Методи обліку затрат на виробництво

Методи обліку виробничих затрат – це сукупність способів та прийомів, в процесі яких здійснюється групування та розподіл виробничих затрат за об'єктами калькулювання (носіями затрат) для обчислення собівартості окремих видів та одиниць продукції.

Характеристика методів обліку затрат і калькулювання собівартості продукції надана у табл. 13.6.

Таблиця 13.6 - Методи обліку затрат і калькулювання собівартості продукції

Позамовний метод характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. На виготовлення виробу (групи виробів) збираються витрати виробництва за замовленнями, на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виготовлено, в якій кількості та в який термін. Виробничі витрати визначаються методом підсумовування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення. У випадку виготовлення великих виробів з тривалим циклом виробництва замови відкриваються не на виріб у цілому, а на окремі технологічні та монтажні вузли. На кожну замову відкривається картка аналітичного обліку витрат. Замова може складатися з одиничного виробу або з партії однакових виробів. Кожній замові привласнюється свій номер. Витрати по замові заносять у реєстраційну картку під цим номером. Витрати реєструються по мірі походження виробу по стадіям виробництва, які звичайно мають співвідношення із певними структурними підрозділами. Загальна сума витрат, що відображена у карках замов, що знаходяться у процесі виконання на кінець звітного періоду, буде дорівнювати підсумковому сальдо рахунку „Незавершене виробництво” на цю дату.

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Суть попередільного методу полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається на кожному переділі окремо в міру виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Витрати повинні узагальнюватись за встановленою номенклатурною статтею по фазах, стадіях, переділах. Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється безпосередньо на підприємстві. Витрати обліковуються по кожному цеху (переділу, фазі, стадії) і включають собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. Витрати на виробництво формуються по виробах, при цьому прямі витрати (матеріали) відносяться на конкретні види виробів, а загальновиробничі витрати збираються протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно обраної бази в кінці місяця. Попередільний метод калькулювання забезпечує інформацію про формування собівартості продукції в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити діяльність кожного з них та цілеспрямовано вести пошук резервів виробництва.

Попроцесний (простий) метод (АВС-метод) калькулювання використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не складний. Частіше використовується у поточному та безперервному виробництвах. Особливістю цього методу є те що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу і діляться на кількість продукції, наданих послуг або виконаних робіт. Попроцесний (простий, повиробний, подетальний, попродуктовний) метод характерний для масового виробництва із стійкою номенклатурою виробів, що випускаються протягом тривалого часу. Виробництво продукції проходить в одній або небагатьох технологічних стадіях, в яких не утворюється напівфабрикат і часто відсутнє незавершене виробництво. Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі. Багаторазовий варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць. Повиробний метод може використовуватися для визначення середньої калькуляційної одиниці за певний звітний період. Масовий або сервісний характер випуску продукції передбачає наявність незавершеного виробництва, що впливає на величину собівартості виробу. Повиробний метод полягає в тому, що витрати на виробництво групуються за виробами або групами однорідних виробів, а собівартість калькуляційної одиниці визначається діленням витрат за звітний період з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва на кількість випущених з виробництва виробів. По детальний метод калькулювання є різновидом по виробного, який забезпечує формування собівартості виробу в розрізі окремих деталей. Подетальний метод необхідний при напівфабрикатному варіанті калькулювання у машинобудуванні. Цей метод має два варіанти: подетально-партіонний і подетально-пооперційний. Перший варіант полягає в тому, що прямі витрати (матеріали) відносяться в цілому на партію деталей, а непрямі (загальновиробничі) витрати розподіляються між деталями пропорційно обраної бази. Другий варіант відрізняється від першого тим, що собівартість деталей в частині оплати праці визначається по кожній операції або групі однорідних операцій.

Нормативний метод калькулювання є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб. В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і змін норм. При співставленні фактичних витрат на виробництво на одиницю продукції з стандартними (нормативними) витратами створюється система контролю.

Таблиця 13.7 - Ознаки класифікації методів обліку затрат

Поиск по сайту: