягнення намічених цілей, перевіряти результати роботи, але і покращувати умови праці, сприяти реалізації талантів і здібностей співробітників, подальшому зростанню їх кваліфікації. У разі невдачі він повинен нести свою частку особистої відповідальності (у керівника вона є завжди), не перекладаючи її повністю на підлеглих. Більше того, його завданням є проявляти справедливість по відношенню до співробітників у разі їх прорахунків і невдач, враховувати індивідуальні особливості кожного працівника, допомогти кожному з них відчути результати його праці, оцінку його вкладу у загальну справу.

Керувати означає не лише наказувати, але і опікуватися, направляти, мотивувати і, хоче того керівник або ні, - виховувати. Досвідчений керівник знає, що кожна його хвилина, приділена співробітникам, - вигідне вкладання часу. Керівник, будучи лидером свого колективу, виконує по відношенню до персоналу цілий комплекс функцій социально-психологічного характеру. Передусім це адміністративна функція координації індивідуальних дій з виконання завдань. З нею пов'язана дисциплінарна функція контролю, заохочення і покарання. Керівник виконує також стратегічну функцію вибору цілей, перспектив шляхів і методів роботи. В якості компетентного спеціаліста він виконує експертну функцію. Саме перебування на посаді примушує його виконувати функцію представляти колектив - у вищестоящих інстанціях і суспільстві, а також вищестоящих інстанцій і соціального середовища - у своєму колективі. Сама природа керівника з неминучістю змушує лідера виконувати виховну функцію, тому що усі дії керівника так чи інакше позначаються на формуванні і розвитку особистості його підлеглих. Більше того, керівник часто виконує психо-терапевтичну (якщо не психоаналітичну) функцію, вирішуючи конфлікти підлеглих, допомагаючи їм виходити із стресових ситуацій. Недаремно підлеглими у керівнику так високо цінуються почуття гумору, здатність розрядити важку ситуацію посмішкою, жартом. Адже якщо людина здатна розсміятися, значить він розуміє безпечність ситуації, означає що його горизонт бачення і розуміння ситуації дозволяє бачити її ширше і повніше.

СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА

Для демократичногостилю - рішення, що колегіально виробляються, контроль здебільшого за результатами роботи. Демократичний стиль – це поведінка керівника, який намагається не нав’язувати свою волю підлеглим, а створює клімат у колективі, де працівники мотивують себе самі до праці через потреби вищого рівня.

Основними позитивними характеристиками керівника-демократа є справедливість, повага до підлеглих, турбота про них, делегування другорядних питань підлеглим, прислуховування до думок підлеглих, доведення вказівок підлеглим у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань, інформування колективу про стан справ та перспективи розвитку організації тощо.

Ліберальний стиль – це різновид демократичного стилю керівництва, яке базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі власної роботи. Цей стиль необхідний там, де колектив знаходиться на високому рівні зрілості, де встановилися порядок і дисципліна.

Основними позитивними характеристиками керівника-ліберала є: ввічливість, добродушність до підлеглих, готовність вислуховувати пропозиції і навіть критику підлеглих тощо.

Негативним у керівника-ліберала є: відсутність ініціативи, очікування вказівок зверху, невпевненість, легкість впливу оточуючих, невимогливість до підлеглих, легко роздає нереальні обіцянки, безконтрольність, якщо вказівка не виконуєт ься підлеглим, може виконувати її сам тощо.

Анархічний стиль керівництва має місце тоді, коли керівник самовідмежовується від процесу керівництва. Цей стиль може бути доречним у тому випадку, якщо колектив "доріс" у своєму розвитку до того, що може ефективно діяти на засадах самоуправління.

Вибір стилю керівництва обумовлюється дією різноманітних факторів, серед яких головну роль відіграє ситуація. Частота застосування відзначених стилів керівництва різна. Найбільш розповсюдженим вважається демократичний стиль.

Менеджер повинен відчувати ситуацію і вибирати такий стиль у своїй діяльності, потребу в якому відчувають його підлеглі.

Поиск по сайту: