Взагалі в епоху Ренесансу відбулася цікава суперечка про риторику між Ермолао

Барабаро та іншим відомим філософом - Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494).

Джованні Піко вважав: "Немає освіченої людини без обізнаності у вишуканій

Словесності; але без посвяченості у філософію немає людини. Мудрість, позбавлена

Красномовства, може приносити користь, але нерозумне красномовство, подібно до меча в

руках божевільного, не може не приносити величезної шкоди".

Філософу ні до чого витонченість, вправність, принадність. Він розраховує не на

Оплески натовпу, а на мовчазне захоплення обраних. У високих матеріях краса слова лише

шкідлива. Недаремно Святе Письмо викладене "скоріше грубо і незграбно, ніж витончено".

Тут важливе "що", а не "як". Саме тому Платон хотів вигнати поетів з міста, де правлять

Філософи.

Піко вважає, що філософські міркування не потребують словесних прикрас. Він

Також заперечує думку про те, що медоточиве красномовство не є для них перешкодою,

Оскільки ніби полегшує сприйняття.

Тільки три речі прикрашають філософію: життя автора, що відповідає його

Філософській системі; істинність мовлення і скупість мовлення. Філософія повинна

предстати перед людьми без ораторських шат, "вся перед очима". На думку Піко, не існує

Ворожнечі мови й серця. Однак можна жити без мови, нехай погано, але не без серця.

Хоча в кінці свого листа до Ермолао Барабаро Піко пом'якшує свою позицію,

Говорячи, що краще вірне і некрасиве мовлення, ніж красиве, але невірне.

Крім цього, Піко зауважує, що його висловлювання про співвідношення

Ораторського мистецтва та філософії мають лише підштовхнути Барбаро до палкого захисту

Красномовства.

У листі-відповіді Барбаро спростовує позицію Джованні Піко, оскільки, на його

думку, положення: "оратори говорять неправду"; "мовлення оратора ніжне та приємне";

"дике й брутальне мовлення сповнене величності" невірні в усіх відношеннях. Наприклад, з

Того, що деякі оратори говорять неправду, не випливає, що всі оратори брешуть. Тобто в

Цій суперечці для обґрунтування своїх позицій і Піко, і Барбаро використовують не лише

Свою риторичну майстерність, але й знання з логіки.

Серед теоретичних праць з ораторського мистецтва епохи Відродження слід

відмітити "Риторику" німецького філолога Філіпа Меланхтона (1497-1560). Вона була

Перекладена російською мовою в 1620 р. з оригінальними доповненнями і

Використовувалась як підручник.

XV-XVI ст. - це епоха Реформації в Церкві. Поширення набувають письмові суперечки.

Наприклад, відома суперечка між засновником лютеранської церкви Мартином Лютером

(1469- 1536) і гуманістом Еразмом Роттердамським (1469-1536).

Крім цього, в добу Відродження ораторське мистецтво збагатилася живими

Національними мовами, залишив латину старих підручників.

Таким чином, Античність і Ренесанс - це епохи, коли до ораторського мистецтва

Поиск по сайту: