Групування витрат за економічними елементами

Ø ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;

Ø середньозваженої собівартості;

Ø собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);

Ø собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);

Ø нормативних затрат.

Підприємство самостійно вибирає метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпусканні у виробництво.

При цьому для всіх одиниць обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюються за методом ідентифікованої собівартості. Цей метод передбачає ведення обліку фактичної собівартості за кожною конкретною одиницею матеріальних цінностей.

Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різноманітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних цінностей.

Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться за кожною одиницею матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця і вартості мате­ріальних цінностей, які надійшли у звітному місяці, на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці.

Оцінка за методом собівартості перших за часом надходження мате­ріальних цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто матеріали, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження матеріалів.

Оцінка за методом собівартості останніх за часом надходження ма­теріальних цінностей (ЛІФО) базується на припущенні, що матеріальні Цінності використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто матеріальні цінності, які першими від­пускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження матеріалів.

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Нормальна виробнича потужність — це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуван­ням запланованого обслуговування виробництва.

Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали.

Цей метод найбільше застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійснюють масове і серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів.

Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникнути наднормативні витрати. В такому разі згідно з нормами П(С)БО 16 їх треба списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

Потреба у виробничих запасах визначається за такими розрахунками:

ВЗН =ОН×НВН,

ВЗВ = ОН×НВН×Ц,

ВЗН = ОВ× ,

ВЗВ = ОВ×НВВ,

де ВЗН і ВЗВ — потреба у виробничих запасах відповідно в натуральному і вартісному виразі;

ОН і ОВ — обсяги господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

НВН і НВВ — норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці обсягів господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі; Ц — ціна за натуральну одиницю виробничих запасів, грн.

До складу елементу "Витрати на оплату праці" входять:

Ø заробітна плата за окладами й тарифами;

Ø надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;

Ø премії та заохочення;

Ø матеріальна допомога;

Ø компенсаційні виплати;

Ø оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

Ø інші витрати на оплату праці.

Механізм формування витрат на оплату праці розглянуто в темі 16 "Продуктивність, мотивація та оплата праці".

До складу елементу "Відрахування на соціальні заходи" входять:

Ø відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

Ø відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, викликаними народженням і похованням;

Ø відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття;

Ø відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності;

Ø відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

Ø відрахування на інші соціальні заходи.

Механізм формування витрат на соціальні заходи розглянуто в темі 18 "Витрати підприємства на соціальні заходи".

До елементу "Амортизація" входять сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, що розглянуто у темах 5 "Капітал" та 6 "Нематеріальні ресурси".

До елементу "Інші операційні витрати" належать:

Ø витрати на відрядження фізичних осіб;

Ø витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

Ø витрати щодо сплати за участь у семінарах;

Ø витрати на проведення аудиту;

Ø витрати на транспортне обслуговування;

Ø витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані для ведення господарської діяльності;

Ø витрати на охорону праці;

Ø витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

Ø витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та ін­ших кредитно-фінансових установ;

Ø витрати зі страхування ризиків;

Ø податки, збори й інші обов'язкові платежі;

Ø витрати на оприлюднення річного звіту;

Ø інші витрати.

При розрахунку планових (нормативних) витрат підприємства за окремими їх елементами застосовуються такі формули:

1) Матеріальні витрати (МВ):

МВ = ОН × ННВ ×ОЦ,

МВ = ОН×НВН,

МВ = ОВ×НВВ,

де ОН і ОВ — обсяг господарської діяльності відповідно в натуральному (кількість продукції, робіт, послуг) та вартісному виразі; ННВ, НВВ і НВН — норма витрат сировини і матеріалів відповідно у натуральному виразі на натуральну одиницю продукції, вартісному виразі на вартісну одиницю продукції, та вартісному виразі на натуральну одиницю;

ОЦ — облікова ціна натуральної одиниці сировини і матеріа­лів, грн.

2) Витрати на оплату праці (ВОП):

ВОП = ОН × ЗП× РПО,

ВОП=ОН×РОП,

ВОП =ОВ× РОД,

де ЗП — затрати праці на одиницю продукції (робіт, послуг), господарську операцію, люд.-год;

РПО — розцінка оплати праці за одиницю затрат праці, грн; РОП — розцінка оплати праці за одиницю продукції (робіт, послуг), грн;

РОД — розцінка оплати праці за одиницю обсягу господарської діяльності у вартісному виразі, грн.

3) Витрати на соціальні заходи (ВСЗ):