Логічні докази; б) моральні докази (довіра до оратора); в) емоційні впливи. Їх він розглядає

у другій книзі "Риторики", пояснюючи виникнення гніву і милосердя, страху і ненависті,

Сорому й заздрості та вказуючи, яким способом ці почуття можна збудити у слухачів: ми

Тоді співчуваємо людям, якщо з ними трапляється щось таке, чого ми для себе боїмося.

Аристотель сприймав риторичні прикраси тільки в єдності зі змістовим

Наповненням. До таких ентимем (силогем) Аристотель відносив насамперед метафори,

Вважаючи, що вони потребують гнучкості розуму, містять у собі загадку і при найменших

Зусиллях з боку оратора та слухачів повідомляють максимум нових знань.

Аристотель цінував пізнавальний і педагогічний характер риторики. Для нього

Кращим навчанням були не дидактика і повчання, а стимулювання роботи розуму, яке

Могла надавати йому риторика і цим викликала приємні почуття. Аристотель любив ті

Тропи і фігури, які могли напружувати думку, які треба було розгадувати, і такими вважав

Порівняння, дотепи.

Обережно ставився Аристотель до іронії та гіперболи, бо їх можна використовувати

Лише в окремих конкретних випадках.

Щодо загальної характеристики стилю, то Аристотель називав дві протилежні

Ознаки: ясність як основну ознаку гарного стилю в єдності з граматичною правильністю та

Холодність як неприродну, надуману, переобтяжену велеречивість.

"Холодність_______" стилю виникає з кількох причин: через складні слова, слова-

Прикладки, довгі, часті і несучасні епітети, тому що вони створюють неприродність стилю.

Увага до ясності викладу, виразності слова, що здатні викликати у слухачів інтелектуальну

Насолоду, були основою Аристотелевого розуміння гарного стилю.

Риторика пізніших часів, як і стилістика, не могла заперечити основних положень

Риторичного вчення Аристотеля.

Видатні давньогрецькі оратори

Слід зазначити, що період V-VI ст. до н. е. в Давній Греції був не лише періодом

Створення теоретичних праць з ораторського мистецтва, це був період також видатних

Ораторів.

Насамперед, як зазначалося вище, ораторське мистецтво було тісно пов'язане з

Політичною діяльністю. Відомим політичним оратором був Перикл. Його промови не

Збереглися. Однак можна говорити про його красномовство на основі відгуків сучасників.

Зокрема, Перикл завжди готувався до виступів. Коли з аудиторії лунали заклики до

Виступу, то він нерідко відмовлявся, посилаючись на те, що не встиг підготуватися. Під час

Промови Перикл тримався спокійно, вираз його обличчя майже не змінювався, він не

Жестикулював, ніколи не сміявся і не смішив аудиторію забавними розповідями.

Про Перикла як видатного оратора свідчить така історія того часу: спартанський цар

Архідам запитав Фукідіда – представника аристократичної партії, політичного противника

Перикла – про те, хто з них є більш вправним у боротьбі. Фукідід відповів: "Якщо я у

Поиск по сайту: