Короткий аналіз окремих конституційних норм

1. Аналіз норм, що безпосередньо стосуються цивільних відносин, слід почати із тієї, що закріплена у частині 1 статті 3: «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Це положення має прийматися до уваги всіма фізичними і юридичними особами при складанні договорів, при здійсненні своїх прав.

«Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»,- записано у частині 2 цієї ж статті. Слово «відповідає» має тлумачитися буквально: держава може бути носієм обов’язку по відшкодуванню шкоди, завданої людині порушенням її конституційних прав, гарантом яких є Президент України.

Слід звернути увагу на наявність у ЦК двох нових норм прямої дії (статті 1161, 1162), які визначили відповідальність держави за шкоду, завдану особі при рятуванні здоров’я та життя іншої особи від реальної загрози, та за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність.

2. Стаття 8 КУ проголосила принцип верховенства права, який «визнається і діє в Україні». Ця конституційна норма написана з урахуванням статті 3 Статуту Ради Європи, відповідно до якої кожна держава, яка є членом Ради Європи, визнає принцип верховенства права.

У чому полягає суть цього принципу?

Пленум ВСУ у п. 1 Постанови від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» записав таке: «Виходячи із принципу верховенства права судова діяльність має бути спрямована на захист прав і свобод шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ».

Однак проблема змісту верховенства права від цих слів не прояснилася: термін «якісний розгляд» залишився нерозкритим, крім того, вирішальне значення має віддаватися не стільки розгляду, скільки вирішенню спору.

«До верховенства права – через верховенство закону». З цим гаслом, безперечно, слід погодитись, бо у ньому закладено, насамперед, протест проти ігнорування закону, прояви якого почастішали. Але верховенство права пов’язується із застосуванням справедливого, розумного закону.

В історії цивільного законодавства було чимало прикладів прийняття об’єктивно несправедливих, нерозумних законів. Пригадаємо закон, яким було скасовано спадкування (1919 р.), чи статтю 102 ЦК УРСР, яка обмежувала розмір житлової площі в будинках, належних громадянам, чи статтю 101 ЦК УРСР, яка забороняла подружжю мати у власності більше одного житлового будинку.

Правда, з точки зору панівної на той час ідеології, такі закони вважалися справедливими.

«Верховенство права – це визнання державою та її інституціями пріоритету прав людини та дотримання їх».

Верховенство права – записано у Рішенні Конституційного Суду України (далі – КСУ) від 2 листопада 2004 pоку вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо».

«Верховенство права – це домінування розумності, справедливості, яка, як зазначено у цьому ж рішенні КСУ, є одним із загальнолюдських вимірів права. Верховенство права – це такий порядок, яким затверджується добросовісність у відносинах між людьми, незалежно від того є вони фізичною чи юридичною особою.

Хоча принцип верховенства права одержав законодавче закріплення лише у 1996 pоці, не можна сказати, що мова йде про абсолютно нове для нас юридичне явище. Суди і раніше використовували критерій справедливості, добросовісності та розумності при вирішенні спору, який виникав із відносин, неврегульованих ні законом, ні договором.

В окремих випадках закон, встановлюючи загальне правило, надає суду право відступити від нього, якщо цього вимагають інтереси другої сторони, що заслуговують на увагу.

Наявність цього інтересу визначається судом саме з врахуванням верховенства права. Так, поряд із забороною односторонньої зміни умов договору, суд має право за вимогою однієї із сторін змінити його зміст у разі істотного порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК).

Як зазначено у частині 3 статті 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, проявом верховенства права є і вихід суду за межі трафарету норми закону, яка є несправедливою для конкретної життєвої ситуації.

3. Стаття 13 КУ визначає об’єкти права власності Українського народу, право користування ними кожним громадянином України.

У ній кожен власник визнаний носієм обов’язків, одним із яких є неможливість використовувати власне майно на шкоду людині і суспільству.

У частині 4 цієї статті усі суб’єкти права власності визнані рівними перед законом.

4. Стаття 14 КУ визнає землю об’єктом права власності і гарантує здійснення цього права.

5. Заборона цензури (стаття 15) є одним із чинників свободи творчості (стаття 54).

6. За статтею 21 КУ усі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах. Такими, що суперечать цій нормі, є договори та інші правочини, які особа вчинила проти своєї волі.

КУ містить фундаментальні правові засади щодо юридичної рівності учасників цивільних відносин; економічного розмаїття суспільного життя; різноманітності майнового обороту; інші положення, що мають принципове значення для цивільно – правової сфери.

Таким чином, норми Конституції – це фундаментальне методологічне підґрунтя для створення і розвитку приватноправових засад регулювання цивільних відносин, закріплення основних підвалин розвитку цивільного права як приватно – правової галузі.

Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей і принципів непорушності прав та свобод людини, для цивільно – правової сфери неперевершене значення мають конституційні положення, що стосуються особистих немайнових відносин. Не менш важливими є положення КУ для майнової сфери цивільних відносин і, у першу чергу, відносин власності фізичних осіб та юридичних осіб приватного права.

КУ визначає рівні правового регулювання відносин, у тому числі тих, що стосуються приватноправової сфери. Зокрема, у відповідності зі ст. 92 Конституції лише на рівні закону визначаються права і обов’язки людини та громадянина; правосуб’єктність громадян; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; засади цивільно – правової відповідальності тощо. Для загальних засад цивільного законодавства принципове значення мають конституційні положення про судовий захист цивільних прав та інтересів.

· Міжнародні договори

Згідно зі ст. 14 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV "Про міжнародні договори України", міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Згідно зі ст. 9 КУ, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Міжнародний договір, який суперечить Конституції України, не може бути ратифікований. Частиною національного законодавства є, відповідно до статті 9 Конституції України, «чинний» договір.

Дата ратифікації міжнародного договору і дата набрання ним чинності не збігаються.

Прикладом міжнародних договорів у сфері регулювання цивільних відносин можуть бути: Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року, дата приєднання України 15 липня 1994 року (дата набрання чинності для України 9 лютого 1995 pоку); Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 pоку, дата приєднання України 12 липня 1996 року (дата набрання чинності для України 20 грудня 1996 pоку); Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі – продажу товарів 1974 року, дата приєднання України 14 липня 1993 року (дата набрання чинності для України 1 квітня 1994 pоку); Всесвітня конвенція про авторське право 1952 pоку, дата приєднання України 23 грудня 1993 року (дата набрання чинності для України 3 листопада 1995 pоку).

У системі законодавчих актів за ступенем їх юридичної сили міжнародні договори України займають другу сходинку. У зв’язку з цим можемо говорити про вищу юридичну силу цих договорів порівняно із законами України.

Як записано у частині 5 статті 8 ЦПК, у разі невідповідності закону України міжнародному договору, суд застосовує міжнародний договір.

Особливого значення набуває неухильне дотримання Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яку судді мають знати так само добре, як Конституцію та інші закони України.

•Закони України (ЦК від 16.01.2003 №435-IV, Закони України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 №1576 – ХІІ, «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 №514 – VІ, «Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 №3792 – ХП, «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» від 15.12.1993 №3687 – ХII та інші).

Поиск по сайту: