Українських і запозичених словах (на письмі він позначається п’ятою буквою українського

алфавіту): [ґанок], [ґн’іт], [ґуцзик], [ґедз’], [дзиґа], [ґеоґраф’ія], [ґетеи] (графічно Ґете).

9. Перед голосним [е] всі приголосні вимовляються твердо: сту [де]нти, лі

[те]ратура, ін [женер], [те]ма.

10. Приголосний [в] не оглушується й не переходить у [ф].

Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється,

як [ў]: [буў], [даўно], [шоўк], [в’іўторок].

Українська мова відзначається милозвучністю. Це одна з її природних тенденцій у

Закономірному розвитку й удосконаленні. Потреба милозвучності зумовила спрощення

груп приголосних, важких для вимови: [стн], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [лнц], [рнч]: вісник,

Тижневий, обласний, виїзний, серце, сонце, гончар тощо.

Створенню милозвучності сприяє існування в нашій мові фонетичних варіантів

окремих слів, які виникають у результаті чергування звуків [у] [в], [і] [й]: упевнитись –

Впевнитись, уперед – вперед, увесь – ввесь (і весь), учений – вчений, іти – йти, пішла в

Поле, пішов у поле, батьків і дітей.

Фонетичними варіантами виступають прийменники з, із, зі (з книжки, зі сходу, із

Школи); у, у в, уві (увійшла в хату, ввійшов у хату, глянув ув очі, бачив уві сні); піду підіу

Підо (під землею, піді (підо) мною).

Граматична правильність забезпечується знаннями граматики (морфології і

Синтаксису). У мовній практиці часто трапляються порушення граматичних норм. Так,

Наприклад, у давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають паралельні

закінчення: чоловіку – чоловікові. Ковалю – Ковалеві, ректору – ректорові, секретарю –

Секретареві. Нормою є чергування цих форм, щоб забезпечити милозвучність мовлення

(Бойку Іванові Петровичу – Бойкові Івану Петровичу). Цього необхідно дотримуватися при

Оформленні документів, написанні листів тощо. Трапляються помилки у вживанні

Числівників з іменниками (два дня, а треба два дні; дві цілих і сім десятих гектарів, а треба

Дві цілих і сім десятих гектара) та ін.

Морфологічна правильність

У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми

роду – чоловічого і жіночого: зала – зал; клавіш – клавіша; санаторій – санаторія; птах –

птаха; сусід – сусіда. Форми чоловічого роду е літературними, форми жіночого –

Розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники.

Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла (В. Сосюра). Не одна кричала птаха: «Пожалій

гніздо моє!» (Д. Білоус).

Кожній змінюваній частині мови – іменникові, прикметникові, числівникові_______,

Займенникові, дієслову – властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід

Дотримуватися.

3. У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення ові, –

Еві (єві) та у, – ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є

Назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові, бригадирові,

Товаришеві, Андрієві. Закінчення у, – ю вживаються переважно для урізноманітнення форм,

Коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Карпенку Олегові Івановичу,

Поиск по сайту: