АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Міжнародний бізнес в епоху глобалізації

Читайте также:
  1. G Дотримуватись законів країни, в якій реалізують бізнес.
  2. Адаптація національної інноваційної системи до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності
  3. Бізнес-процес від покупки до слати
  4. Вальдорфська педагогіка як міжнародний культурно-освітній рух
  5. Варіанти входження у світ бізнесу
  6. Взагалі в епоху Ренесансу відбулася цікава суперечка про риторику між Ермолао
  7. Вибір юридичної форми бізнесу
  8. Головні причини регіоналізації та глобалізації світової економіки
  9. Державна підтримка малого бізнесу
  10. Державне регулювання туристичного бізнесу в Україні
  11. Дисципліна «Міжнародний маркетинг»
  12. Дисципліна «Міжнародний маркетинг»

 

Процес глобалізації в світовій економіці є закономірним результатом інтернаціоналізації виробництва і капіталу. Глобалізація в значній мірі з'являється як кількісний процес зростання масштабів, розширення рамок міжнародних господарських зв'язків. Явище (феномен) глобалізації можна розглядати з двох сторін. На макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн і окремих регіонів до економічної активності поза своїми кордонами. Ознаки таких устремлінь: лібералізація, зняття торгівельних і інвестиційних бар'єрів, створення зон вільного підприємництва тощо.

На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємств за межі національного ринку і освоєння світового ринку. Глобалізація виробництва під впливом НТР створює таку ситуацію, коли практично жодній країні вже невигідно мати "своє" виробництво. Окремі національні економіки усе більш інтегруються в світове господарство, прагнуть знайти в нім свою нішу. Усе більш інтернаціонального характеру набуває рух робочої сили, підготовка кадрів, обмін фахівцями.

Існує багато визначень цього явища. Ми узяли на себе сміливість дати власне визначення глобалізації:

Глобалізація – це об'єктивний закономірний процес розвитку світової економіки, вища стадія інтернаціоналізації господарського життя в планетарному масштабі, що характеризується взаємним зближенням і взаємним переплетенням економік окремих країн, створенням єдиного світового господарства, що спричиняє за собою інтернаціоналізацію інших сфер життя людства – політичною, соціальною, духовною.

Однією з передумов глобалізації є назріла необхідність об'єднання зусиль різних країн для вирішення невідкладних проблем людства, від дозволу яких залежить подальший соціально-економічний прогрес в сучасну епоху. Основними з них є:

• швидке зростання народонаселення, або демографічний вибух, який ускладнюється нерівномірністю зростання населення в різних країнах і регіонах, супроводжуваний масовим голодом, бідністю і убогістю для великої кількості людей на планеті;

• загострення інших глобальних проблем, таких, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична;

• недостатній рівень впровадження ресурсозберігаючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального об'єму природних речовин, вживаних у виробничому процесі, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5%;

• хижацьке відношення людей до природи, що виявляється в знищенні лісів, річок, забрудненні води і повітря;

• мілітаризація економік країн, що спрощує знищення всього людства і відволікаюча обмежені економічні ресурси з інших сфер суспільного виробництва.

Глобалізація, будучи закономірним етапом розвитку людства, у той же час несе з собою вельми неоднозначні наслідки [докладніше див.: 1, С.113]. З одного боку, відбувається різке посилення і ускладнення взаємних зв'язків і взаємозалежності держав і народів в основних сферах економічного, політичного і суспільного життя, що набувають планетарних масштабів. Це виражається у формуванні світового фінансового ринку, світових виробничих і маркетингових мереж, світового ринку робочої сили, що сприяє більш раціональному використанню ресурсів і зниженню витрат виробництва у світовому масштабі, більш повному задоволенню потреб в товарах і послугах, поширенню передових технологій і вищих стандартів не лише у виробничій, науково-технічній, але й у соціальної області.

З іншого боку, в цілому глобалізація не привела до прискорення економічного і соціального прогресу людства, збільшився розрив між промислово розвиненими і менш розвиненими країнами, недостатньо здійснюється подолання відсталості, убогості, недоїдання, небезпечних хвороб. Відмічається криза моделі економіки розвинених країн унаслідок перенесення виробництва масових товарів в регіони з дешевою робочою силою.

Транснаціональні корпорації, реалізуючи концепцію «компанії власників», додали процесу глобалізації асоціальний характер, внаслідок чого проблеми соціальної нерівності отримали вселенський масштаб. За даними ООН на 20 % населення планети, які належать до обраних, доводиться 86 % світового споживання; на долю ж 20 % тих, хто знаходиться в самому низу «табеля добробуту» — лише 1,3 % [2, С.93].

Глобалізовані ЗМІ розповсюджують "зразки" добробуту і споживчої поведінки, що диктуються схильними до марнотратного надспоживання багатющою верхівкою і середніми класами багатих країн. Їх вільно або проти волі імітують правлячі круги і верхні верстви населення країн, що розвиваються, і це - один з важливих чинників, що визначають тенденції світового економічного розвитку. Зростаюча нездатність багатьох країн догнати високорозвинений світ, соціальна нерівність усередині цих країн, що дедалі посилюється, і нездійснені чекання мас в еру, коли стандарти добробуту і вжитку високорозвинених країн тиражуються засобами масової інформації на весь світ, продовжують залишатися джерелом внутрішньої і міжнародної нестабільності. Ці явища, звичайно, не нові, але при стихійному ході глобалізації вони можуть вийти з-під контролю, дестабілізувати положення усередині окремих країн і міжнародний стан в цілому.

Як наголошувалося в «Доповіді про розвиток людини 2004 року», підготовленого Програмою розвитку ООН (ПРООН), «безпрецедентне число країн в 1990-х рр. зазнали рух назад. У 46 країнах люди стали сьогодні бідніше в порівнянні з 1990 р. У 25 країнах сьогодні голодує більше число людей, ніж десять років тому» [3]. Довготривалі труднощі зазнали при цьому 54 країни. З них 24 країни відкотилися назад до рівня розвитку 50-х рр., з відновленням минулих проблем, добре описаних в багатьох дослідженнях тієї епохи. І це не дивлячись на те, що 90-і роки розвинуті капіталістичні країни, окрім Японії, демонстрували безпрецедентно високий рівень економічного зростання, а характер світового ділового циклу (1992-2000 рр.) відрізнявся найменшими проміжними спадами в порівнянні з попередніми світовими циклами. Масштаби глобальної нерівності просто шокують. Статистика свідчить, що майже половина сукупного світового ВВП дістається «сімці» найбільш розвинених країн — США, Японії, Німеччині, Франції, Італії, Великобританії й Канаді. Інша ж половина припадає на частку всіх останніх країн, включаючи такі багатонаселені держави, як Китай, Індія, Індонезія, Бразилія і Росія.

Ще більш разюча нерівність в розподілі особистого багатства, включаючи як фінансові, так і нефінансові активи домогосподарств. За даними, що відносяться до 2000 р., у руках верхніх 10 % дорослого населення світу сконцентровано 85 % світового багатства, що знаходиться в особистій власності; у руках багатющого одного відсотка – 40 %. Половина світового населення в нижчій частині шкали розподілу разом володіє навряд чи 1 % глобального багатства [4, С. 93]. Відзначаючи тенденцію посилення нерівності країн, деякі вчені говорять про те, що працює якийсь «диявольський насос», що перекачує капітали, ресурси і таланти з бідних країн у багаті. В результаті відсталі країни залишаться відсталими назавжди.

Причому ситуація в світовій економіці така, що лише одна десята частина фінансових операцій пов'язана з матеріальним виробництвом і торгівлею, а інші — з області спекулятивних афер з валютами та іншими фондовими цінностями. Об'єми подібних спекуляцій, за останніми даними, перевищують 3 трлн. доларів на день. За оцінкою Шиллеровського інституту (Німеччина), співвідношення віртуальної економіки — основи глобальної фінансової системи — і реальної, тобто сфери матеріального виробництва, виражене в доларах, складає 10:1.

В офшорних зонах, цих «чорних дірах світової економіки», зосереджено близько 60 % світових грошей, через них проходить більше половини фінансових трансакцій [5, C. 69]. Іншими словами, у світовій економіці був надутий величезний доларовий міхур, зведена грандіозна фінансова піраміда вершиною вниз, яка не могла не звалитися рано чи пізно, про що завчасно попереджали незаангажовані вчені [Див., наприклад: 6, С. 27].

Вказані процеси супроводжуються наростанням соціально-економічної та політичної нестабільності в світі, гострої боротьби за природні ресурси, включаючи території, в посилюванні міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, становленні транснаціональних мереж тероризму і наркобізнесу. Одночасно відбувається поглиблення екологічної кризи, що загрожує людству глобальною катастрофою.

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)