Методичні вказівки. Загальна сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів

Її можна визначити як середньозважену величину (СВК).

СВК = å Ці х ПВі,

де Ці - ціна відповідного джерела формування капіталу;

ПВі – питома вага і-го джерела у пасиві балансу.

Методика розрахунку СВК:

· поділити суму дивідендів за привілейованими акціями на суму, яка була мобілізована продажем цих акцій;

· поділити суму дивідендів за звичайними акціями на суму коштів, яка була мобілізована продажем цих акцій та нерозподілений прибуток;

· розрахувати середню розрахункову ставку відсотків щодо позичкових коштів;

· визначити питому вагу кожного з визначених джерел коштів в пасиві балансу підприємства;

· перемножити вартість коштів по кожному джерелу на відповідну питому вагу;

· підбити підсумок.

Для того, щоб не втратити платоспроможності, при формуванні оптимальної структури капіталу слід враховувати ефект фінансового важеля (леверіджу). Згідно з концепцією західноєвропейських фінансистів:

Рiвень ефекту фiнансового важеля (ЕФВ) визначається за формулою:

де На – ставка оподаткування прибутку;

(ЕР — СРСП) – диференціал;

- плече фінансового важеля;

ЕР — економічна рентабельність активів розраховується діленням НРЕI на обсяг балансу;

СРСП — середня розрахункова ставка процента (фінансові витрати на 1грн. позичених засобів у %);

ПЗ — позичені вiдсотконесущi засоби;

ВЗ — власні засоби;

НРЕІ – нетто-результат експлуатації інвестицій – це валовий операційний прибуток до відшкодування процентів по позиченим засобам (розраховується як сума операційного прибутку і процентів по кредитам). Застосування цього показника замість операційного прибутку дозволяє більш об’єктивно визначити ефективність діяльності підприємства, оскільки проценти за позичені засоби включаються до складу собівартості продукції, і він також дозволяє порівнювати ефективність діяльності підприємств з різною структурою капіталу.

При купівлі акцій певного акціонерного товариства інвестору слід виходити ще з одного різновиду принципу фінансового леверіджу, який уявляє собою співвідношення між облігаціями і привілейованими акціями з одного боку, та звичайними акціями з іншого: ,

де Л – рівень леверіджу;

О – сума випуску облігацій;

А₁ – сума випуску привілейованих акцій;

А₂ – сума випуску простих акцій.

Фінансовий леверідж у цьому визначенні є показником стійкості акціонерного товариства, що відображається і на доходності портфелю інвестицій. Високий рівень леверіджу – явище небезпечне.

Програма інвестицій – це можливість вкласти певну суму грошей сьогодні, для того щоб отримати доходи в майбутньому.

Результати – фінансовий результат (потік грошових коштів) від реалізації проекту.

Затрати – фінансові засоби (початкові та поточні), що пов’язані з реалізацією проекту.

Існують два основних види моделей оцінки інвестицій:

– модель не дисконтування (період окупності);

– модель дисконтування (внутрішня норма доходу та чиста дисконтова на вартість).

Вартість грошей в часі – концепція, в основі якої лежить ствердження, що рівні суми грошей в різний час мають різну вартість.

Основні фактори, що впливають на зміну вартості грошей в часі:

- інфляція,

- ризик.

Процес збільшення суми грошей у зв’язку з приєднанням відсотків до суми боргу називають нарощуванням або ростом початкової суми.

Ставки відсотків можуть застосовуватись до початкової суми протягом всього строку позики (прості процентні ставки) або до суми з нарахованими в попередньому періоді відсотками (складні процентні ставки).

Прості відсотки: FV = PV (1 + nR),

де FV – сума, що накопичується до кінця n-го строку,

PV – початкова сума позики;

R – ставка відсотків;

n – кількість періодів часу.

Складні відсотки: FV = PV (1 + R)^n,

де FV – сума, що накопичується до кінця n-го строку;

PV – сума позики;

R – річна ставка проценту.

Теперішня вартість грошей:

Інвестиційний аналіз випереджає розрахунок середньозваженої вартості капіталу (СВК), яка уявляє з себе середньозважену “ціну” після оподаткування, в яку підприємству обходяться власні та позичкові джерела фінансування. СВК використовується в інвестиційному аналізі:

1. Для співставлення з внутрішньою нормою прибутку (ВНД) проектів. Якщо ВНД>CВК, проект може бути схваленим.

2. Для дисконтування грошових потоків при розрахунку чистої поточної вартості проектів(ЧПВ). Якщо ЧПВ>0, проект може бути розглянутим.

Чиста поточна вартість – це різниця між поточною вартістю результатів та поточною вартістю затрат за проектом.

,

де ЧПВ (NPV) – чиста поточна вартість;

Вt/(1+R)^t – поточна вартість результатів;

Зt/(1+R)^t – поточна вартість затрат;

Вt – результати t-го року;

Зt – затрати t-го року;

n – строк проекту.

Будь-яка програма з ЧПВ>0 варта того, щоб її здійснити. Окрім того, можна порівняти ЧПВ різних програм, якщо вони розраховані при одній і тій самій ставці дисконту. Перевага повинна бути надана програмі з максимальним рівнем ЧПВ.

Внутрішня норма доходності (ВНД) – це альтернативний спосіб досягнення того ж результату. Ціль використання ВНД полягає у вирахуванні однієї ставки дисконту, яка при застосуванні до кожного надходження грошових коштів буде давати таку загальну дисконтовану вартість, яка дорівнює початковим інвестиціям. Це означає, що ми шукаємо таку ставку дисконту, при якій ЧПВ дорівнює нулю.

Внутрішня норма доходу фактично є тією максимальною ставкою, при якій програма може дисконтуватись, або максимальна процентна ставка, яку вона може приносити і все-таки окуповувати початкові інвестиції. Внутрішня норма доходу показує максимальну величину процентної ставки, під яку можна брати кредит.

Поиск по сайту: