Усі слов’янські мови мають спільне джерело - праслов’янську _______або

Спільнослов’янську мову, яка існувала у вигляді слов’янських племінних мов приблизно з

Середини III тисячоліття до н.е. до V століття н.е. Одночасно з перетворенням і

Формуванням слов’янських племен в окремі народності формувалися й слов’янські мови.

Цей процес був тривалим і неоднозначним як для слов’янських народів, так і для їх мов, які

зберігали багато спільних рис.

Українська мова є спадкоємицею мов тих слов’янських племен, що належали

Території сучасної України, - полян, древлян, тиверців, угличів та ін. Минули довгі

Історичні етапи формування регіональних мовних утворень, періоди інтеграцій діалектів у

Живу давньоруську мову, на основі якої й формувалася українська мова.

Сама назва української мови походить від топоніма «Україна», який уперше

Зустрічається в Київському літописі 1187 р. для позначення земель на межі

Переяславського князівства й Степу, в якому кочували половці.

Пізніше, у XVI - XVII ст., Україною стали називати Середнє та Нижнє Подніпров’я.

Мешканці цієї території називалися українцями, а їхня мова - українською або козацькою.

Українськими іноді називали й інші землі, де жили українці, - Київщину, Поділля, Покуття,

Волинь та деякі інші території.

У XIX - на початку XX ст. назва «Україна» («українці», «українська» мова)

Поширюється й озвичаюється на всіх землях, які офіційно називалися Малоросією, а

Українці - малоросами на сході й русинами на заході. Офіційно ж Малоросія стала

Називатися Україною після 1917 року.

Українська літературна мова, якою ми користуємося сьогодні, є однією зі

Старописемних мов індоєвропейської сім’ї. Вона успадкувала давньоруську писемність і в

Ранній період своєї історії продовжувала розвивати традиції літературної мови Київської

Русі, скарби усної народної творчості та живого мовлення українського народу. Вона

Формувалася на основі говорів Середньої Наддніпрянщини, увібравши в себе чимало

Елементів, особливо лексичних, з інших говірок.

Зберігаючи багато в чому спільність із білоруською та російською мовами,

Українська систематично збагачувалася розмовними елементами. Внаслідок цього

Утворилася староукраїнська книжна мова, яка вживалася в ділових документах, частково - у

Полемічних творах і наукових працях, наприклад «Лексикон славенороський» (1627 р.) П.

Беринди.

У той же час розвивалася жива мова українського народу, струмені якої широко

Вливалися в літописи Самовидця, С. Величка, в полемічні твори І. Вишенського, в ліричні й

Сатиричні вірші Г. Сковороди, в поезії І. Некрашевича. Усе це підготувало грунт для

Виникнення нової української літературної мови на народній основі. Сталося це наприкінці

XVIII ст., коли вийшла «Енеїда». І. П. Котляревський започаткував нову українську

Літературну мову, широко використовуючи в своїх творах багатство полтавських говорів і

Фольклору.

Важко переоцінити роль Т. Г. Шевченка в розвитку української літературної мови.

Поиск по сайту: