Альтернативні школи нової хвилі

Як уже було зазначено вище, протягом 3-го періоду, тобто з 60-х років ХХ століття, виникає ряд нових типів альтернативних шкіл. Одним з них стали відкриті школи. У світовій практиці існує декілька моделей «відкритої школи». Перші заклади цього типу були створені у Великобританії на початку 70-х років ХХ століття. Найвідомішою з них була школа ім. Е.Лоув Лондоні. Діти займались у приміщеннях без звичайних парт. Не було й чіткого навчального плану, розкладу уроків. Замість цих традиційних елементів організації шкільного навчання застосовувався гнучкий ритм занять. Учителі й учні спільно планували теми навчальних занять, їх види та час. Така навчальна робота отримала назву «інтегрований день».

Провідним методом навчання в школі ім. Е.Лоу став «метод відкриттів». За цим методом діти самі повинні знаходити істину в процесі навчання. Такий підхід і зумовлює вільний розподіл навчального часу, відсутність суворої його регламентації, що, на думку засновників школи, сприяє можливості самовираження, опануванню дитиною навколишнього світу.

У США подібні до англійських відкритих шкіл заклади з'явились у 70-х рр. ХХ століття. Педагоги Роджерс-центру на чолі з Ч.Чилберманомрозробили в університеті штату Коннектикут свою модель відкритої школи, яка передбачала принаймні виконання двох вимог: добір сумлінних і доброзичливих до дітей учителів і планування навчального процесу з урахуванням часу й здібностей учнів.

У Франції з відкритими школами пов'язаний найбільш масштабний педагогічний експеримент у рамках початкової освіти. У 1976 році в країні нараховувалось уже близько 150 таких шкіл. Частина з них була побудована за спеціальними проектами, у створенні яких брали участь учителі й батьки. Школи розміщувались в одноповерхових корпусах, де за допомогою розсувних стін легко можна було змінити навчальний інтер'єр, існували зали для розваг, видовищ і спорту.

Які особливості навчально-виховного процесу притаманні для всіх відкритих шкіл? Виховання учнів у цих закладах передбачає тісні зв’язки з навколишнім світом: частими є прогулянки, походи, екскурсії, тобто шкільне життя відбувається і за межами шкільного приміщення. Протягом другої половини дня у відкритих школах організовується різноманітна групова діяльність школярів. Вона може полягати у вирішенні математичних задач, постановці театральних сценок, вправах з рідної мови, заняттях музикою, малюванням тощо. Школярів можна зустріти в бібліотеці, у "полівалентному залі" – приміщенні для різноманітних занять, в навчальних майстернях. Учні знаходяться в постійному контакті з командою вчителів і звертаються до будь-кого з них за допомогою. Роль викладачів полягає в наданні допомоги, підбадьорюванні, контролі, постійному перебуванні серед учнів.

Об'єднання учнів створюються для вивчення основних предметів (у початковій школі це тільки математика та рідна мова). З усіх інших предметів шкільної програми заняття проводяться спільно. Крім звичайної вікової градації, педагоги застосовують також вертикальне (або сімейне) угрупування дітей. Класи об'єднують дітей з різницею у віці до двох років, що повинно створювати більш сприятливі умови для спілкування молодших зі старшими, стосунки турботи старших про молодших.

Близькими до відкритих є деякі інші види альтернативних шкіл Заходу, зокрема школи повного дня у ФРН, снігові та морські класи у Франції, школи без стін у Великобританії та США.

Школа без стін виникла як спосіб скоротити без додаткових витрат наповнюваність класів. Для навчальних занять використовуються приміщення ділових контор і промислових підприємств. Ці заняття стали своєрідним доповненням до навчання в закладі середньої освіти.

Перша школа без стін з'явилась у 1968 році при коледжі Паквей у Філадельфії. Учні коледжу виконували навчальні завдання не тільки в школі, а і в офісах фірм, у наукових лабораторіях, музеях, театрах, універсамах, автозаправках тощо. Отже, все місто стає для них місцем навчання. Базові предмети вивчаються в коледжі на групових заняттях - по п'ятнадцять учнів з двома викладачами. Такі заняття тривають упродовж двох годин чотири рази на тиждень. Щотижня за участю учнів, учителів, директора школи проводять підсумкові збори.

Подібне навчання сприяє підвищенню пізнавального інтересу учнів, вносить у життя школярів різноманіття, збагачує його великою кількістю нових вражень.

Ще одним проявом творчої думки педагогів стали цілорічні школи, де суттєвих змін зазнав ритм навчального процесу. Наприклад, у цілорічній школі округу Бедлі В'ю (штат Іллінойс) діти навчаються фактично всі 12 місяців: учень відвідує заняття 45 днів, а потім отримує двотижневі канікули. При такому режимі в школі постійно знаходиться чверть усього контингенту учнів. Ця система має певні переваги: менша, ніж у масовій школі наповнюваність класів, більш міцні зв'язки учнів зі школою. Разом з тим виникають і специфічні проблеми: догляд за дітьми під час канікул, відсутність стабільних класів, а отже, і постійних контактів між учнями.

Майже у всіх країнах Заходу впродовж останніх 20 років ХХ століття отримала своє поширення і «домашня» чи «сімейна школа». Тільки в Сполучених Штатах сьогодні нараховують близько 2 мільйонів учнів «домашніх шкіл». «Ще 10 років тому «сімейна школа» в деяких штатах працювала нелегально. Сьогодні вона не тільки легалізована повсюди, але й переживає справжній розквіт. «Домашня школа» є одним із найбільш затребуваних сегментів освітнього ринку – щорічно мережа таких шкіл зростає на 15-20%», - стверджує американська дослідниця П. Линез (P.Lines).

Треба зауважити, що до цієї педагогічної практики звертаються сім’ї з різним соціальним статусом. Наважуються відкрити «сімейні школи» батьки з різним рівнем освіти, повні та неповні сім’ї, люди з різних етнічних груп і релігійних конфесій, сім’ї з високим і низьким прибутком.

До головних рис цієї системи навчання можна віднести насамперед весь навчальний процес який має яскраво виражену дитиноцентровану спрямованість (увесь розклад занять складається відповідно до інтересів дитини), гнучкий розклад занять, малі різновікові класи, високий рівень включення батьків до навчального процесу. Робота «сімейних шкіл» постійно вдосконалюється. Наприклад, на сучасному етапі учні американських «домашніх шкіл» мають змогу отримувати комбінаторні заняття, тобто один раз на тиждень вони ходять до звичайної школи, а також активно відвідують заняття в центрах Community Education (система громадського навчання, яка дуже розповсюджена у США).

У країнах Заходу створена розвинена система психолого-педагогічної та методичної допомоги батькам-учителям, у загальних школах є ресурсні центри, де вчителі державних шкіл теж надають таку допомогу. Кожна сім’я, яка вирішила навчати своїх дітей, отримує пакет детальних інструкцій, навчальної та методичної літератури, вона включається в роботу групи, яка за територіальною ознакою об’єднує такі школи-сім’ї. Окремо треба зазначити, що ці групи організовують спільні свята, постановку різноманітних вистав, спортивні змагання. Таким чином вирішується головна проблема «сімейної школи» – низький рівень соціалізації дитини. Численні дослідження доводять, що навчальні показники учнів «домашніх шкіл» (за результатами академічних тестів) у середньому на 15-30% вищі, ніж у їх однолітків з державних шкіл.

Підбиваючи підсумки, треба зазначити, що в сучасних умовах альтернативні школи перетворились на досить помітний і постійно існуючий чинник розвитку шкільного життя у країнах Заходу. Як бачимо, практика експериментальних шкіл багатопланова й варіативна. Кращі досягнення альтернативних шкіл поступово стають невід’ємною складовою масової педагогічної практики. Провідною сферою подальших пошуків є організаційні форми, методи та прийоми навчання, які дозволять зробити весь процес соціалізації особистості більш наближеним до природи дитини й до потреб реального життя.

Питання до самоконтролю

1. Назвати основні причини виникнення та функціонування альтернативних шкіл.

2. Схарактеризувати етапи розвитку експериментальних шкіл у мережах світового освітнього простору.

3. Які модифікуючі нововведення в розвитку сучасної альтернативної школи ви можете назвати?

4. Досвід яких сучасних нетрадиційних навчально-виховних закладів можна віднести до радикальних нововведень?

5. Проаналізувати особливості методичної системи М.Монтессорі.

6. Які нові форми та методи навчальної діяльності були запроваджені С.Френе?

7. Проаналізувати принципи побудови та методичну систему школи Д.Дьюї, Дальтон-школи.

8. Які заклади є результатом педагогічного пошуку за часи третього періоду розвитку альтернативних шкіл (60 роки – сучасність)?

Завдання для самостійної роботи

1. Скласти структурно-логічну схему «Провідні течії та представники реформаторської педагогіки».

2. Схарактеризувати та порівняти зміст діяльності альтернативних шкіл другого періоду (кінець ХІХ ст. – 30-ті роки ХХ ст.).

Поиск по сайту: