Усна і писемна форми літературної мови

Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за

допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення –

первинна форма існування мови.

Усна форма літературної мови обслуговує потреби спілкування у суспільстві людей,

безпосередньо зв’язаних між собою. Кількість учасників усного спілкування обмежена.

Інтонація, жести, міміка, умови, в яких відбувається розмова, сприяють розумінню усної

мови. Співрозмовники можуть уточнити й додатково з’ясувати те, що виявилося

незрозумілим у ході розмови.

Писемне мовлення – мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою

існування мови і розраховане на зорове сприймання.

Писемна форма літературної мови обслуговує різноманітні потреби народу в галузі

науки, художньої літератури, політики, державної і господарської діяльності тощо. Вона

розрахована на спілкування з необмеженою кількістю людей. Автор і той, кому

призначається написане, не спілкуються безпосередньо між собою. Тому в писемному

мовленні не можна застосувати додаткові засоби типу інтонація, жести тощо. Проте

писемна форма мови передає інформацію в часі і просторі, що сприяє прогресу суспільства.

Всі ці фактори й зумовлюють значно вищі вимоги до організації писемної мови, ніж до

усної.

Саме тому в писемному мовленні використовуються повні речення, а в усному, що

звичайно являє собою діалог, дуже поширені неповні речення. В усному мовленні

висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова, з одного натяку, і розгорнутого

оформлення не потребує. А писемному властиві поряд з простими реченнями і складні, що

допомагають оформити складну думку і передати тому, хто відсутній.

Писемна й усна форми літературної мови характеризуються і деякими

відмінностями у використанні словникового багатства національної мови. Якщо для

писемної мови потрібні слова добираються більш суворо, з урахуванням літературної

традиції, то в усній можливе вживання розмовної лексики, просторічної, діалектної тощо.

Оскільки усне мовлення, головним чином, обслуговує побутові і виробничі потреби

суспільства, то в ньому звичайно переважає лексика побутового та виробничого характеру,

значно менше в ньому поширені слова з абстрактним значенням.

Проте чіткої межі в доборі граматичних і лексичних засобів між писемною та усною

формами літературної мови провести не можна. Доповіді, що належать до усної форми

спілкування, характеризуються синтаксичними і лексичними особливостями писемної

форми літературної мови.

Усне і писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування.

Усне мовлення:

1. Первинне

2. Діалогічне (полі логічне) і монологічне

3. Розраховане на певних слухачів, які виступають співрозмовниками

4. Непідготовлене заздалегідь

5. Живе спілкування

6. включає позамовні засоби передачі інформації - інтонація, міміка, жести

7. Імпровізоване

8. Чітко індивідуалізоване

9. Емоційне й експресивне мовлення

10. Включає повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми

Писемне мовлення:

1. Вторинне

2. Монологічне

3. Графічно оформлене

4. Пов’язане з попереднім обдумуванням

5. Починається зі старанного відбору фактів та їх мовного оформлення

6. Передбачає відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю і типу мовлення

7. Повний і ґрунтовний виклад думок

8. Поглиблена робота над словом і текстом

9. Редагування думки і форми її вираження

10. Самоаналіз написаного

Усне і писемне мовлення має широке застосування в різних сферах життя людей.

Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді,

переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне – у формах переказу, творів (опису,

розповіді, роздуму), ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату.

Поиск по сайту: