Особливості релігійного виховання на сучасному етапі

У більшості країн світу проблеми морального виховання є основною складовою змісту предметів релігійної спрямованості. Однак релігійне навчання та виховання в освітній системі різних країн має різні форми. Так, закони Великобританії, ФРН, Іспанії, Італії, Австрії надають церкві право здійснювати релігійне навчання та виховання в державних школах, а також створювати власні конфесійні. У Франції, США, Канаді, Японії державна школа офіційно відокремлена від церкви, але це не означає повного відлучення церкви від школи. У США перша поправка до Конституції забороняє створення державної релігії, а також систематичне конфесійне навчання в приміщеннях, які належать державі. Але оскільки управління системою освіти має децентралізований характер і здійснюється на рівні штатів, у деяких з них навчальний день починається поряд з підняттям державного прапора, з молитви "Отче наш", що підпадає під заборону федеральної влади. Такі випадки набули масового характеру: 43% американських учителів читають у класі уривки з Біблії; 37% - організують колективні молитви. Хоча окремого предмета релігійного змісту в школі немає, вивчення історії, суспільствознавства насичене релігійним духом. Наприклад, до підручників початкової школи із суспільствознавства включена тема "Шість днів створення світу", а словами "Попроси Христа допомогти тобі" починається майже кожен текст на цьому етапі навчання. Усе це свідчить про те, що вплив релігії та церкви на моральний клімат школи сприймається професійними учительськими організаціями як цілком припустимий. В основоположному документі Національної асоціації освіти США підкреслюється, що ставлення школи до церкви повинно бути "ставленням співчутливого та дружнього розуміння", що вчителям слід схвалювати участь школярів у релігійних заходах, оскільки саме церква допомагає вирішувати питання, які хвилюють людей [28, 218].

У Франції державна школа теж відокремлена від церкви. Однак держава законодавчо затвердила свою підтримку католицьких шкіл. Крім того, католицькій церкві в позаурочний час надана можливість проводити релігійне виховання учнів у державній школі.

У Великобританії в наш час, як зазначають М.Євтух та М.Тадєєва, більшість британців дотримуються релігійних звичаїв минулих років. Наприклад, у неділю, як правило, закриті театри, музеї, кінотеатри, магазини. У переважній більшості сімей непристойно в цей день приймати гостей, розважатись. Для британців це день молитви спочатку в церкві, а потім удома. Навіть сьогодні велика кількість британських сімей прагне дати молоді гарне релігійне виховання. Узагалі виховання в релігійному дусі регламентується парламентським актом 1944 року.

У Японії в 20 статті Конституції декларується "безумовна заборона викладання будь-якої конфесії". Разом з тим основний закон (стаття 24) закликає до "поваги релігії та її місця в житті суспільства". Державна школа побудована на умовах відокремлення школи від церкви і світськості. Але програма морального виховання включає всі загальнолюдські цінності, які закладено в релігії, закон дозволяє включати її елементи в програму приватних навчальних закладів, яким дозволено запрошувати спеціальних викладачів.

Цікаво й те, що в Японії є дні, коли храми заповнені. Особливу повагу має свято Сіті Го Сан у кінці грудня, коли дітям Японії відмічають три, п’ять та сім років. Специфічні традиційні свята є окремо в японських дівчаток (3 березня) та хлопчиків (5 травня). Зазвичай у кінці квітня – на початку травня на балконах будинків або у вікнах, невеличких дворах можна побачити яскраві стяги із зображенням коропа, що символізує здатність та готовність пливти проти течії й протистояти труднощам. Ці символи означають, що тут вшановують своїх хлопчиків. А 3 березня в Японії настає жіноче свято "Хінамацурі", коли в будинках на видних місцях встановлюють особливих ляльок, що відтворюють чайну церемонію [9, 5].

Разом з тим у Японії релігійна толерантність – стиль життя. Переваги не надається жодній релігії, конфесії – чи то буддизм, чи синтоїзм, католицизм, православ’я, мусульманство тощо.

Проте до релігійного фанатизму в Японії ставляться дуже суворо. Коли в 1995 році сектанти з "АУМ сенсеріке" влаштували в метро газову атаку, яка призвела до людських жертв, Міністерство освіти, що контролює церковні установи, негайно заборонило секту [9, 12].

Особливості догматичних поглядів тих або інших релігійних конфесій зумовлюють зміст релігійного навчання та виховання, а також форми його здійснення. Безумовно, у християнських країнах відмінності не є значними, оскільки основу відповідних навчальних курсів становлять моральні істини, сформульовані в Біблії. Але спільні для всіх нові тенденції в змісті релігійного виховання, які наявні в сучасних умовах, виявляються передусім в формуванні у школярів обов’язків не тільки перед Богом, але й перед суспільством. Це формування "homo socialis", що спричиняється до зростання ролі церкви як засобу соціалізації особистості. Форми морально-релігійного виховання стають усе більш індивідуалізованими. Цьому сприяє активна участь духовних осіб в організації позаурочної роботи в школі. У багатьох навчальних закладах ними створюються клуби за інтересами та віросповідні товариства. Церква приваблює учнів, створюючи для них спортивні акції, які вимагають значних фінансових витрат, де заняття спортом чергуються з розучуванням молитов, переглядом кінофільмів і бесід на морально-релігійні теми. Змінився й імідж шкільного священика. Сьогодні це вже не традиційний "святий отець", а молода розумна людина, добре орієнтована в педагогіці, яка бере активну участь у шкільному житті. Отже, сучасна західна цивілізація, забезпечуючи право кожної особистості на свободу совісті, прагне використати величезний досвід церкви з метою формування в молоді позитивних цінностей та убезпечення її від негативних впливів [12, 57-59].

У радянський період виховні функції української школи традиційно здійснювались як через зміст навчального процесу, так і через добре розвинену систему позаурочної виховної роботи, через діяльність дитячої і юнацької політичних організацій. Сучасна українська школа відмовилась від старої системи виховної роботи, що пов'язане насамперед з ідеологічною переорієнтацією суспільства, державотворчими процесами, новими нормами функціонування освітньої системи. Можна сказати, що поступово створюється нова система цінностей, нова система виховної роботи.

До змісту освіти в ряді регіонів включені предмети, що знайомлять вчителів з основами християнської етики, духовними традиціями народу. Вже з 1992 року в школах Львівщини, Тернопільщини й Івано-Франківщини у вибірково-обов'язковий компонент базового навчального плану було введено як експериментальний, навчальний предмет "Основи християнської моралі", який, як вважають його автори, добре себе зарекомендував. На основі набутого досвіду з 1997 року запроваджено курс "Християнська етика", що ставить на меті формування особистості школяра на засадах християнської моралі, плекання доброти, людяності, милосердя, виховання особистості, яка б усвідомлювала свою відповідальність перед Богом, Батьківщиною, народом. Автори програми намагались дотримуватись екуменізму, адаптованості до багатоконфесійності, разом з тим програма пристосована до національної основи, відображає традиційні для українців морально-етичні норми, враховує їх менталітет. Провідними методами вивчення курсу автори називають: читання Святого Письма, слухання духовної музики, вивчення основ іконографії, спів, малювання, поезію, конкурси, вікторини, кросворди, дискусії, інсценізації.

Поиск по сайту: