Види і форми спілкування

СЕМЕСТР

Лекція 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

План

1. Спілкування і комунікація.

2. Функції спілкування.

3. Види і форми спілкування.

4. Етапи спілкування.

5. Мова, мовлення, спілкування.

6. Невербальні засоби комунікації.

7. Гендерні аспекти спілкування.

8. Поняття ділового спілкування.

Зміст лекції

Спілкування і комунікація.

Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії мовців, в основі якого є обмін думками, волевиявленнями з метою інформування.

Правила спілкування – це рекомендації про ефективне спілкування, які склалися у суспільстві і відбивають комунікативні традиції певного етносу. Ці правила засвоюються у процесі навчання і шляхом наслідування і відтворюються автоматично у різних ситуаціях.

Мовленнєва комунікація – цілеспрямований інформаційний обмін висловлюваннями в різних процесах спілкування.

Функції спілкування.

Функції спілкування – зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Виділяють такі функції спілкування:

1) контакту (створення атмосфери взаємної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв’язок до завершення акту спілкування);

2) інформаційну(обмін інформацією, запитання і відповіді);

3) спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

4) координаційну (улагодження дій комунікаторів);

5) пізнавальну (адекватне сприймання і розуміння змісту повідомлень);

6) емотивну (обмін емоціями);

7) налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

8) регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії і тактики).

Професійне спілкування у сфері ділових стосунків презентують такі функції:

1) інструментальну (передавання й отримання інформації, необхідної для здійснення професійної дії, прийняття рішення);

2) інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

3) самовираження (демонстрування особистісного інтелекту);

4) трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

5) соціального контролю (регламентування поведінки і мовлення учасників ділової взаємодії);

6) соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

7) експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного).

Види і форми спілкування.

Види спілкування класифікуються за такими ознаками:

1) За участю мовних засобів: вербальне, невербальне, комбіноване.

2) За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3) За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4) За метою: ділове і розважальне.

5) За кількістю учасників: внутрішнє, міжособистісне, групове, публічне, масове.

6) За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, полі логічне і монологічне.

7) За мірою офіційності: офіційне (в соціальних умовах) і неофіційне (приватне).

8) За тривалістю: постійне, періодичне, короткотривале, довготривале.

9) За способом вибору партнера: ініціативне (співрозмовники мають змогу вибрати партнера) і вимушене (спілкування незалежно від бажання).

10) За соціальними чинниками: особистісно і соціально зорієнтоване.

11) За результативністю соціальної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільні контакти неможливі), бажане (міжособистісні контакти,що сприяють успішному вирішенню професійних чи виробничих проблем), нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють вирішенню проблем), небажане (міжособистісні контакти,які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12) За дотриманням норм – нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне й не етикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування:

1. За організаційним аспектом професійної взаємодії виділяють такі форми спілкування: 1) індивідуальні і групові бесіди; 2) телефонні розмови; 3) наради; 4) конференції; 5) збори: 6) дискусії; 7) полеміка.

2. За втіленням мовних засобів: 1) зовнішнє (усне і писемне), 2) внутрішнє (розмова із собою).

3. За способом взаємодії між комунікантами (за їх кількістю):монологічне, діалогічне, полі логічне.

4. З урахуванням специфіки спілкування: 1) безпосереднє спілкування (віч на віч); 2) опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, інтернет тощо).

5. Залежно від функції та змісту повідомлення – побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.

6. За способом організації – стихійне (випадкова зустріч), організоване (збори, мітинги, конференції тощо).

7) за сферами спілкування або стосунками комуні кантів: дружнє (розмова друзів,добре знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (вороже налаштованих людей); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування відрізняються мовними засобами, стильовим забарвленням.

Поиск по сайту: