Система батьківської освіти в США

У США просвіта батьків класифікується як необхідність і здійснюється на всіх рівнях суспільства: державному, регіональному, місцевому. Історія батьківської освіти Америки починається в період соціально-культурного піднесення суспільства, що відбувалось на рубежі XIX і XX століть (хоча інтерес до цієї проблеми і перші громадські організації з'являються раніше, з початку XIX століття). Виникнення об’єднань, що займаються підвищенням батьківської культури населення, було пов'язане з розвитком реформаторського руху. Це була своєрідна відповідь, захисна реакція суспільства на такі соціальні зміни, як індустріалізація, урбанізація, зменшення родини, зміна ролі жінки. У нових умовах родина виявилася нездатною домагатися соціально прийнятної поведінки від своїх членів, як це було раніше (звідси зростання злочинності, розлучень в американських містах). Основоположники, ідейні натхненники руху «сімейна освіта» вважали, що через формальні освітні програми родини навчаться більш адекватно реагувати на зміни й стреси мінливого життя суспільства і, таким чином, соціальні проблеми, пов'язані з родиною, зокрема злочинність малолітніх, розлучення, можуть бути викоренені.

Чималу роль у становленні «сімейної освіти» відіграла ідеологія дитинства, що змінювалась у той період. Саме в цей час міцну антропологічну основу отримали ідеї педоцентризму, що стало можливим завдяки потужному прориву в науці, особливо в галузі психологічних знань, а саме:

- дитяча психологія та педагогічна психологія стали незалежними галузями в психологічній науці;

- з'явилась експериментальна психологія, де розвивались нові об'єктивні методи дослідження психології дитини.

Отримана інформація допомогла науково обґрунтувати підхід до дитини як активного учасника виховної ситуації. У 1888 була створена Асоціація з вивчення дитини, де обговорювалися проблеми дитинства й дитячої природи (The Child Study Association).

Починалася «сімейна освіта» зі створення груп для матерів, які навчалися прийомам самодопомоги. Активісти організовували допомогу з обміну інформацією щодо питань догляду за дітьми, обговорення надрукованих новинок. Упродовж першої половини ХХ століття «сімейна освіта» значно розширює сферу своїх інтересів (вивчаються питання, пов'язані з розвитком дитини, валеологія, гендерна освіта, домашня економія), а також активізує й розширює діяльність у пропаганді своїх ідей:

- починає видаватися журнал «Шлюб і сімейне життя»;

- створюються організації (наприклад, у 1908 – Американська асоціація домашньої економії The American Home Economics Association, у 1914 – The American Social Hygiene Association Американська асоціація соціальної гігієни, у 1929 – Національна рада з батьківської педагогіки - The National Council of Parent Education);

- скликаються конференції (у 1934 – The Groves Conference on Marriage and the Family, конференція з проблем шлюбу й родини, де на порядок денний були винесені такі питання, як збереження сімейних цінностей через підтримку міждисциплінарних досліджень, консультування та розробка технік сімейної освіти);

- організовується підготовка фахівців (у 1922 перший курс з підготовки до шлюбу був прочитаний у Бостонському університеті Ernest Groves) (Kerckhoff «Сімейна освіта в Америці», 1964).

Сьогодні «сімейна освіта» включає широкий спектр програм з різними завданнями й стратегіями, що практикуються в різному оточенні. Фахівцями виділяється 7 основних тем, що складають зміст сімейної освіти: розвиток людини і її сексуальність, міжособистісні відносини, сімейні стосунки, керування сімейними ресурсами, батьківство, етика, родина і суспільство. Акцент ставиться на розвиток комунікативних навичок, прийняття рішень і вирішення проблем у кожній із зазначених тем. Батьківська педагогікабула однією з найбільш ранніх форм сімейної освіти й сьогодні вона залишається однією з її важливих складових. Протягом усієї своєї історії батьківська освіта як частина сімейного тренінгу для різних людей мала різний зміст.

Новий виток інтересу до родини і особливо до освіти батьків виникає в 50-і роки ХХ століття. У післявоєнний період, у часи економічного піднесення й демократичних перетворень у суспільстві, відбувається зміна ціннісних орієнтирів, що торкнулось сімейного та гендерного іміджу середнього американця. Для жінок середнього класу виховання дитини стає першочерговим життєвим завданням, мірою батьківської (в основному материнської) значущості. Діти середнього класу, як правило, з'являються в результаті свідомого вибору їхніх батьків, вони довгоочікувані. Тому зростає їхня цінність і значущість, відтепер дитина знаходиться в центрі уваги всієї родини. Зростає інтерес до програм «батьківської освіти», небаченого розмаху набуває видавнича діяльність. Книги доктора Спока та їх подібні розходилися в США мільйонними тиражами, як у 50-і рр. ХХ століття, так і пізніше.

Дослідники Harman і Brim (1980) констатували: середній продаж книг з догляду за дітьми складав 44.000. Між 1970 і 1975 роками було продано приблизно 23 мільйони примірників. Журнали зі статтями про догляд за дитиною розходилися тиражем у 26 мільйонів. На відміну від інших західних країн, американки особливо потребували професійної допомоги «експертів». Це було пов'язане насамперед з американською індивідуалістичною етикою, яка передбачає персональну відповідальність батьків за дітей. Її особливість полягала в тому, що ніхто не має права втручатися в стосунки дитина–батько, тим часом як у древніх культурах (Ізраїль, Китай) або в країнах Західної Європи, наприклад у Скандинавії, кожен дорослий дозволяє собі захистити або зробити зауваження щодо поведінки чужої дитини в громадському місці, старші дорослі можуть легко запропонувати пораду чи розкритикувати молодих батьків, якщо їхня дитина, як їм здається, незахищена або ж навпаки є джерелом занепокоєння.

Чималу роль у цій площині відіграв і той спосіб життя, який веде молода американська родина: чоловік і жінка середнього класу Америки дуже мобільні, вони часто переїжджають зі штату в штат, живуть там, де є робота, і тому найчастіше живуть далеко від своїх батьків і родичів. Таким чином, молода жінка не може одержати допомогу з щоденних проблем виховання від бабусь або інших родичів.

Наступний етап у становленні системи батьківської освіти пов'язаний з 60-70 роками ХХ століття, з періодом, коли відбуваються кардинальні зміни у світогляді й самовизначенні американців. Згідно з даними соціологічного дослідження «The Inner American» (цит. по Elizabeth Douvan «The age of narcissism”, 1963 – 1982), де порівнюються американці 1956 і 1976 року, зазначено, що саме в цей час відбулася «втрата американської віри в релігію». Нова концепція «життя на цій землі більш важливе, ніж життя після смерті» починає відігравати керівну роль у системі цінностей.

Указані зміни кардинально вплинули на ідеологію дитинства. У ті часи, коли дорослі вірили в первородний гріх, вони бачили в дитячій імпульсивності не вияв природи, а маніфестацію уроджені розпусти. Тому спостереження й контроль за діями та зростанням дитини набували досить категоричного тону в більшості педагогічних трактатів. У 60-і ХХ століття акцент ставиться не на засудження вчинків, а на надання права вибору серед наявних варіантів, змінюються ідеали «гарного та поганого» в усьому, в тому числі й стосовно дитини.

Кардинальні зміни відбуваються і в поглядах на шлюб і батьківство. У 1957 році вони були частиною загальноприйнятого уявлення про життя. Ці ролі розглядалися як складова дорослого життя і вказували на зрілість індивіда. До 1976 року критерії змінилися – від зрілості, здоров'я, уміння регулювати своє життя до реалізації і щастя. Із цього часу роль чоловіка й батька розглядається в зовсім іншому ракурсі: наскільки вона (ця роль) може забезпечити, зробити приємність, задоволення кожному конкретному індивідові, наскільки вона сприяє його самореалізації. Звідси й новий імператив: молоді люди повинні мати вибір ставати або не ставати батьками. Істотну роль у зміні сімейних стандартів відіграли феміністичний рух, який бурхливо розвивався в 60-і роки ХХ століття, і зростаюча під впливом психоаналізу психологічна орієнтація суспільства.

Незважаючи на всі зміни, на істотне «пом'якшення» соціальних норм, сімейні ролі, які хоч і зазнали значних змін, продовжують бути керівними в системі цінностей американця 70-х років ХХ століття. «The Inner American» підкреслює зміни в сімейних взаєминах: батьки 1976 року акцентують на важливості міжособистісних стосунків значно більше, ніж їхні співвітчизники 1957 року. Особливо це стосується батьків, які до 1976 року в оцінці своїх взаємин з дітьми більше уваги починають приділяти емоційній інтимності, а не традиційним моментам – фінансовій підтримці й фізичній турботі.

У зв'язку з перерахованими вище змінами в американському суспільстві відбувається новий виток розвитку системи батьківської освіти. Очевидно, що цілі, методи й теоретична база батьківської освіти 70-х р. різко відрізнялися від тих, що існували на початку зазначеного століття. Але, незважаючи на природні зміни, притаманні еволюційному рухові будь-якої ідеї, в самому русі простежується яскраво виражена спадкоємність цих двох епох батьківської освіти: як і на початку ХХ століття, величезний потік професійної й аматорської літератури спонукає батьків застосовувати найсучасніші для свого часу методи виховання дітей через побоювання завдати їм психологічної травми на все життя; фахівці підкреслюють, що поведінка батьків «є єдиним і найбільш важливим чинником успіху і щастя дитини»; говориться про роль «експерта», який заглиблюється у внутрішні справи родини для того, щоб «виправити якість життя дітей, а не просто захистити їх від шкідливого впливу»; науці надається значення арбітра у визначенні стандартів «що правильно, а що ні у вихованні дитини»; акцент робиться на дошкільній освіті й підкреслюється неминучість повторення моделі поведінки, набутої в цьому періоді; існує адекватне визнання унікальних відмінностей дітей; література й програми батьківської освіти сфокусовані практично на одних матерях навіть у період, коли заперечувалося існування материнського інстинкту; існує тенденція перебільшувати можливості батьківської освіти трансформувати відносини і поведінки батьків, сприймати батьківську освіту як панацею від широкого кола наболілих соціальних проблем (L.Shlosman “The age of formation of parent education in USA”, 1998).

Таким чином, основна структура і мережа пропозицій американської батьківської освіти виникли ще на початку ХХ століття. Проте й через півстоліття вони продовжували впливати на політику й практику соціально-педагогічної роботи.

Варто також підкреслити, що у 80-і роки ХХ століття формується сучасна система «батьківської освіти». Кількість розлучень, поява нетрадиційних родин (гейські родини), широке розповсюдження фостерних, прийомних родин інші проблеми підсилили необхідність соціальної підтримки батьків (Maxine Lewis - Rowley «The Evolution of Education for family Life», 1999). Незважаючи на те, що ця робота проводиться, фахівці наполягають на необхідності організації більш досконалої системи.

Так, наприклад, соціологічне опитування, яке було проведене серед 3000 дорослих американців з метою з'ясування ступеня їх батьківської готовності позитивно впливати на розвиток дітей, серед багатьох респондентів виявило істотні інформаційні прогалини щодо виховних питань. Наприклад, 61% опитаних сказали, що вони схвалюють "шльопання" як "регулярну форму покарання" для маленьких дітей, тоді як психологічні дослідження говорять про його незаперечну шкоду для розвитку дитини. Отже, дані опитування підтвердили необхідність організації значно глибшої і кращої інформації про дитячий розвиток більш доступними способами.

До таких же висновків фахівців спонукають дані соціологічного дослідження «Оцінка дорослих: Звіт американців про їх щирі стосунки з дітьми». Його мета полягала в з'ясуванні уявлення дорослих про свої виховні здібності і про свою відповідальність перед юнацтвом. Дослідження ґрунтувалося на даних загальнонаціональної телефонної служби, проведеного Gallup Organization серед 1425 дорослих американців, поглибленому інтерв'юванні з групою в 100 чоловік й екстенсивному дослідженні літератури. «Дані дослідження як підбадьорюють, так і бентежать. Ми досліджували 19 виховних аспектів. Більшість дорослих 18 з них розглядають як «необхідні й украй важливі», однак у своїй виховній практиці вони їх не використовують. Наприклад, 73% дорослих вважають важливим обговорювати з дітьми їх особистісні якості, але лише 37% роблять це на практиці» - зазначає у своєму звіті про дослідження Nathan Dungan (2000).

Фахівці говорять про необхідність удосконалення системи батьківської освіти, більш детального її вивчення й конструктивного аналізу її результатів. На сучасному етапі розроблена й апробована велика кількість програм батьківської освіти. У їх складанні беруть участь фахівці або мультидисциплінарна команда, яка педагогічно адаптує зміст навчального матеріалу до потреб певних груп батьків. Заняття проводяться фахівцями, фасилітаторами або самими батьками, які мають певний досвід. Зміст батьківської освіти визначається вивченням потреб дітей, проблем батьків національних особливостей виховання тієї чи іншої спільноти. Цілі програм бувають різними: превентивна, освітня, посередницька, терапевтична.

Існує кілька типів сучасних сімейних програм:

Single- Focus Program намагаються впливати безпосередньо на дитину, або на дитину через батьків (непрямий шлях), або тільки на батьків.

Програми, сфокусовані на дитині. Як правило, ці програми працюють неповний день і неповний рік. Вони пропонуються для дітей до 3-5 років. Деякі програми передбачають оздоровчі курси, а також заняття, що стосуються розумового і соціального розвитку дітей. Ці програми готують дітей до школи і мають пролонговані результати. Головне їх завдання – сприяти ефективному розвиткові дітей.

Програми, сфокусовані на батьках. Ці програми розроблені з метою зміни поведінки батьків для їхнього позитивного впливу на дітей. Деякі дослідники стверджують, що такі програми не досить ефективні, тому що дитина у своєму індивідуальному розвитку не може чекати, коли батько про це довідається і застосує свої знання на практиці. Іншим негативним моментом є те, що жодна програма не може включити всю глибину проблем, з якими стикається у своїй практиці кожний з батьків.

Програми, сфокусовані на дорослому. Програми для самотніх батьків, програми навчання дорослихз метою забезпечення їх роботою й поліпшення економічного добробуту родини.

Two–Generation Program – вирішують проблеми двох взаємозалежних поколінь, пропонуючи програми ранньої дитячої освіти і батьківської освіти. Мета таких програм – поліпшити можливий життєвий старт дитини й одночасно сприяти освіті дорослих (тренінги з професійного зростання) (Robert G.St.Pierre, Jean I.Layzer, Helen V.Barnes. «Two generation programs: design, cost and short- term effectiveness”, 1995).

За формами і методами роботи ці програми досить різноманітні: деякі пропонують послуги дітям до 3-4 років, інші ведуть дітей до моменту їх вступу до початкової школи або до 8 років. Згідно з одними програмами, використовуються домашні візити, з іншими – проводять заняття в центрі. Дослідження показали, що більш інтенсивними є програми, за якими проводять заняття в центрі. Домашні візити бувають різної частоти й тривалості. Використовувані методи роботи – неформальне обговорення, семінари, масмедійні технології. Якщо брати за критерій кількість учасників, то на сучасному етапі програми активно використовують 3 основні форми роботи: індивідуальна робота у формі консультацій; групова – спеціально організовані групи з метою навчання ефективного батьківства; масова форма – використання журналів, книг, газет з метою досягти якомога більшої аудиторії (не всі батьки хочуть брати участь у роботі груп, тому альтернативою є випуск інформаційного бюлетеня, роздача пакета матеріалів «домашнє навчання», який видається молодим родинам і де поряд з іншими матеріалами є матеріали з батьківської педагогіки, випуск спеціальної літератури, що розглядається фахівцями як ефективна альтернатива).

Групова форма найбільш визнана фахівцями і по суті є синонімом батьківської освіти.

Яскравим прикладом цього напрямку може стати робота програми «Освіта сім’ї з раннього розвитку дитини” у штаті Міннесота (Minnesota's Early Childhood Family Education program (ECFE).

У звіті керівників програми за 1996 рік указується, що це найбільша й найдавніша програма сімейної підтримки й освіти дошкільнят в Америці, що функціонує на території цілого штату. Вона працює в 360-ти шкільних районах Міннесоти і 4-х індіанських школах. Упродовж 1994 – 1995 шкільного року програму відвідало більше ніж 260 000 дітей і їхніх батьків.

Програма включає такі форми роботи:

- дискусійні групи для батьків;

- заняття й ігри для дітей під керівництвом фахівців;

- заплановані спільні заходи для дітей і батьків за участю фахівців.

Пропонуються домашні візити, раннє тестування фізичного здоров'я й проблем розвитку, організація спеціальних заходів, доступ до бібліотечних ресурсів. Основний лозунг ECFE: «усе, що роблять батьки, важливо».

Наводимо невеликий перелік курсів, які пропонує Програма ECFE батькам університетського містечка Морріс у Міннесоті (переклад С.Білецької):

«Маленькі учні» – для дітей від 18 місяців до 5 років і їхніх батьків. Діти будуть брати участь у розвивальних іграх під керівництвом фахівців, а батьки будуть мати можливість подискутувати про прийоми позитивної дисципліни, які сприяють вирішенню проблем і покращенню узвичаєної поведінки. Ми також подивимося, як наші цінності впливають на дитячу дисципліну.

«Сімейний активний вечір» – для дітей до 5 років і їхніх батьків. Ви шукаєте місце, де провести час зі своїми дітьми поза будинком? Навчальні вправи і різна діяльність у спортивному залі є складовою частиною сімейного спілкування. Це час для гри і навчання, без батьківських бесід.

«Без шльопання і пустощів. Практичний підхід до дисципліни» – для дітей до 5 років і їхніх батьків. Цей клас демонструє практичні підходи до дисципліни з використанням книги для батьків Елізабет Крері. Ви навчитеся досліджувати дисциплінарні альтернативи для ефективного керівництва дітьми. Ми досліджуємо дисциплінарні прийоми для того, щоб уникнути проблем і поліпшити правильну поведінку. Як батькам, так і дітям будуть запропоновані різні творчі ігри.

«Великий старт вашої дитини» для дітей від народження до 12 місяців. У цьому класі Ви і Ваша дитина зможете зустрінутися з іншими батьками й одержите задоволення від різних форм діяльності, що сприятимуть розвитку сенсорних, розумових, мовних і моторних здібностей Вашого маляти. Довідаєтеся про те, як показати дитині, що Ви її любите. Теми дискусій: розвиток протягом першого року, гра з Вашою дитиною та її годівля» (рекламний буклет ECFE).

ECFE є прикладом програм, що розробляються для батьків усіх категорій. Однак останнім часом усе більшого поширення набувають програми, цільовою групою яких є батьки конкретної категорії. Наприклад, Bavolek and Comstock (1985) розробили серію програм для батьків дітей з відхиленнями (спеціальна педагогіка), для прийомних батьків, іспаномовних пар, для батьків дітей-інвалідів або дітей, що мають поведінкові проблеми. Grady, Gersick, Boratynski (1985) створили курси для батьків підлітків, для розлучених батьків (Buehler, Betz, Ryan, Legg, Trotter (1992), Haffey і Levant, (1984) написали програми для батьків з робітничого середовища, у 90-і роки ХХ століття з'являються програми для батьків (Meyers, 1993; McBride, 1990).

Фахівці дуже ретельно аналізують результати програм, проводять моніторинг їхньої роботи. З 1970 року різними дослідженнями констатується вплив програм батьківської освіти на:

- підготовку дитини до школи;

- успішність дитини в середній і старшій школі (хоча й у значно меншому ступені);

- культуру батьків (спостерігається збільшення в батьків почуття контролю над життєвими проблемами; збільшення знань про дитячий розвиток; широке використання сучасних методів керування дитячою поведінкою; зменшення використання методів фізичного покарання);

- поліпшення якості життя двох поколінь (зменшується рівень злочинності, кількість небажаних вагітностей).

«Незважаючи на продовження негативного впливу соціуму, ефект у дітей від участі в програмах очевидний. Нехай він не такий явний, як відразу після закінчення програми, але він є як протягом початкової школи (чого ніхто не заперечує), так і під час отроцтва. На мій погляд, ефект вражаючий. Тривалий ефект програм очевидний» - відзначає Jeanne Brooks-Gunn у доповіді 10 травня, 2000 у Вашингтоні. («Do you believe in magic? What we can expect from early childhood intervention programs». Проект проводився «Центром для дітей і родин» при Колумбійському університеті, Нью-Йорк).

Однак, незважаючи на очевидні позитивні результати, існуючі програми широко критикуються. Фахівці звертають увагу на:

- програми, що передбачають звичайний інформаційний набір про дитячий розвиток і батьківські уміння, не мають глибокого ефекту, не передбачають перспективності розвитку батьківських умінь;

- програми мають успіх лише у вузького кола батьків;

- програми рідко орієнтовані на сімейний рівень;

- вони не розвивають умінь використовувати отримані знання в нових, більш складних ситуаціях.

Аналіз як позитивних, так і негативних моментів ураховується фахівцями при розробці програм нового покоління.

Навчальний план сучасних американських коледжів й університетів передбачає одержання майбутніми фахівцями знань у 10 галузях: родина і суспільство, розвиток родини, розвиток людини, статева освіта, міжособистісні стосунки, керівництво сімейними ресурсами, батьківська педагогіка, сімейне право, етика і сімейна освіта (National Council on Family Relations (Національна рада з сімейних відносин), 1984). Програми розроблені як для студентів старших курсів, так і для аспірантів і фахівців. Спеціалісти, які пройшли навчання і мають 2 роки роботи, одержують сертифікат «фахівець у галузі сімейної освіти».

Як приклад наведемо перелік тем, що входять в університетський курс «Взаємодія батька і дитини», який читається в коледжі «Виховання і розвиток людини» в університеті Міннесоти (викладач Dr.Marty Rossman):

- Теорія (Фрейд, Еріксон, Гезел, Піаже, Адлер, Колберг, Баумрінд, Скінер, Боулбі);

- Взаємини в парі і батьківство;

- Соціально-економічний статус і батьківство;

- Батьківський стиль і керівництво дитячою поведінкою;

- Керівництво стресом;

- Батьківство і дитячі досягнення;

- Батьки підлітків;

- Лесбійсько-гейське батьківство;

- Сімейне насильство (Короткий опис курсу, 2003).

У рамках цього курсу проводиться семінар «Рефлективний діалог», що розроблений для фахівців, які вже працюють з родинами. Семінар ставить свою мету підняти рівень батьківського усвідомлення й міжособистісної взаємодії батько – дитина на рівень батьків, які «заохочують».

Основні положення програми сформульовані в такий спосіб:

Мета семінару для фахівців: « розвивати й застосовувати виховний світогляд і принципи, які узгоджуються з точкою зору, що батьківство – це процес особистісного зростання, а теорія освіти батьків сприяє цьому; заохочувати батьків пов'язувати набуті знання зі своєю щоденною практикою батька» (Програма курсу, 2003).

Мета для батьків:

Підтримати батьків:

- у побудові своєї концепції, підґрунтям якої є глибоке розуміння дитячої природи взагалі й особливостей конкретної дитини; розумінні особливостей взаємин дитина – дорослий; у побудові міжособистісних взаємин на основі чутливості, взаємності й підтримки; у використанні набутих умінь на різних рівнях дитячого розвитку й у різній складності ситуацій; в усвідомленні своїх особливостей як батька й упровадженні їх у свою батьківську практику (Програма курсу, 2003).

Отже, у США протягом ХХ століття йшло становлення системи батьківської освіти. Сьогодні це значуща галузь соціально-педагогічної роботи, яка підтримується державою на всіх рівнях: державному, регіональному, місцевому. Форми, методи роботи відрізняються різноманітністю. Вони враховують особливості підготовки й освіченості батьків, матеріальну базу, вік дитини.

Поиск по сайту: