 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Проблеми вирішення навчання дітей з особливими потребами в сучасних країнах світу
| Країна | Шляхи вирішення |
| Сполучені Штати Америки | Програми навчання дітей з фізичними та розумовими вадами (від 4 до 21р.) почали впроваджуватися лише в 70-х роках ХХ ст. (після відповідного закону 1975р.). Законодавство вимагає організації навчання дітей з фізичними та розумовими відхиленнями в умовах інтеграції з іншими дітьми, наскільки це є можливим. Діти з високим рівнем відхилень отримують допомогу в лікарнях, сімейних будинках і в спеціальних закладах, створених із цією метою. Батьки не оплачують навчання своїх дітей, а також медичну допомогу, транспорт для їх перевезення тощо. Організація навчання й опіки таких дітей є важливою справою керівництва штатів, оскільки кількість цих дітей зросла в 1987р. до 4,4 млн. |
| Франція | Від другої половини 70-х років у Франції розпочалася практика об`єднання неповноцінних дітей з дітьми без відхилень від норми. Навіть діти з досить виразними вадами включаються в спеціальні класи нормальних публічних шкіл. Невеликий відсоток дітей (близько 8%), які вимагають особливої турботи, потрапляють до спеціальних шкіл, у яких відбувається професійна підготовка. |
| Німеччина | У спеціальних школах знаходиться близько 4% учнів на рівні основної та середньої школи. У межах спеціального шкільництва існують як приватні, так і державні установи. Серед сучасних тенденцій – пошуки засобів включення дітей з особливими потребами в класи звичайних шкіл. |
| Великобританія | З 80-х років у Великобританії впроваджується практика поєднання різних дітей (з певними вадами в розвитку і без них) в одних середніх навчальних закладах. Лише у випадках виразних відхилень у фізичному або розумовому розвитку діти потрапляють до спеціальних закладів. Більшість учнів спеціальних шкіл (до 90%) мають фізичні вади та близько 10% - розумові. |
| Японія | До спеціальних шкіл різних ступенів потрапляють учні з виразними фізичними та розумовими вадами. Створені спеціальні навчальні програми для дітей з вадами слуху, зору, розумово відсталих та ін. У Японії існує близько 1000 закладів подібного типу для майже 90 тис. учнів. У разі незначних фізичних і психічних відхилень від норми організовані спеціальні класи у звичайних школах. У 1993 році таких класів існувало 2200 для 70 тис. учнів. Навчальні програми для спеціальних шкіл, незалежно від ступеня школи, створюються в Міністерстві освіти, яке останніми роками також проводить політику інтеграції дітей із спеціальною опікою в межах звичайних дитячих садків і шкіл. [с.84] |
| Україна | Для дітей і молоді, які мають вади у фізичному та розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових закладах освіти, в Україні створені спеціальні школи та школи-інтернати, дитячі будинки й інші заклади освіти з утримання за рахунок держави. У вересні 2004 року таких шкіл було 402 (68721 учень і 11494 учителі). До цієї групи належать також санаторно-лісові школи (41 заклад, 420 учителів, контингент учнів змінний упродовж року й уходить у статистичні дані за основним місцем навчання). Для тих, хто потребує тривалого лікування, створені санаторні школи-інтернати. Навчання таких дітей також проводиться в лікарнях, санаторіях і вдома [1]. |
Зазначимо, що зараз на Заході справедливо відмовилися від терміна “інвалід” як політично та соціально некоректного. У державах Західної Європи та Північної Америки прийнято два рівнозначних терміна: “disabled person” – лінгвістичний синонім російського визначення “особа з обмеженими можливостями” та “handicapped person”, що означає людину, якій для однакового соціального старту необхідна невелика перевага (гандикап).
Отже, проблема диференціації освіти та навчання вирішується неоднозначно й суперечливо.
Педагоги, які активно підтримують диференціацію, серед позитивних її якостей насамперед зазначають, що диференціація по-перше, сприяє підвищенню активності школярів у навчальній діяльності; по-друге, допомагає краще підготуватися до свідомого вибору професії; по-третє, створює можливості вивчати профільні предмети на більш високому теоретичному рівні, вводити до них розділи, що виходять за межі традиційних шкільних програм.
Разом з тим учені наголошують, що в соціальному плані диференціація часто перетворюється на засіб соціального відбору. Засобами останнього є платне навчання та система іспитів. Щодо останніх, то нерідко іспити стають “гільйотиною”, яка відсікає частину учнів від тієї чи іншої подальшої освіти. Посередня оцінка може створити перед потенційним ученим, лікарем, інженером, юристом у 14-15 віці непоборну перешкоду на шляху до відповідної освіти.
До недоліків диференціації навчання відносять і такі, як загрозу звуження інтересів і загального світогляду учнів, однобічність інтелектуального й емоційного розвитку дитини, а тенденція до скорочення матеріалу гуманітарних дисциплін узагалі може негативно позначитися на формуванні моральних якостей особистості.
Ураховуючи все це, педагоги-науковці наполягають на тому, що поряд з упровадженням диференціації потрібен комплекс соціально-педагогічних заходів для захисту прав ті можливостей отримання освіти відповідно до природних здібностей, а не майнового чи соціального положення батьків. Актуальним завданням залишається також пошук оптимального співвідношення між інваріативним ядром змісту шкільної освіти та різноманітними диференційованими навчальними курсами.
Питання для самоконтролю
1. Розкрити витоки сучасного руху стандартизації в освіті.
2. Схарактеризувати особливості розробки стандартів у децентралізованих країнах світу.
3. Розкрити сутність диференційованого підходу до навчання.
4. Проаналізувати основні напрями диференціацій у загальноосвітніх школах провідних країн світу.
5. Розкрити особливості навчання дітей з особливими потребами в зарубіжних країнах.
Завдання для самостійної роботи
1. Скласти порівняльні таблиці щодо особливостей навчання обдарованих дітей та дітей з особливими потребами в провідних країнах світу та в Україні.
Поиск по сайту: