Вітай з приємністю, відповідай зі світлим обличчям, до всіх будь прихильним, доступним,

Не хвалися сам, не змушуй інших говорити про тебе, приховуй, скільки можеш, свої

Переваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших. Не будь

Тяжким у виговорюваннях, звинувачуй не скоро і не з пристрасним рухом, бо це - ознака

зарозумілості; не засуджуй за малозначуще, ніби сам ти суворий праведник...".

У "Риториці" невідомого автора (1620 р.) про ритора і його доброслів'я сказано:

"Ритор... досить мистецький у науці мовлення... [вміє говорити] доречні й похвальні

Промови в справах і на міських судах за звичаєм і законом тієї держави, де народився...

[добирає] необхідні слова до усякої справи.. безславної чи слави достойної, багатої чи

бідної, праведної чи нечестивої... великі справи стислими словами... [щоб були присутні]

Світлість й сяяння словесне...

Пам'ять створюється вивченням і читанням божественного писання, а також

літописів - для зміцнення розуму мовця й слухача".

Слов'янський риторичний ідеал найповніше сформований у 10 книгах "Про

риторичне мистецтво" (1706 р.) Феофана Прокоповича, зокрема у розділі "Що робить

оратора знаменитим". Загалом продовжуючи традиції античної риторики, відповідно

Визнаючи її вимоги до оратора, Феофан Прокопович наголошував на патріотичності й

почесності місії оратора, на його таланті й працьовитості. Це видно зі "Вступу" до праці, в

Якому Феофан Прокопович звертається до молоді, що прийшла вчитися до Києво-

Могилянської академії:

"Молоді оратори!

Приступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної

Справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що ЇЇ належить викладати не лише для

Вашого добра, а на благо релігії і Батьківщини... це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку

Всі вибирають з уваги на достоїнство, численні бажають з огляду на користь, а лише деякі

Осягають, як внаслідок нерівних сил таланту, так і через обсяг самого предмета...; потрібно,

Щоб ми намагалися вкласти працю і зусилля, рівні тому подиву, котрий кожний має перед

Красномовством... Вас закликає на громадські діла Батьківщина, церква... благає вас взяти

Участь у полемічних дискусіях; сама слава кличе кожного з вас передати своє ім'я

нащадкам...".

Навіть у часи Прокоповича, а це вже початок ХVШ ст., про ораторство говорилося

Як про велику, почесну й корисну роботу, яка вирішує найважливіші справи і приносить

людині "дивну приємність". Оратор турбується і проводить найважливіші справи "на

Форумі, в судах, курії, сенаті, царському палаці, у священних храмах і найсвятіших церквах.

Він розкриває і переслідує злочини, дискутує про чесноти і достоїнства, відкриває таємниці

Природи, нарікає на нестійкість долі, говорить про виникнення і загибель царств і про

Суєтну мінливість речей, ставить перед очі подвиги героїв і царів, величаво прикрашає

Мужів, що здобули славу, тлумачить священні справи трисвятого і найбільшого Бога,

Поиск по сайту: