Покарання за відступ від цієї методичної постанови було досить суворим: тільки за

Одне невиконання її викладач позбавлявся права лекторства строком на цілий рік, а разом з

Тим і всіх посад.

Семінар (диспут) полягав у тому, що будь-яка тема пропонувалась у вигляді

запитання для обговорення, відповіді пропонувались спочатку студентами, а потім -

викладачем. Тобто відбувався перехід від лекції до запитання, а від запитання - до диспуту.

В диспуті еволюція полягала в тому, що на противагу аргументуванню посиланням на

Авторитет все більшого значення набувала практика логічного обґрунтування аргументу. За

Диспутом слідував висновок, який робив магістр.

Взагалі в середньовічних університетах існувало два види диспутів - ординарні й

Публічні. Особливістю публічних диспутів, на відміну від ординарних, було те, що тут

обговорювались будь-які завгодно питання. Такі диспути відвідувало багато людей, кожний

міг поставити запитання і подати обґрунтування тієї чи іншої думки. Мета публічних

Диспутів полягала не в осягненні істини, а в культивуванні здатності до суперечки. Участь у

Публічних диспутах, поряд з вимогами щодо відповідного віку студента і строку навчання,

Була обов'язковою, щоб отримати вчене звання. Наприклад, у Паризькому університеті щоб

Отримати вчене звання бакалавра мистецтв, потрібно було два роки відвідувати публічні

Диспути і, принаймні, один раз самому захищати софізм. А вже саме випробування

Відбувалось у комісії, що складалась з трьох магістрів, і завершувалось публічним

Диспутом.

Якщо оцінювати диспути, то слід відмітити їх позитивну роль у середньовічній

культурі. Однак:

- по-перше, диспут виходив з того, що існує все-таки одна-єдина істина, а суперечка

викликана лише неадекватністю сприйняття людиною авторитетних текстів;

- по-друге, диспут - це надто ритуалізована і регламентована комунікація не лише за

формою, але й за змістом;

- по-третє, диспут поступово вироджується, адже в ньому інколи обговорювались

Проблеми, які не було сенсу обговорювати, і диспути проводились заради самої суперечки.

Ці недоліки диспуту зумовили те, що врешті-решт він був відкинутий наукою, що

Зароджувалась.

Отже, в епоху Середньовіччя ораторське мистецтво була однією з основних

Загальноосвітніх дисциплін і входила до складу тривіуму. Хоча якщо граматика, наприклад,

Зміцнила свої позиції в культурі, то ораторське мистецтво, навпаки, свої втратила. Головна

Причина цього полягала в тому, що латинська мова була чужою для середньовічної публіки.

Нею володіли лише духовні особи. Багато з них і були спроможні виголосити урочисту

Промову на честь короля чи князя, проте ні король, ні князь з їх німецькою чи французькою

Мовами її б все одно не зрозуміли. Красномовство позбавилось публіки.

Тому ораторське мистецтво йде на службу до інших наук. З одного боку, це була

Діалектика (логіка). Зокрема, ще Арістотель писав, що ораторське мистецтво відповідає

Поиск по сайту: