Думки і слова, розвиток) і критерій істинності

Аристотель скеровував увагу риторів і ораторів на такі чинники:

- предмет риторики;

- позу оратора;

- очікування емоції;

- стиль промови.

У першій книзі "Риторики" розглядається предмет риторичної науки у системі інших

Наук, називаються три види (роди) промов: дорадчі, або політичні; епідейктичні, або

Урочисті; судові.

Дорадчі промови радять щось прийняти або відхилити, судові – звинуватити або

Виправдати, епідейктичні – хвалять або гудять. У всіх своя мета: у політичних (дорадчих)

Промовах – користь або шкода: вони спонукають до кращого або закликають до гіршого. В

Урочистому красномовстві може бути прекрасне й ганебне, у судовому - справедливе і

Несправедливе.

Цікавим є спостереження Аристотеля над темпоральними ознаками промов: дорадчі

Промови кличуть у майбутнє, судові повертають позовників у минуле, епідейктичні

Промови завжди звучать у теперішньому часі.

Досвід дорадчих ораторів античності є корисним і для сучасних політичних

Оглядачів (коло проблем, прийомів тощо).

На думку Аристотеля, в епідейктичній промові похвала за певні діяння спонукає

Діяча до нових, ще більших і кращих, благородних діянь, і ця похвала є ніби порадою

Іншим брати приклад з похваленого. В цьому великий педагогічний сенс риторики

Аристотеля.

"Родзинкою" Аристотелевої теорії риторики була орієнтація на інтелектуальну

Насолоду, яку оратор має викликати у слухачів. Саме цим пояснюються численні роздуми

Та поради, які висловив Аристотель щодо пошуку способів переконань і доказів, композиції

Промов (диспозиції) та стилю мовного вираження і проголошення промов (елокуції).

Основним критерієм істини і блага є об'єктивно існуюча і пізнавана реальність.

Чимало порад Аристотеля збагатили техніку риторики новими прийомами:

ампліфікація як накопичення за рахунок розширення сказаного, синонімічних повторів;

Доповнення означень антитезами; перебільшення як особливість епідейктичних промов,

Щоб надати діянням величі і краси; ентимеми _______причини, доказу, наведення; топоси як

особливі посилання до кожного питання (спільні місця).

Особливого значення Аристотель надавав предметові, початку промови, тому, що в

Поетичному творі, за його словами, називається прологом, а в грі на флейті – прелюдією.

Вони ніби прокладають шлях усій промові.

Аристотель був учнем Платона, чимало його думок про риторику він розвинув та

Узагальнив, але розходився з Платоном в одному дуже суттєвому питанні – про відношення

Словесного мистецтва до знання, до пізнання. Платон вважав, що джерело мистецтва

Ірраціональне, і відокремлював мистецтво від практичного пізнання світу. Аристотель же

Цінував у мистецтві не прекрасні незрозумілі чари, а інтелектуальне задоволення, насолоду

Ясності, пізнання і подивування, що йде від знання.

Майстерність риторики Аристотель вбачав у трьох видах засобів переконання: а)

Поиск по сайту: