Ораторів: С. Андрієвський, М. Карабчевський, А. Коні, Ф. Плєвако, П. Пороховщиков (П

Сергеїч) та ін. Деякі з них прославились і як теоретики ораторського мистецтва. Відомі,

наприклад, книги А. Коні "Судові промови", "Поради лекторам"; П. Сергеїча "Мистецтво

промови на суді" тощо.

Певне піднесення переживає й академічне красномовство. Видатними професорами-

Лекторами були В. Антонович, М. Максимович, К. Зеленецький та ін.

Зі становленням у Російській імперії на початку ХХ ст. інституту Державної думи

Спостерігаємо злет і політичного красномовства.

Окремо слід відмітити роботу Сергія Поварніна (1870-1952) "Спір. Про теорію і

практику спору", яка вийшла друком у 1918 р. Ця робота являє собою спробу в

Систематичному та популярному викладі подати ті знання, які було накопичено в еристиці,

Логіці, риториці та психології спілкування. У вступі автор відмічає, що майже не існує

книжок, які б розробляли теоретичні та практичні аспекти суперечок. Хоча: "Спір має

Величезне значення в житті, в науці, в державних і суспільних справах. Де немає суперечок

про важливі, серйозні питання, там застій"3.

Деякі аспекти праці С. Поварніна було висвітлено при розгляді питання про види

Аргументів. По-справжньому творчий доробок даного автора в галузі мистецтва суперечки

оцінили тільки наприкінці XX ст. Багато з тих прийомів, що було розглянуто в роботі "Спір.

Про теорію і практику спору", не втратили своєї значущості й на сьогоднішній день.

Наступним періодом піднесення ораторського мистецтва можна вважати відкриття у 1919 р.

У Петрограді унікального навчального закладу - Інституту Живого Слова. Очолив його професор В.

Всеволодський-Гернгрос. До складу викладачів цього інституту ввійшли відомі діячі того часу Ф.

Зелінський (його промову на відкритті Інституту Живого Слова дивіться в додатку, текст № 5), А.

Коні, А. Луначарський та ін. Як зазначає Г. М. Сагач: "За найновішими програмами тут готували

Педагогів загальноосвітньої школи, викладачів - спеціалістів з мистецтва мовлення, ораторів

Судових, духовних, політичних, а також співаків, письменників, акторів тощо.

До програми входили унікальні предмети: теорія і історія ораторського мистецтва, теорія

поезії, прози, історія декламації, ритміка вірша, ритміка прози тощо".

Слід відмітити, що цей "риторичний ренесанс" був досить нетривалим в історії ораторського

Мистецтва. Загалом у період Радянського Союзу спостерігаємо певний занепад ораторського

Мистецтва як теорії.

Новий спалах у розвитку української ораторського мистецтва відбувається вже в період

Розбудови нашої незалежної держави. Останнім часом інтерес до даної науки в Україні все більше

Зростає. Володіння навичками ораторського мистецтва на сьогоднішній день є необхідною умовою

Сучасного фахівця в будь-якій сфері. Опануванню ораторського мистецтва сприяють підручники С.

Д. Абрамовича, Л. І. Мацько, В. В. Молдована, Г. М. Сагач та інших авторів, що вийшли друком

Поиск по сайту: