Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство?

ТЕМА №2: «ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

ВСТУП

1. Джерела цивільного права. Поняття цивільного законодавства. Система цивільного законодавства.

2. Дія цивільного законодавства. Співвідношення загального та спеціального цивільного законодавства.

3. Значення судової та господарської практики, правил і норм моралі при застосуванні цивільного законодавства.

4. Заповнення прогалин чинного цивільного законодавства: аналогія права, аналогія закону та можливості їх застосування.

ВИСНОВКИ

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно – правові акти:

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996, № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України № 435 – IV від 16.01.2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2003, № 40–44. – Ст. 356.

3. Сімейний кодекс України № 2947 - III від 10.01.2002 // Відомості Верховної Ради України. - 2002, N 21-22. - Ст. 135.

4. Господарський кодекс України № 436 - IV від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2003, N 18, N 19-20, N 21-22.- Ст. 144.

Наукові та навчально – методичні джерела:

1. Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 3, перероб. і доп. – К.: Істина, 2011. – 808 с.

2. Цивільне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 567 с.

3. Цивільне право України: Навчальний посібник/За заг. ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заїки. – К.: Істина. – 2004. – 224 с.

4. Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – 2–е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 703 с.

5. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/За ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – X.: ТОВ "Одіссей". – 2002 – 640 с.

6. Цивільне право України: Академічний курс: [Підруч.: У 2 т.] / [За аг. Ред. Я.М. Шевченко]. – [2 – ге вид.]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1.: Загальна частина. – 696 с.

7. Цивільне право України. Підручник: У 2 т. / За заг. редакцією В. І. Борисової, І. В. Спасибо – Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

8. Цивільне право: підручник: у 2 т./ В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – Х.: Право, 2012. – Т. 1. – 656 с.

ВСТУП

Інтереси України як самостійної незалежної демократичної держави вимагають забезпечення розвитку ринкових відносин на чітко визначеній законодавчій базі, що надасть можливість нашій державі швидше інтегруватися у європейський та світовий простір.

Метою лекції є з'ясування теоретичних аспектів та практичної реалізації цивільного законодавства.

Базою навчання виступає цивільне законодавство, наука цивільного права, загальна теорія права та інші науки.

Розгляд питання вивчення цивільного законодавства доцільно почати з поняття джерел цивільного права.

Джерелом цивільного права є саме право. Ст. 8 Конституції України (далі – КУ) визнано пріоритет права над законом. Мова йде про природні права які надані людині незалежно від того формалізовані вони у нормативному акті чи ні. З прогресом ці права лише наповнюються більшим і гарантованим змістом. Так, право на збереження життя хворого залежить від досягнень медицини, винайденням ефективних лікарських препаратів для подолання недуги, їх доступністю для пересічного громадянина. При рівному природному праві на життя заможної людини, яка має достатньо коштів для лікування (пересадки враженого недугою органу) безумовно є більш гарантованим.

1. Термін «джерела права» прийшов у сучасне правознавство з римського права.

На даному етапі склалося два розуміння джерел права – широке (будь – які носії права) та у вузькому (позитивне законодавство).

Під джерелами права розуміють форму вираження правових норм, що мають загальнообов'язкове значення. В сучасних правових системах найбільш поширеним джерелом цивільного права є нормативні акти у всьому їх різноманітті. В цивільно – правовій сфері вони традиційно охоплюються поняттям цивільного законодавства. За радянських часів нормативні акти були єдиним джерелом цивільного права, тому це поняття було основною категорією цивільного законодавства.

Активне включення України в мирову економіку вимагає врахування у законодавстві міжнародних норм. Тому, міжнародні угоди та договори, згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК), що ратифіковані Верховною Радою України є частиною національного законодавства (наприклад, Всесвітня конвенція про авторське право, дата ратифікації 23.12.1993).

Система джерел цивільного права зумовлена конструкцією ст. 4 ЦК, де вказано, що основу цивільного законодавства України становить КУ, а основним актом цивільного законодавства України є ЦК. Це відображає загальну систему і ієрархію законодавства України, в тім числі й цивільного. Звідси актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до КУ та ЦК.

Важливо, що у новому ЦК збережено наступне правило: якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК.

Цивільні відносини у встановлених КУ випадках можуть регулюватися актами Президента України. Актами цивільного законодавства є також постанови КМУ. Якщо постанова КМУ суперечить положенням ЦК або іншому законові, застосовуються відповідно положення ЦК або іншого закону.

Інші органи державної влади України можуть видавати нормативно – правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом.

Важливо те, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України. Це забезпечує єдність джерел приватного права на всій території України, а зважаючи на такі підходи у більшості країн світу (єдиний простір цивілістичних підходів до регулювання цивільних відносин). Це надає орієнтирів при вступі у цивільні правовідносини на території інших країн.

В основі такого підходу – природні права людини та рецепції римського цивільного права. Природні права за сучасного розвитку цивілізації отримали свою формалізацію у національному або міжнародному законодавстві. Тому розвинуті правові системи визнають пануючим джерелом права нормативні акти, які у свою чергу групуються за їх юридичною силою: від основного закону до локального нормативного акту. В цивільному праві систему нормативних актів, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини на засадах рівності і автономності, прийнято називати цивільним законодавством.

З огляду на процеси глобалізацій все більшого значення набувають міжнародно – правові акти. В Україні це імплементація норм з міжнародно – правових актів у національне законодавство.

Отже, джерела цивільного права – це зовнішні і формалізовані носії цивільно – правових норм.

Формалізовані джерела права мають свою залежність за силою та за датами прийняття. Акт нижчої юридичної сили не може суперечити акту вищої юридичної сили. При колізії (суперечливості) рівних за силою актів більшу силу має той з них, який прийнято пізніше.

Цивілістична доктрина безпосередньо не відноситься до джерел цивільного права, але як доктринальне тлумачення норм права приймається до уваги судом в тих випадках, коли виникають сумніви щодо застосування конкуруючих норм права. Дані тлумачення норми права враховуються при вирішення справи по суті. На їх підставі розробляються і вносяться пропозиції для удосконалення законодавства. До того у випадку виникнення складних питань у судовій практиці прийнято звертатись за доктринальним тлумаченням норм права. Обґрунтовані вченими висновки є результатом наукового тлумачення закону, але не мають обов'язкового характеру.

Не можуть бути джерелами цивільного права прийняті, але не введені у дію у встановленому порядку нормативні акти. Це стосується модельних законів, зразків договорів тощо.

Спірне питання щодо віднесення до джерел права індивідуальних актів (мононорм права) і актів локального характеру. Деякі цивілісти (Суханов) ці акти не вважають джерелами цивільного права тому, що вони обов’язкові лише для тих, хто їх прийняв (ст. 6 ЦК), є проявом диспозитивності цивільного права. Інші (Азімов, Сібільов, Борисова) наполягають на тому, що статути юридичних осіб при реєстрації стають джерелами права. При вирішенні цього питання слід виходити з прагматичної сторони: обов’язкові ці норми для судових та інших органів при вирішенні спорів чи ні. Якщо суди та інші органи посилаються на мононорми та локальні норми, ми повинні визнавати їх джерелами права.

Джерела цивільного права:

- міжнародні договори України (мають пріоритет перед національним законодавством (ст. 3 КУ);

- цивільне законодавство;

- звичаї, які складаються у сфері зобов’язальних відносин (ст. 526 ЦК).

У сфері майнового обігу значну роль завжди зберігав звичай, зокрема, звичай ділового обороту. Згідно зі ст. 7 ЦК, звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Якщо звичай суперечить договору або актам цивільного законодавства, то він не застосовується. З певним застереженням можна вести мову про використання звичаєвих правил. Так, ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 № 176/95-ВР передбачено, що за відсутності угоди сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.

В англо – американській правовій системі роль основного джерела права виконує судовий прецедент. В континентальній, в тому числі українській правовій системі, судовий прецедент формально не вважаться джерелом права, хоча фактично значення судової практики достатньо велике.

Норми моралі самі по собі теж не є джерелом права, але їх роль при застосуванні цивільно – правових норм не можна зменшувати, оскільки відповідно до чинного законодавства при здійсненні прав і виконанні обов'язків суб'єкти прав повинні виконувати не тільки закони, а й додержуватися моральних засад суспільства (ст. 13 ЦК).

Поняття цивільного законодавства тісно пов'язано з поняттям цивільного права як галузі права. Цей зв'язок проявляється в тому, що норми цивільного права знаходять свій зовнішній вираз у відповідних нормативних актах. Сукупність цих нормативних актів і складає цивільне законодавство. Нормативні акти, в яких відображені норми цивільного права, інакше ще прийнято називати джерелами цивільного права.

Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство?

Цивільне право – це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство – система нормативних актів. Цивільне право – внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально – економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство – зовнішня форма права, тісно пов’язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

Акти цивільного законодавства України – це сукупність структурно – упорядкованих у нормативно – визначеному ієрархічному співвідношенні зовнішніх форм цивільного права, у кожній з яких правові норми згруповані з урахуванням особливостей окремих сфер правового регулювання з метою забезпечення найбільш ефективного регламентування особистих немайнових та майнових відносин, що складають предмет цивільного права.

Термін цивільне законодавство безпосередньо зв’язаний з позитивним правом і розглядається в широкому і вузькому сенсі. В вузькому він охоплює лише ті нормативні акти, які власне називаються законом. Вони з позицій сучасної правової доктрини є домінуючими. В широкому – всі писані і прийняті у встановленому порядку й підтримувані примусовою силою держави різні за силою нормативні акти. При цьому питома вага підзаконних нормативних актів у цивілізованому суспільстві повинна бути мінімальною.

Структура цивільного законодавства є побудовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно – правові нормативні акти залежно від їх юридичної сили та часу прийняття перебувають на різних структурних рівнях.

Систему цивільного законодавства України в залежності від юридичної сили нормативних актів складають:

• Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, яка має найвищу юридичну силу (ст. 13, ст. 14, ст. 41 – цивільно – правові засади регулювання відносин власності, ст. 21, ст. 23, ст. 24, статті 27-32 – цивільно – правове регулювання особистих немайнових відносин);

Національне цивільне законодавство є специфічною будовою, основу якої становить КУ – Основний Закон. КУ ще називають «ядром правової системи».

КУ містить 36 статей, які стосуються цивільних відносин. Оскільки за статтею 8 КУ, її норми мають пряму дію, вони з 28 червня 1996 року стали безпосередніми, прямими регуляторами цивільних відносин.

Пленум Верховного Суду України (далі – ВСУ) у Постанові від 1 листопада 1996 року «Про застосування КУ при здійсненні правосуддя» орієнтував суди на те, що КУ має бути безпосередньо застосована у наступних випадках:

1) зі змісту норм КУ не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) закон, який був чинним до введення в дію КУ чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовані, а нормативно – правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить КУ;

4) укази Президента України, які внаслідок їх нормативно – правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать КУ.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на КУ і не суперечить їй.

Однак ці рекомендації не можна сприймати беззастережно. Застосування одночасно відповідної статті КУ і статті закону, яка її конкретизує, не може заперечуватися.

Цей висновок випливає безпосередньо із норми частини 3 статті 8 КУ: «Звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КУ гарантується».

Поиск по сайту: