Своїх руках управління державою. Зрозуміло, що мистецтво переконання, володіння

Словом було найважливішою рисою цього образу. Проповідниками такого ідеалу людини

Виступили в V ст. до н. е. софісти. Не випадково засновником ораторського мистецтва

Вважається відомий давньогрецький софіст Горгій.

У феномені софістики ораторське мистецтво та філософія досить плідно

Співіснували. Софісти взагалі виступали як вчителі мудрості, вчителі красномовства. Це

Була група людей, що заробляли інтелектуальною працею. За досить високу платню вони

Бралися навчати тих, хто прагнув до громадської або державної діяльності. Однією з

Найважливіших складових подібної діяльності є вміння публічно виступати, тобто

Ефективно впливати на розум та почуття громадян за допомогою влучного слова. Для

Вдалих виступів потрібно було володіти не тільки мистецтвом виголошення промов, але й

Вмінням обґрунтовувати власні думки, критикувати промови інших ораторів. Окрім того,

треба було вміти сперечатися, тобто ставити запитання та давати відповіді.

Для софістів головним було здобути перемогу в суперечці, незважаючи _______на те, чи

Виражають їх положення істину. Тому їх можна вважати виразниками індивідуалізму, адже

Думки співрозмовників для них не мали особливого значення, важливим було ствердити

Власну перевагу через володіння мистецтвом переконувати. Яскравим свідченням

софістичного світорозуміння є думка, сформульована Протагором: "про будь-який предмет

можна висловити два судження, протилежних одне одному".

Мається на увазі, що певна думка людини має стільки ж прав на існування, як і будь-

Яка інша. Об'єктивної істини немає, тому можна говорити тільки про те, що одна думка є

Більш переконливою за іншу. Софісти як вчителі мудрості якраз і вбачали своє завдання в

Тому, щоб навчити цієї переконливості, навчити перетворювати слабку думку на сильну.

Але вже в кінці V ст. стає очевидним той факт, що ідеал "суспільного життя"

розпадається на два поняття, які взаємно виключають одне одного: "життя діяльне" і "життя

споглядальне". Ідеалом першого був ритор - практик і політик; ідеалом другого - філософ,

Мислитель.

Як було зазначено вище, засновником ораторського мистецтва вважають Горгія.

Однак поряд із ним називають ще й інших вчителів красномовства, зокрема Корака

(Коракса) і Тісія. Як свідчать джерела, Корак був державним діячем, однак потім залишив

Цю справу і відкрив школу, в якій викладав те, що виніс із судової практики. Згодом він

написав збірник "загальних місць". Це була хрестоматія готових прикладів для того, щоб їх

Вчили напам'ять, а потім вставляли в промови. Його учень Тісій завершив роботу і створив

Посібник, який не містив вже прикладів, але надавав рекомендації щодо самої структури

Ораторських промов.

Корак, Тісій і Горгій (приблизно 483-375 рр. до н. е.) вважаються учнями філософа

Емпедокла. Всі вони були родом з Сицилії. В 427 р. до н. е. Горгій прибув в Аттику як

Поиск по сайту: