Майстерності важливим є не тільки природне обдарування, але й наполеглива праця

Зрештою Демосфен подолав свої фізичні недоліки.

Достатньо відомими є промови Демосфена проти македонського царя Філіпа. За

переказами, сам Філіп Македонський, коли прочитав одну з них, зауважив: "Якби я чув

Демосфена, я сам би проголосував за нього як за вождя у боротьбі проти мене".

Особливості елліністичного ораторського мистецтва

Як відомо, Аристотель у своїй творчості виділив три види промов: політичні, судові

Та епідейктичні (урочисті, похвальні). У Давній Греції класичного періоду провідну роль

Відігравали політичні промови. В період еллінізму ця роль переходить до урочистих

Промов. У системі античного ораторського мистецтва відбуваються значні зміни.

Насамперед змінюється естетичний ідеал красномовства. Метою політичної промови було

Переконання слухачів, а урочистої – сподобатись аудиторії. І грецьке красномовство шукає

Пафосу, вишуканості, пишноти, блиску. В промовах з'являються рідкісні слова, пишномовні

Метафори, підкреслений ритм.

Особливо це виявилось в азіатському стилі – напрямі в риториці, що утворився в

Риторичних школах і досяг найбільшої досконалості в містах Малої Азії в ІІІ ст. до н. е.

Ораторське мистецтво тепер було позбавлене гострого змісту політичної боротьби, що

Наснажувала політичних ораторів минулого. В риторичних школах культивувалось

Урочисте панегіричне красномовство на честь монарха, а також судові ораторські промови

На обрану тему. За відсутності живого змісту ораторське мистецтво звертається переважно

до формальних ефектів, серед яких розрізняли два стильові напрями – "ошатний" і

"високомовний".

Характерна ознака "ошатного" стильового напряму полягає у пошуках слухових

Ефектів, під впливом яких в аудиторії складалось враження співу. Представники

"високомовного" стилю тяжіли до емоційної патетики та пишномовності. Обом

Відгалуженням було притаманне намагання максимально піднести навантаження кожного

Елементу фрази.

Інший елліністичний напрям у риториці отримав назву аттикізм. Він набув розвитку

В II-І ст. до н. е. й орієнтувався на архаїчну на той час мову та стилістику аттичної прози,

Зокрема, на твори Лісія, а також Фукідіда.

Крім зміни естетичного ідеалу зростає також значення теоретичних приписів для

Красномовства. Це зумовлюється тим, що, на відміну від політичних промов, які повністю

Залежать від неповторної конкретної ситуації, зміст урочистих промов більш одноманітний

І тому його можна підготувати наперед. Відповідно до цього розробляються теоретичні

Системи ораторського мистецтва, що прагнуть охопити якомога більше різноманітних

Випадків, з якими доводиться мати справу оратору.

Зразком для риторів епохи еллінізму виступали давньогрецькі оратори класичного

Періоду. В III ст. до н. е. у Пергамській бібліотеці створюється відомий канон десяти

Поиск по сайту: