Точніше, тому що писання справді трудомістке

Однак вона не може бути впевнена в тому, як вона це скаже, а неоформлена в мову

Думка або погано оформлена не зможе переконати слухачів, досягти мети.

На етапі виголошення промови підготовлений текст має відчужитися від паперу і

Стати ніби усномовним породженням. Тут настає зручний момент для мовної імпровізації,

Але вона буде легкою й природною, якщо промовець знатиме, що вона заземлена на уже

Відшліфований і готовий у голові писаний текст. І якщо через брак доброго настрою чи з

Іншої причини у процесі виголошення промови не виходить гарна імпровізація, то ніколи

не станеться провалу, бо можна легко "опуститись" на надійну платформу - готовий і

Завчений писаний текст. Цю звичку добре виробити тим, кому промовляти доводиться дуже

Часто незалежно від бажання, а залежно від потреби (лекторам, викладачам).

Отже, у публічній промові роль писемної і усної форми мови майже

Врівноважується. Нині писемну підготовку можна полегшити за допомогою комп'ютера.

Писемно-усна форма реалізації публічного мовлення надає промові книжно-

Розмовного характеру, що виявляється найбільше на підготовчому писемному етапі: у

Граматичній правильності, дотриманні норм літературної мови, у логічній послідовності,

Точності і стислості матеріалу, у доцільності добору художніх засобів. Книжний характер

Публічної промови залежить від галузевої сфери функціонального стилю: офіційно-ділова,

Виробнича, політична промова; навчальне, судове красномовство тощо.

Розмовний характер промови виявляється передусім у її усному проголошенні і

Використанні тих мовних виражальних засобів, зокрема емоційно-вольових, які впливають

На слухачів і здатні активізувати їх сприймання та пізнавальну і творчу діяльність. Головна

Вимога до виголошення публічної промови - це природність, а не штучність спілкування.

{Природність виявляється у безпосередності мовного контакту, звертанні до слухачів та

Їхній адекватній реакції, невимушеності розмови, спонтанності виникнення і виголошення

Думки, відповідній інтонації, доцільності використання невербальних засобів спілкування

(міміки, жестів, поз, рухів), у пристойному вигляді особи промовця.

Для слухачів сприймання виголошуваної промови є важчим, ніж писаного тексту, бо

Відсутній зоровий образ мови (текст) і повертатися до сказаного неможливо, його вже

Немає. Така природа живого мовлення. Тому в процесі виголошення публічної промови

можуть залучатися засоби усного розмовного мовлення, не передбачені писемним текстом:

звертання і запитання, вставні слова, повтори - зв'язки і підхоплювані тексту, паралельні

Синоніми або синонімічні заміни, пояснення окремих термінів чи інших слів, легке

Тлумачення, що не спотворює істинного значення.

Підготовчо-імпровізаційний характер публічних промов виявляється у тісному

Поиск по сайту: