Абсолютизував його. Тобто якщо для Квінтіліана мистецтво Цицерона було еталоном

Найвищої майстерності оратора, то Тацит не вбачав необхідності у поверненні до минулого.

Він вважав, що немає єдиних, незалежних від часу правил красномовства:

"...разом зі зрушеннями, які приносить час в обставини та суспільні смаки, повинні

бути змінені... також форма і самий зміст ораторської промови"1.

Спочатку в діалозі ведеться суперечка про те, чому варто віддати перевагу: судовому

Красномовству (оратори, що виступають у суді, мають дуже багато переваг) чи поезії?

Потім поступово проводиться думка про те, що сучасне Тациту красномовство являє собою

Занепад порівняно з красномовством минулих часів. І причини цього - не лише в тому, що

Система виховання молоді стала менш суворою. Така думка була більш характерна для

Квінтіліана.

Тацит розглядає це питання дещо в іншому аспекті, а саме у політичному. Занепад

Красномовства - це наслідок змін у римській формі правління. Бурхливі республіканські

часи минули, а з ним щезли і приводи для застосування сили красномовства:

".велике та яскраве красномовство - дитя свавілля, яке нерозумні називають

Свободою; воно незмінно супроводжує заколоти, підбурює народ, що віддається бешкетам,

Волелюбне, позбавлене твердих підвалин, непогамовне, нерозважливе, самовпевнене; в

упорядкованих державах воно взагалі не народжується".

Звичайно, добре гарно володіти красномовством, щоб відстоювати, наприклад, свої

інтереси в суді, але, на думку Тацита:

".краще не мати приводів скаржитися, ніж звертатися до правосуддя".

Таким чином, у І ст. н. е. питання про долю латинського красномовства розпадається

на два запитання: про жанр і про стиль. Квінтіліан визнавав непохитність жанру, але

Пропонував реформувати стиль. Тацит заперечує життєздатність самого жанру

Красномовства, насамперед політичного та судового, в нових історичних умовах. Проте при

написанні своєї "Історії" він за основу візьме так званий "новий стиль".

II ст. н. е. прийнято вважати століттям "другої софістики" на згадку про софістів V

Ст. до н. е., які їздили по містах з промовами та лекціями. У ці часи центр культурного

Життя переміщується із столиці в провінції. Особливою популярністю користуються Афіни,

Острів Родос та міста Малої Азії. Еллінофільство стає модою. Професія мандрівного ритора,

Що виступає в грецьких містах з демонстрацією свого мистецтва, стає поширеною. Про

Політичне красномовство не йдеться, адже імператорська влада на ті часи була надзвичайно

Міцною. За таких умов ораторське мистецтво звернулось до єдино можливого жанру, а саме

До епідейктичного, урочистого красномовства. Перед оратором ставилось завдання

Експромтом, без підготовки уславити героїчне минуле або героя давнього міфу, виголосити

Похвальне слово великому оратору або політичному діячу минулих часів.

Ораторське мистецтво та раннє християнство

Поиск по сайту: