Класифікація адміністративних методів

Семінар 6.

Питання 1. Поняття функціональної структури ДУ

Функціональна структура державного управління є сукупністю функцій державного управління й управлінських функцій органів державної влади у їх взаємодії. Ця структура забезпечує управлінський взаємозв'язок держави як суб'єкта управління із суспільною системою і її внутрішньою динамікою. У підсумку кожна функція державного управління здійснюється через комплекс управлінських функцій цих органів, розділених по «вертикалі» і «горизонталі».

На характер і конфігурацію функціональної структури державного управління впливає багато факторів, а саме:

 сукупність цілей, завдань, функцій і повноважень держави, у тому числі соціальна спрямованість держави;

 стан розвитку громадянського суспільства;

 форма державного устрою;

 форма правління;

 розвиток місцевого самоврядування;

 рівень самоуправління об'єктів управління;

 рівень централізації й децентралізації.

З метою забезпечення результативності й ефективності функціональної структури державного управління, в основу її формування слід покласти системно-функціональний аспект системного підходу, що має забезпечити належне юридичне оформлення управлінських функцій органів державної влади й органів місцевого самоврядування й відповідне їхнє закріплення в компетенційних актах цих органів.

Перехід України до правової демократичної держави, становлення в ній соціально орієнтованої ринкової економіки вимагає постійної уваги до коригування функціональної структури державного управління.

Питання 2. Основні функції державного управління.

Найбільш поширеною у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління на загальні, спеціальні та допоміжні.

Загальні функції справляють об'єктивно необхідний вплив на певні процеси, що відбуваються в господарській, політичній, соціально-культурній та інших сферах. Ці функції є основними, притаманними будь-якому управлінню, незалежно від того, на якому рівні та в яких галузях вони здійснюються. Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль. Ця класифікація побудована на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.

Функція прогнозування. Необхідність у прогнозуванні випливає із самої природи державного управління, бо воно має розв'язувати як повсякденні завдання, так і перспективні проблеми. Прогнозування — це наукове передбачення, систематичне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів, притаманних суб'єкту і об'єкту управління. Прогнозування обумовлене також характером об'єкта управління, що відрізняється значною динамічністю. Не можна здійснювати управлінські дії без знання їх наслідків. Тому управлінська система повинна бути прогнозованою. Державне управління покликане вирішувати довгострокові, перспективні завдання, розв'язання яких відбуватиметься в умовах певної невизначеності, якщо органи виконавчої влади не матимуть прогнозів. В управлінському процесі прогнозування використовується і як функція, і як принцип, і як метод управління. Тому органи виконавчої влади повинні розробляти прогнози, управляти ними, вирішувати свої завдання на їх підставі.

Функція планування присутня на всіх рівнях ієрархії управління. Вона полягає у визначенні мети, напрямів, завдань, засобів реалізації тих чи інших процесів (соціальних, економічних, політичних, культурних та ін.), розробленні програм, за допомогою яких повинна бути досягнута мета. Шлях реалізації функції планування має такий схематичний вигляд: необхідність — завдання — функція — рішення (мета). Методика планування ґрунтується на принципах науковості, комплексності, багатоваріантності рішень, виборі оптимального варіанту, нормативності та ін.

Функція організації пов’язана зі створенням організаційного механізму. Мета цієї функції — сформувати керуючі та керовані системи, а також зв'язки і відносини між ними. Особливість функції організації щодо інших самостійних функцій полягає в тому, що це єдина функція, яка забезпечує взаємозв'язок і ефективність всіх інших функцій управління. Зміст функції організації включає створення органів управління, побудову структури апарату управління, формування управлінських підрозділів, ланок, розроблення положень про органи управління, встановлення взаємозв'язків між управлінськими структурами, підбір та розстановку кадрів та ін. Організація означає також реорганізацію та ліквідацію органів управління, підприємств, установ.

Завдяки функції регулювання досягається необхідний стан упорядкування та стійкості системи управління. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо будь-яких відхилень від завдань та заданих програм. За допомогою регулювання здійснюються безпосереднє керівництво, поведінка керованих об'єктів. Під впливом регулювання управлінські процеси відбуваються у заданому напрямку та відповідно до встановленої програми. Необхідність оперативного регулювання обумовлена виключно мобільністю самого управління. Здатність уп­равлінської системи самостійно зберігати рівновагу щодо збурюючих впливів (відхилень) є результатом здійснення функції регулювання.

Координація як функція забезпечує узгодження діяльності систем управління. Завдяки координуванню узгоджуються дії не тільки керівників усередині управлінської ланки, а й дії керівників інших управлінських структур.

Функція обліку пов'язана зі збиранням, передачею, зберіганням та переробленням даних, реєстрацією і групуванням відомостей про діяльність системи управління, наявність та витрати ресурсів і т. ін. Облік є передумовою контролю.

Функція контролю має свої особливості відносно всіх інших функцій. Так, якщо планування ставить завдання, організація приводить систему управління в стан можливості виконання цього завдання, то контроль характеризується універсальністю стосовно управлінської системи. Контроль покликаний постійно надавати інформацію про дійсний стан справи щодо виконання завдань.

Розглянуті загальні функції управління необхідні для здійснення державного управління як на загальнодержавному, так і на регіональних, місцевих, галузевих рівнях.

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб'єкта чи об'єкта управління.

Питання 3. Загальні функції державного управління.

Загальні функції державного управління є об'єктивно невід'ємними складовими будь-якого управлінського процесу, без них останній є нездійсненним. Ці функції характеризуються тим, що здійснюються на всіх рівнях системи управління, розрізняються за обсягом і межами своєї реалізації відповідно до місця в управлінській ієрархії і спрямовані на забезпечення універсальних видів (напрямів) діяльності суб'єктів управлінської діяльності.

Під загальними функціями управління слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію, відображаючи її суть і зміст на всіх рівнях державного управління. Саме ці функції беруть участь у здійсненні управлінського процесу. Наприклад, вирішення будь-якої функціональної чи галузевої проблеми розпочинається з аналізу стану справ у цій сфері та розробці заходів для її нормалізації та поліпшення. Виходячи з цього, можна вважати, що загальні функції є важливим елементом управлінської діяльності.

М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі виділяють чотири функції, які можна віднести до загальних: планування, організацію, мотивацію, контроль [158]. Тепер до них додалася ще й така важлива функція державного управління, як прийняття управлінського рішення, адже в силу своєї взаємозалежності перелічені функції вимагають ухвалення рішень [170, с. 87]. Отже, ці функції вважаються загальними, оскільки вони є притаманними для управлінської діяльності, яка здійснюється шляхом їх послідовного застосування.

Як вже зазначалося, загальними функціями державного управління є: стратегічне планування, прийняття управлінських рішень, організація діяльності, мотивація, контроль.

Питання 4. Допоміжні функції державного управління.

Крім основних і загальних функцій, органи виконавчої влади здійснюють ще й конкретну роботу, змістом якої є сприяння ефективному здійсненню вищезгаданих функцій. Така діяльність отримала назву допоміжних або забезпечуючих функцій державного управління.

Якщо основні функції мають властивість відрізнятись одна від одної, а отже, потребують запровадження специфічних методів, то допоміжні мають іншу відмітну рису - вони є спільними для всіх управлінських структур, без яких їх діяльність є неможливою. Серед допоміжних можна виділити такі функції: управління людськими ресурсами, бюджетна юридично-судова функція, діловодство і документування, зв'язки з громадськістю.

Семінар 7.

Питання 1. характерні особливості та класифікація адміністративних методів державного управління

Адміністративні методи управління, які ще називаються організаційно-розпорядчими, пронизують усі відносини в сфері державного управління.

Адміністративні методи базуються лише на застосуванні нормативних актів (розпоряджень, наказів, постанов органів виконавчої влади), тоді як організаційно-розпорядчі методи охоплюють усю суть організаційної складової механізму державного управління.

За будь-яких форм державного устрою, організації виконавчої влади, типів економічних відносин, адміністративне розпорядництво є необхідною складовою здійснення державного управління, навіть більше - без нього воно просто неможливе. Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи полягають у впливі суб'єкта управління на керований об'єкт за посередництвом владно-розпорядчих вказівок і організаційно-структурних упорядкувань.

Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи включають комплекс організаційних впливів на різних рівнях управління і в різних формах їхнього виявлення. Тому можна зробити висновок:

Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Характерними особливостями адміністративних методів державного управління є такі:

прямий вплив на керований об'єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов'язків);

односторонній вибір суб'єктом управління найближчої та кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконання об'єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі;

юридична обов'язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов'язків та може спричинити не тільки адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, але навіть кримінальну.

Класифікація адміністративних методів

В основі класифікації адміністративних методів державного управління лежить їх групування за окремими ознаками. Найбільш значимою для них є систематизація, побудована на врахуванні специфіки засобів (форм) організаційного впливу. До них можна віднести: повноваження, відповідальність, дисциплінарні вимоги, норми, регламенти, накази, розпорядження тощо. Систематизуючи ці засоби впливу за роллю в процесі управління, виділяють три основні групи адміністративних (організаційно-розпорядчих) методів управління; регламентаційні, розпорядчі, нормативні.

Адміністративні методи управління ще класифікують за джерелами впливу, виділяючи способи організаційного впливу першого, другого та наступних рівнів управління. Практична діяльність показує, що кожен рівень системи виконавчої влади характеризується своїми особливостями організаційного впливу, виділяючи ті з них, які є найбільш ефективними для відповідного рівня.

Питання 2. Економічні методи державного управління.

Економічні методи державного управління покликані поєднати інтереси всього суспільства, підрозділу виробництва та особисті інтереси працівника; забезпечувати точне врахування всіх інтересів з метою їх оптимального поєднання для збільшення об'ємів продукції і покращення її якості, росту прибутку та заробітної плати, підвищення ефективності виробництва. Свідоме використання в процесі управління об'єктивних економічних ринкових законів і економічних інтересів шляхом оцінки якості праці за кінцевими результатами, матеріального стимулювання виробництва на всіх рівнях народного господарства і є економічними методами державного управління. Розподіл функцій державного і господарського управління диктує формування та розробку адекватних ринку методів управління: укладення контрактів на забезпечення державних потреб у продукції, управління державною часткою (пакетами акцій), делегування повноважень щодо управління власністю, вплив на кадрову політику тощо.

Отже, економічні методи державного управління - це система прийомів І способів прямої дії на народне господарство шляхом широкого використання вимог економічних законів, товарно-грошових відносин та їх економічних категорій з метою створення умов, які забезпечують досягнення високих кінцевих господарських результатів.

Система економічних методів державного управління - це сукупність взаємопов'язаних типових економічних методів:

-індикативне планування та цільові державні програми;

-державне регулювання;

-грошово-кредитна та фінансова політика;

-захист і заохочення конкуренції, антимонопольна політика;

-вплив на ринкове ціноутворення;

-оподаткування доходів підприємств, організацій та особистих доходів громадян;

-економічне стимулювання.

Система економічних методів базується на сировинних та природних багатствах країни, інтелектуальних надбаннях людства. Ефективне використання економічних важелів і стимулів, які визначають зміст кожного методу, залежить від умов їх застосування (правових, господарських, соціальних, фінансових тощо). Тому, в зв'язку з переходом на нові ринкові методи господарювання, створюються передумови для широкого розповсюдження економічних методів управління, найбільш важливим серед яких є індикативне планування.

Питання 3. Правові методи державного управління.

адміністративно-правові методи — це способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу органів державного управління (посадових осіб) на підпорядковані їм об'єкти управління. Методи досить різноманітні, однак вони мають загальні риси, а саме:

способи впливу органів державного управління на підпорядковані їм об'єкти управління; вираження державного публічного інтересу; засоби досягнення мети;

способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі спільної діяльності; способи реалізації компетенції.

В юридичній науці виділяють такі види адміністративно-правових методів, як: переконання, заохочення, примусу; прямого і непрямого впливу; нагляду, регулювання, керівництва та ін.

Питання 4. Соціально-психологічні методи

Способи і прийоми впливів, що базуються на використанні наукових положень соціальної психології, прийнято називати соціально-психологічними методами управління Під ними розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на підвищення ефективності діяльності організації та її окремих працівників. Ці методи управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників - розвитку особистості, соціального захисту та ін. Важливе значення при їх застосуванні має формування свідомих зусиль людей, спрямованих на формування організації та особи, створення сприятливого психологічного клімату в колективі.

До соціально-психологічних методів державного управління належать: соціальне прогнозування, соціальне планування, моральне стимулювання, створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.

Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники: вікові і статеві зміни в колективі; зміни освітньо-кваліфікаційного рівня працівників; зміни у матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників та ін. Соціальне планування як соціально-психологічний метод управління реалізується складанням планів соціального розвитку організації.

Тема 8.

Питання 1. Сутність та можливі проблеми забезпечення законності у державному управлінні.

Законність є складним державно-управлінським та юридичним явищем і в суспільному житті вона виступає як найважливіший конституційний принцип, як метод державного управління та як його режим.

Верховенство закону над усіма іншими юридичними актами є одним з умов, що забезпечують неухильне дотримання законності. Усі найважливіші питання повинні регулюватися законами, тобто актами представницьких органів влади. Акти всіх інших органів і організацій повинні бути лише підзаконні: видаватися на основі і в точній відповідності з законом, у межах встановленої законом компетенції даного органу чи організації.

Саме через це нормативно-правові засади забезпечення законності є особливо важливими.

До нормативно-правових засад забезпечення законності слід віднести систему закріплених у чинному законодавстві засобів і способів, що націлені на забезпечення режиму законності і правопорядку, і є юридичними формами загальних гарантій забезпечення законності. Нормативно-правові засади забезпечення законності також визначають стан законодавства, його стабільність і відповідність розвитку відносин у суспільстві, рівень юридичної техніки; рівень діяльності з попередження і припинення правопорушень, у тому числі заходів юридичної відповідальності; доступність і якість правосуддя; ефективність контролю за реалізацією правових актів.

Під поняттям «гарантії забезпечення законності науковці розуміють: «систему засобів, способів, прийомів і методів забезпечення законності, що дозволяють безперешкодно реалізувати правові норми, користуватися суб'єктивними правами і виконувати юридичні обов'язки».

Поиск по сайту: