Облік прямих матеріальних витрат

Прямі матеріальні витрати визначаються як добуток їх кількості на ціну одиниці цього матеріалу, віднесеного прямо на об'єкт обліку економічно обґрунтованим методом.

Матеріальні витрати, які включаються до складу собівартості продукції, містять такі основні статті:

- сировина й основні матеріали;

- напівфабрикати власного виробництва;

- паливо й електроенергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (віднімаються).

Класифікація матеріалів за структурою споживання – важливий інструмент прийняття рішень у сфері виробництва. Вона має будуватися на принципах точності прогнозування використання матеріалів. Облік і контроль матеріалів здійснюється не лише за окремими групами, підгрупами, а й за кожним найменуванням, видом та сортом.

Загальна класифікація матеріалів знаходить відображення в номенклатурах-цінниках у вигляді систематизованого переліку матеріалів, які використовуються на підприємстві. У номенклатурах-цінниках кожному найменуванню, сорту матеріалу присвоюється умовне цифрове позначення – номенклатурний номер, крім того, вказується одиниця виміру і ціна. Номенклатурний номер застосовується в усіх первинних документах обліку руху матеріалів. Застосування номенклатурного номеру є обов’язковою передумовою автоматизованої обробки інформації під час обліку наявності і використання матеріалів, поліпшення якості їх обліку, забезпечує єдність оцінки матеріалів у плановій, нормативній, технічній, технологічній, оперативній та бухгалтерській документації незалежно від структурного підрозділу, де вони створювалися.

Номенклатурний номер - це ознака, за якою можна визначити синтетичний рахунок, субрахунок, групу, підгрупу, найменування матеріалу, сорт, розмір. Десятизначний код номенклатурного номеру означає таке: перший знак характеризує розділ матеріалів, другий та третій – групу і підгрупу матеріалів, четвертий і п’ятий – технічну характеристику (марку, сорт), шостий, сьомий, восьмий - порядковий номер розміру, дев’ятий та десятий – належність матеріалів до основного або допоміжного виробництва.

Матеріали оприбутковуються на підприємство за первісною вартістю, склад якої визначається за П(С)БО 9 „Запаси”.

Суму транспортно-заготівельних затрат на матеріали можна узагальнювати на окремому субрахунку до рахунку обліку матеріалів, наприклад 201.1 «Транспортно-заготівельні витрати на матеріали». У такому разі сума ТЗВ щомісячно розподіляється між вартістю залишку матеріалів на кінець звітного місяця та вартістю матеріалів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані) за звітний місяць.

Сума ТЗВ, віднесена на матеріали, які вибувають, визначається як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості матеріалів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку матеріалів, у кореспонденції з якими відображене вибуття цих матеріалів.

Середній відсоток ТЗВ визначається за формулою:

, де

ТЗР пм – залишок ТЗВ на початок місяця, грн.;

ТЗР місяць - сума ТЗВ на матеріали, які надійшли протягом місяця, грн.;

М мп – залишок матеріалів на початок місяця, грн.;

М місяць – сума матеріалів, які надійшли протягом місяця, грн.

Приклад розподілу ТЗВ надано у табл. 13.3.

Таблиця 13.3 - Приклад розподілу ТЗР, тис. грн.

Середній відсоток ТЗВ = (10+40)*100% / (100+300) = 12,5%

Сума ТЗВ, яку слід віднести до реалізованої продукції, =

= 12,5 * 350 / 100 = 43,75 (тис. грн.)

За умови використання значної номенклатури матеріалів їх фактичну собівартість можна визначити лише у кінці звітного періоду, коли у бухгалтерію надійдуть усі необхідні документи про надходження та оприбуткування матеріалів. Тому у поточному обліку матеріалів використовуються умовні ціни, які називають обліковими. Різновидом облікових цін можуть виступати середні закупівельні ціни, планова вартість придбання або нормативна вартість.

Відхилення фактичної вартості матеріалів від облікової визначається наприкінці місяця та відображається на окремих аналітичних рахунках за групами матеріалів. Фактичну собівартість матеріалів визначають як суму (різницю) вартості матеріалів за обліковими цінами та відхилень облікових цін від фактичних.

Під час відпуску матеріальних цінностей у виробництво їх оцінка здійснюється за одним з методів:

- метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- метод середньозваженої собівартості;

- метод перших за часом надходження запасів ФІФО;

- метод останніх за часом надходження запасів ЛІФО;

- метод нормативних затрат (полягає в застосуванні норм затрат на одиницю продукції, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін)

- метод обліку за цінами продажу (передбачає застосування протягом поточного періоду у якості облікових цін – цін продажу).

Використання різних методів оцінки матеріалів при їх відпуску зумовлює отримання різної величини фінансового результату.

Для обліку використання матеріалів у виробництво застосовуються наступні форми первинних документів:

- лімітно-забірна картка (форма № М-8 та № М-9) – для систематичного відпуску у виробництво лімітованих матеріалів, а також для поточного контролю за дотриманням лімітів;

- накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма №М-11) – для обліку руху матеріалів (внутрішньої передачі) або при разовому відпуску на власні потреби виробництва;

- акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (форма № М-10) – для обліку відпуску матеріалів понад встановлений ліміт або при заміні матеріалів;

- картка складського обліку матеріалів (форма № М-12) – для кількісного обліку матеріалів на складі (за видами матеріалів);

- відомість обліку залишків матеріалів на складі (форма № М-14) – для контролю за відповідністю даних складського та бухгалтерського обліку;

- сигнальна довідка про відхилення фактичного залишку матеріалів від встановлених норм (форма № М-18) – для контролю за ефективним використанням запасів.

Методи контролю за використанням матеріальних цінностей:

- сигнального документування (застосовується у випадку позапланових змін норм або перевищення ліміту споживання виробничих ресурсів) – з використанням сигнальних документів із червоною лінією, що свідчить про перевитрачання конкретного виду матеріалів та є сигналом для прийняття відповідних заходів з боку керівництва;

- партіонного розкрою (застосовуються, коли у виробництво надходить наперед визначена партія матеріалів, із якої шляхом розкрою, нарізки або штампування виготовляється одна або кілька деталей) – з використанням карти розкрою, що є первинним документом методу партіонного розкрою. В карті розкрою відображається найменування й номенклатурний номер матеріалу, залишки в натуральних та вартісних вимірниках, кількість нарізаних деталей, їх чиста вага, відхилення від норм, вказуються коди причин і винуватців виявлених відхилень. Фактичне використання матеріалу розраховується як різниця між одержаною та поверненою кількістю матеріалу, а використання за нормою – як добуток кількості заготовок на норму витрачання. Відхилення від норм визначається порівнянням фактичного витрачання з нормативним;

- інвентарний (ґрунтується на даних інвентаризації матеріалів на робочих місцях і в незавершеному виробництві). Наприкінці звітного періоду або конкретного терміну проводиться інвентаризація залишків невикористаних матеріалів за кожним робочим місцем (цехом, бригадою). Відхилення виявляють не за окремими партіями матеріалів, а за окремими виконавцями, бригадами, цехами - за зміну, добу, декаду, місяць.

Слід зазначити, що в умовах серійного виробництва здійснюють подетально-операційний облік із використанням маршрутних листів, в яких відображається рух напівфабрикатів за операціями. Маршрутний лист є комбінованим первинним документом, що забезпечує контроль руху незавершеного виробництва та відображає проходження партії деталей за технологічним маршрутом.

Фактичне витрачання матеріальних цінностей на виробництво визначається за формулою:

Вф = Зм + Нм - Вп – Зк

Вф – вартість матеріалів, фактично використаних на виробництво;

Зм – залишок матеріалів на початок місяця, грн.;

Нм – вартість матеріалів, що надійшли протягом місяця, грн.;

Вп – внутрішнє переміщення матеріалів протягом місяця, грн.;

Зк – залишок матеріалів на кінець місяця, грн.

На основі даного методу порівнюють фактичне використання сировини та матеріалів за кожною калькуляційною групою з нормативним і виявляють відхилення від встановлених норм, які підлягають розподілу на відповідні об’єкти обліку затрат пропорційно нормативним затратам. Виявлені відхилення є основою для визначення причин і відповідальних за ці відхилення осіб.

Для контролю за витрачанням ресурсів матеріально відповідальні особи цеху періодично складають матеріальні звіти з відображенням окремим рядком відхилень від норм і виявляють причини, які зумовили ці відхилення. Ця інформація є базою для прийняття необхідних заходів щодо встановлення та усунення недоліків у роботі та забезпечення економного і раціонального використання сировини і матеріалів.

Фактичне витрачання матеріалів на кожну одиницю продукції визначається шляхом їх розподілу пропорційно нормам затрат на одиницю продукції.

Для обліку затрат діяльності та відображення кредитових оборотів на рахунках обліку матеріалів застосовують журнал № 5 або №5А та відомість № 5.1 обліку руху запасів. Суми внутрішнього обороту виробничих запасів за місяць виділяються окремими сумами і мають бути рівними між собою. Внутрішній оборот відображається у відомості 5.1 обліку руху запасів.

Поиск по сайту: