Звичайно, що предмет постає через певний набір ознак і поєднується з певною

кількістю інших предметів. Для того, аби слухачі могли його "впізнати", потрібно вказувати

Далеко не на кожну ознаку або сусідній предмет. Тому для метонімії найбільш характерне

Використання імен: творця замість створеного ним, і навпаки; носія ознаки замість ознаки, і

Навпаки; часу замість події, і навпаки; того, що вміщує, замість того, що міститься, і

навпаки; місця замість події, і навпаки тощо. Наприклад:

Він любить читати Канта. Зібралася вся школа. Міністерство згодне.

Я зупинив таксі, але воно заявило, що не поїде туди, куди мені потрібно.

Уотергейт змінив нашу політику.

До тропів суміжності належить ще синекдоха (часто її розглядають як різновид

Метонімії).

Синекдоха (грец. Synecdoche - позначення через натяк) - це троп, суть якого полягає

У заміні назви цілого назвою якоїсь його частини або навпаки.

Наприклад:

Може, яку копійку заробить. Щоб і ноги твоєї там не було! Він має там руку.

Головним тропом за протилежністю є іронія.

Іронія (грец. eironeia - удавання) - це троп, суть якого полягає у наданні слову такого

Смислу, що протилежний буквальному значенню.

Найчастіше іронію розуміють як вживання слова з позитивною оцінкою для

Вираження негативної оцінки. Тобто вона є паплюженням і запереченням під маскою

Схвалення і згоди. Як правило, натяк на прикидання, сигнал іронії міститься не в самому

Виразі, а в контексті або інтонації.

Визнаним майстром іронії був відомий давньогрецький філософ Сократ. На початку

своїх бесід з софістами він, як правило, з надто уклінним видом просить "вчителя мудрості"

навчити його. Однак протягом розмови очевидні на перший погляд питання виявлялись не

Такими вже очевидними. Відомий дослідник античної філософії О. Ф. Лосєв відмічав, що

Сократівська іронія складається із трьох основних компонентів: по-перше, несправжнього

Піднесення давньогрецьким філософом своїх співрозмовників; по-друге, спеціального

Самоприниження; по-третє, видимості незнання, що приховувала справжнє знання.

Взагалі смисл сократівської іронії полягає в тому, що Сократ не визнає нічого

Кінцевого, раз назавжди даного і незмінного. Він сумнівається в своїй мудрості й у мудрості

Інших тому, що, на його думку, немає такої людської мудрості, яка могла б стати кінцевою.

Сократ у такий спосіб намагається підвести своїх співрозмовників і себе до самопізнання та

Самовдосконалення. Його іронія спрямована не лише на інших, але й на себе.

Самоприниження, до якого вдається давньогрецький філософ, - це своєрідне пом'якшення

Нікчемності своїх інколи дуже зарозумілих співрозмовників. Сократ переконаний, що

Виявлене незнання буде слугувати подальшому пізнанню. Таким чином, сократівська іронія

Виражає не стільки глузування із співрозмовників, скільки філософський принцип сумніву й

Поиск по сайту: