Пригніченість душі. Далі, особливими знаряддями ораторів є словесні прикраси й

Образність думок, що осяюють промову, ніби зірки, і роблять її чарівною; їх ми і

Запозичимо у ораторів для письма та розмови й обернемо на свою користь, коли цього буде

Вимагати справа. Зрештою, візьмемо у них словесне багатство, силу висловлювання й, у

якості зброї, як я б сказав, всю життєву силу і могутність мовлення"3.

Інший відомий гуманіст Лоренцо Валла (1407-1457) хотів залучити для поновлення

богослов'я "риторичну науку" на противагу "діалектиці". Він ототожнює об'єкт

Філософського дослідження з об'єктом ораторського мистецтва. Предмет ораторського

Мистецтва - це все те, що в історичній діяльності може бути виражене людською мовою.

У роботі "Диспути про діалектику" Лоренцо Валла відносить діалектику до

Ораторського мистецтва. Він заперечує і вважає взагалі безглуздим визначення діалектики

як "мовлення двох" від "діа" - два і "логос" - мовлення. Діалектика - це своєрідний метод.

Вона становить собою частину ораторського мистецтва, оскільки і діалектика, і ораторське

Мистецтво використовують силогізми (міркування), однак у риториці силогізм

Прикрашений. Діалектик прагне навчити, а оратор, крім цього, прагне також принести

Задоволення, переконати в необхідності праведного способу життя, здійснюючи при цьому

Похвалу тому, що варте похвали, й огуду тому, що на неї заслуговує. Діалектика і

ораторське мистецтво як одяг, який людина міняє в залежності від місця перебування:

"...так діалектик, промова якого має домашній і приватний характер, не зможе

отримати того блиску й тієї величності, які отримує оратор.".

Тобто діалектика в епоху Ренесансу на відміну від епохи Середньовіччя виступає як

Деяка допоміжна майстерність для оратора.

І все ж таки існувала небезпека перетворення ораторського мистецтва в чисто

Літературне явище, що прагне досягти ідеалу мовної вишуканості. Саме це ми

Спостерігаємо у творчості Ермолао Барбаро (близько 1453-1493), який був автором

Витончених промов.

Барбаро виходив із вимоги, як зазначається в одному з його листів, запобігти

Розходженню між формою і змістом, що проявляється у філософів і юристів на шкоду

формі. Його програма полягає в тому, щоб нещадно боротися проти таких "філософів", які

намагаються відокремити філософію від красномовства. Однак згодом культ "гармонії"

(узгодженість звуків, витонченість фраз, відсутність різкості) зробили його послідовним

Прихильником мовної витонченості. Так він приходить до розуміння перекладу як

"прикрашання":

"Я перекладаю всі книги Арістотеля, прикрашаючи їх, наскільки можу, ясністю,

своєрідністю, вишуканістю".

Тобто творчість Ермолао Барбаро яскраво засвідчує той пункт, до якого поступово

Приходить розвиток ораторського мистецтва як мистецтва говорити витончено. Саме таке

Тлумачення ораторського мистецтва було закладене ще концепцією Квінтіліана.

Поиск по сайту: