Мова - засіб спілкування

Спілкуючись між собою, люди користуються реченнями, будують висловлювання -

текст. Творцем мови є народ, який користується нею і дбає про її розвиток. Мова - явище

багатофункціональне. Основні функції мови:

− Комунікативна

− Мислетворча

− Пізнавальна

− Номінативна

− Об’єднувальна

− Експресивна

− Емоційна

− Естетична

Речення - основна одиниця спілкування. Мова є основною формою національної

культури і насамперед першоосновою літератури. Вона характеризується єдністю,

взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх одиниць, що входять до її складу. Мова існує у

вигляді різноманітних актів мовлення, повторюваних усно й фіксованих за допомогою

письма.

Мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що

випливає із загальної мети спілкування. Основу мови і мовлення становить мовленнєва

діяльність. Тільки у ній народжується, формується і мова, і мовлення. Мовленнєва

діяльність можлива лише в суспільстві, зумовлюється його потребами. Основні її -

аудіювання, говоріння, читання і письмо.

Спілкування – це обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною

іншій. Спілкування здійснюється в мовленнєвих актах. Форми спілкування бувають різні:

діалог, групова розмова (полілог), монолог. Діалог і полілог вимагають участі у спілкуванні

двох або кількох співрозмовників. У монолозі наявність співрозмовника не обов’язкова.

Будь-яке мовне повідомлення є наслідком мовленнєвої діяльності певної людини.

Отже, обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є слухач, реальний чи

уявний. Мовлення - це конкретне говоріння, усне чи писемне, а також сприйняття

(слухання або читання).

У процесі спілкування мовлення ділиться на відрізки, що мають певну протяжність і

членуються на більш-менш завершені (самостійні) частини. Таке мовлення називається

зв’язним. Це висловлювання, пов’язане однією темою, основною думкою і структурою

тексту.

Результатом процесу говоріння є усний чи письмовий текст, який твориться на

основі законів, правил даної мови, що становлять її норми. Досконале володіння мовою, її

нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

Мові високої культури властиві багатство словника, різноманітність граматичних

конструкцій, художня, виразність, логічна стрункість. У писемному оформленні мови

дотримують норм орфографії і пунктуації.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує

державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні

установи, освіту, побут людей.

Сучасна українська літературна мова оброблена і впорядкована вченими,

письменниками та іншими культурними діячами. Вона за своїм походженням зв’язана з

місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літературна мова й місцеві діалекти завжди

перебувають у взаємозв’язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів.

Літературна мова впливає на місцеві говори і сприяє їх зближенню із

загальнонародною національною мовою. Українська літературна мова, єдина для всієї

української нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є

важливим засобом її відродження.

Багато відомих людей відзначали велич і красу української мови В. Сухомлинський

так характеризує українську мову: «Надзвичайна мова наша є таємницею. В ній всі тони і

відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших… Дивуєшся дорогоцінності мови

нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисте, як самі перла».

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Людське

суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу

літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у

повсякденній мовленнєвій практиці.

Поиск по сайту: