Греки називали надмогильні написи елогіями, похвалами особам померлих і

Вважали, що ці похвали є невід'ємним обов'язком нащадків. Елогії - це лаконічні сумовито-

ліричні панегірики, влучні, виразні, переконливі сентенції, що можуть стати афоризмами:

"memento more" (лат. пам'ятай про смерть), "Світ ловив мене, та не впіймав" (Г. Сковорода).

Академічне красномовство

Найважливішим і найскладнішим у риторичній практиці є публічне ораторство.

Власне, антична риторика й виникла як наука про публічну (на площах, зборах, у судах)

Живу промову. У пізніші часи поступово почалося розгалуження і відбрунькування інших

Видів і жанрів промов, розвинулося галузеве (академічне, військове, педагогічне та ін.)

Красномовство, збагатилося мовними засобами і специфічними технічними прийомами.

Проте й досі головним випробуванням для ораторів залишається жива публічна промова

Перед великою аудиторією, бо вона багатоаспектна, відповідальна і трудомістка.

Публічне красномовство комбінує і синтезує в собі багато ознак. Це видно з таких

його характеристик:

а) за змістом воно є суспільно важливим і проблемним;

б) за формою реалізації публічне мовлення є писемно-усним;

в) за відношенням до форми мовлення є книжно-розмовним;

Г) за функціональним типом мовлення публічна промова може бути синтезом

елементів усіх функціональних мовних типів - розповіді, опису, міркування, монологу;

Д) за характером реалізації публічне мовлення є підготовлено-імпровізаційним.

Змістом публічних промов обирають, як правило, дуже важливі і часто проблемні

для їх вирішення питання суспільно-політичного, громадського чи виробничого життя. Це

Можуть бути проблеми, що потребують публічного ствердження чи заперечення,

Аргументації чи спростування, розв'язання конфлікту та обрання правильного вибору.

Писемно-усна форма реалізації публічної промови означає, що вся підготовча робота

(задум, концепція, породження тексту: тези, положення, докази, факти, мовне вираження)

Фіксується на папері, тобто має писемну форму і належить тільки оратору. Цей писемний

Етап необхідний для того, щоб промовець сам умів викласти хід своїх думок послідовно,

логічно, несуперечливо, нічого не забути з основних думок ("не загубити думку"),

Докладніше розібратися у власних судженнях і відчути їх вагу. На цьому етапі промовець

може виявити, що те, яке здавалося йому важливим "в умі", виявляється не таким суттєвим,

Якщо його вже написано на папері. Проте можуть з'явитися якісь нові нюанси думок. Д. Кар

Неп радить постійно занотовувати свої думки й обдумувати їх, розмірковувати. В цей час

ніби "ваша свідомість перетворюється у дійсно творчу силу... Записуючи, я відшліфовую як

Саму думку, так і її словесну форму... значно легше аналізувати факти після їхнього

попереднього запису: добре сформульована проблема - наполовину розв'язана проблема".

Часто людині здається, що вона скаже без написаного тексту швидше, більше,

Поиск по сайту: