Традиції, що зумовлює певним чином й досі поширене негативне ставлення до цієї

Дисципліни як до зайвого прикрашання промови, за яким, по суті, нічого не стоїть.

ЛЕКЦІЯ 21. ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

План

Становлення християнської гомілетики

Особливості візантійської ораторського мистецтва

Ораторське мистецтво в системі середньовічної освіти

Становлення християнської гомілетики

Слово гомілія грецького походження і означає "промова перед народом, бесіда з

кількома людьми". Воно вживалося ще в античні часи. На початку християнства це слово

Стало використовуватися для означення храмової проповіді священників, які переважно не

Мали відповідної освіти і тому пояснювали Святе Письмо якомога простіше.

Проповідь - одна із характерних і масових форм середньовічної словесності. Більш

Того, це єдина жива форма публічного мовлення. Відмітною рисою проповідей було те, що

Вони створювались латинською мовою. А коли проголошувались перед світськими людьми,

Тоді проповідник переходив на народну мову.

Слід зазначити, що тільки наприкінці середньовіччя, в ХІІІ- XIV ст., з'являються

Нормативні твори з мистецтва проповіді, в яких дійсно відчувається вплив шкільної

Риторичної традиції. Але до цього майже протягом тисячі років латинська проповідь

Розробляється стихійно, без нормативних правил.

Взагалі антична та християнська ораторського мистецтва докорінно відрізняються.

Ці відмінності полягають у таких моментах:

1) в античності мовлення - це вираз думки, в християнстві - вираз істини;

В античності не існувало авторитетів, у християнстві авторитет - Святе Письмо.

По-перше, для античного оратора мовлення було виразом думки, що переважає інші

Думки. Ця перевага вбачалась у кращому обґрунтовані та кращому вираженні. Проповідь

Же - це вираз істини, яка переважає просто тому, що вона істинна.

Думка оратора перемагала через те, що він підкріплював її своїм талантом. Істина

Божественного слова перемагала тому, що проповідник доносив її без власного втручання.

Проповідник - це лише посередник між божеством і слухачами.

Тобто, якщо аудиторія не сприймала думку оратора, значить оратор погано володів

Своїм мистецтвом. Якщо ж аудиторія не приймала божественну істину, значить на неї не

Зійшла благодать, необхідна для такого прийняття. Все, що може зробити проповідник, - це

Підготувати душу слухача.

Більше того, у риторичному трикутнику "оратор - промова - слухач" антична

ораторське мистецтво переважно зосереджувалася на другому елементі, тобто на "промові".

Християнська ораторське мистецтво зосереджується на третьому елементі - "слухач". При

Цьому в Античності велика увага до промови ораторів та теоретиків ораторського

мистецтва обумовлювалась не тільки і не стільки вирішенням питання "що" (це було

скоріше справою філософів), а вирішенням питання "як". Тоді як у християнських

Поиск по сайту: