Варіанти входження у світ бізнесу

У світ бізнесу можна ввійти в такі способи:

1. Почати з порожнього місця (з нуля);

2. Придбати фрайчайзу;

3. Придбати діючу фірму (бізнес).

Найважчий шлях — перший. Однак багато хто починає саме з нього. При цьому, у більшості випадків, розпочинають справу, маючи вже професійний досвід з обраної сфери діяльності (наприклад, колишній співробітник рекламного відділу фірми створює рекламне агентство). Якщо недостатньо власного досвіду, можна спробувати знайти гарну підприємницьку ідею.

Другий спосіб — увійти у фрайчайзну систему, тобто придбати франчайз-пакет, який включає право на використання торгової марки, забезпечення необхідним обладнанням, технологією, підготовку персоналу та керівників, послуги з постачання матеріальних ресурсів, сервісного обслуговування, рекламних матеріалів і т. д. Такий спосіб зменшує ризик, але не гарантує успіху.

Придбання існуючого бізнесу значно зменшує ризик за умови правильної попередньої оцінки його стану та можливостей. Купуючи фірму, підприємець одразу отримує діючу систему виробництва відомих товарів чи послуг. Йому не доведеться долати тяжкий період зусиль, спрямованих на виборювання репутації, залучення клієнтури, добір і підготовку персоналу. Таке підприємство значно простіше фінансувати, бо гарантією для кредиторів є минуле діючої фірми та її активи.

Оскільки ці важливі проблеми вирішено, є можливість сконцентрувати увагу на поліпшенні роботи фірми.

Підприємець, який хоче розпочати власну справу, повинен здійснити багатоступеневий вибір, етапи якого умовно можна розглядати як технологічний процес, або логіку організації власної справи.

10.2. Пошук ніші*

За пошуку ніші здійснюється двоступеневий вибір: вибір господарської ніші та пошук ринкової ніші. Вибір господарської ніші — це перший етап. На цьому етапі вивчають загальні умови інвестування грошей у підприємницьку діяльність у даний час і в даному місці.

Слід звернути увагу на:

— податкові пільги;

— стан ринку в різних галузях і регіонах;

— ступінь насиченості ринку;

— соціально-політичну нестабільність району;

— ненадійний попит.

Усе це — зовнішні умови та можливості підприємницької діяльності. Їх потрібно сприймати як такі, що задані зазделегідь і не залежать від самого підприємця.

Крім того, слід ураховувати суто економічні обмеження («вхідні бар’єри») на проникнення в ту чи іншу сферу (галузь):

— високий рівень початкових капітальних вкладень;

— тривалий термін окупності вкладених коштів;

— відсутність прибутку за нормального перебігу подій (наприклад, освіта, соціальне забезпечення тощо).

Необхідно врахувати також, що є заборонені сфери підприємницької діяльності (наприклад, виробництво зброї). Такий аналіз зовнішнього середовища і «загального клімату» підприємництва в різних галузях і регіонах допоможе прийняти рішення щодо виду підприємницької діяльності, галузі та району, в яких є сенс займатись нею на даний час.

Припустимо, що підприємець дійшов висновку, що це буде діяльність у сфері інформатизації ринкової інфраструктури (тобто бірж, фінансово-кредитної системи тощо) у межах Київської області з поступовим розширенням ринку в межах України з виходом, у перспективі, на міжнародний (світовий) ринок. Отже, наступний вибір, який йому необхідно здійснити (другий етап), — це пошук ринкової ніші, тобто визначення спрямованості, або спеціалізації підприємства.

Існує декілька варіантів розв’язання цієї проблеми:

1. Вибрати спеціалізацію, спираючись на власний досвід, результати аналізу, практику інших, згідно з об’єктивними обставинами.

2. Вибрати спеціалізацію, спираючись на інтуїцію;

3. Провести ретельний раціональний аналіз стану справ в обраній сфері. Можна такий аналіз провести самому, а можна звернутися до кваліфікованих фахівців. Останнє є більш привабливим насамперед для новачків, оскільки може застерегти від багатьох непродуманих дій та прорахунків. Однак такий аналіз коштує досить дорого, тож за браком коштів його можна здійснити самому.

10.3. Визначення стратегічних потреб
в інформаційних продуктах і послугах

Майбутній підприємець повинен встановити:

· Кому може бути необхідним продукт підприємства і яка місткість потенційного ринку?

· Які інформаційні продукти та послуги (ІПП) конкурують на ринку?

· Над розробленням яких ІПП працюють конкуренти?

· Чи може хто-небудь заблокувати канали збуту ІПП?

· Чи існують товари-аналоги і товари-замінники?

· Якій технології віддати перевагу (це є найсуттєвішим)? Необхідно прийняти рішення щодо технології: лідерство чи використання досвіду інших?

· Чи дасть обрана технологія конкурентоспроможний продукт?

· Чи існують альтернативні технології? Які їх переваги та вади?

Обираючи технологію, слід урахувати не тільки витрати на саму технологію, а й витрати на використання її, тобто експлуатацію (затрати праці, електроенергії і т. д.) Не слід поспішати з вибором на користь найсучаснішої технології. Вона, як правило, найдорожча. Обирати слід ретельно, по-діловому, оцінюючі всі «за» і «проти». Слід пам’ятати, що з однаковим успіхом можна застосувати технологію вчорашнього, нинішнього та завтрашнього дня. Багато в чому це залежить від самого підприємця, його команди, вміння знаходити для себе оригінальні рішення.

Організуючи свій бізнес варто пам’ятати, що неможливо навчитися підприємництву на досвіді інших. Необхідно знайти способи швидкого освоєння чужого досвіду, беручи участь у процесі виробництва і реалізації безпосередньо, не залишаючись «сліпим» виконавцем.

Дуже важливим є оцінювання частки ринку, яка може бути охоплена та утримана, тобто економічні можливості пропозиції. З цією метою необхідно розрахувати мінімально рентабельний обсяг виробництва, що забезпечить підприємцю, як мінімум, нор­мальну величину прибутку (доходу).

Нормальний прибуток (дохід) — це той прибуток, який на дум­ку підприємця, є достатнім для початку бізнесу.

Загальна формула для розрахунку мінімально рентабельного випуску має такий вигляд:

,

де — мінімально рентабельний випуск продукції (послуг);

FС — фіксовані або постійні витрати;

In — нормальний прибуток (дохід);

I_n = P_n + W_n ,

де P_n — розмір нормального прибутку; W_n — розмір нормальної зарплати;

R — ціна одиниці продукції;

AVC — питомі змінні витрати.

Наведена формула випливає з необхідності, щоб виручка від реалізації дорівнювала витратам на виробництво і величині нормального доходу.

.

де AVC — питомі змінні витрати.

Для проведення таких розрахунків необхідно зібрати маркетингову, виробничу і фінансову інформацію.

Маркетингова інформація включає інформацію: про потенційних покупців продукції, їх потреби, запити, побажання; про технічні, експлуатаційні та споживчі якості аналогічних видів продукції або послуг і ціни на них; про особливості просування товарів і взагалі про все те, що характеризує ринок, на якому фірма вважає за краще діяти.

Не менш важливою є виробнича інформація про технологію, склад і кількість обладнання, кваліфікаційний і кількісний склад персоналу, рівень заробітної плати, потреби у виробничих площах тощо.

Аналіз цієї інформації дуже важливий, оскільки часто приваблива з ринкових позицій підприємницька ідея може натискатися на непереборні виробничі перешкоди: відсутність необхідного обладнання, каналів зв’язку, кваліфікованого пер­соналу і т. п.

Необхідна така фінансова інформація:

· рівень рентабельності аналогічних реально існуючих фірм;

· розміри первинних фінансових витрат, пов’язаних зі створенням фірми;

· потреби в коротко- і довгострокових кредитах;

· особливості руху готівки у даній сфері.

Фінансова і маркетингова інформація є найважливішою. Бажано мати в своєму розпорядженні первинну інформацію, отриману внаслідок проведення спеціальних досліджень потенційного ринку, однак це дорого коштує, а підприємець-початківець, як правило, не має в своєму розпорядженні достатніх коштів. Тому основними джерелами інформації є:

· власний досвід практичної роботи та інтуїція;

· безпосередні контакти з майбутніми клієнтами, постачальниками;

· відомості про конкурентів, набуті через придбання їх товарів;

· відвідування спеціальних виставок товарів конкурентів;

· бесіди з колишніми і нинішніми працівниками конкурентів;

· збирання рекламної інформації конкурентів;

· статистична інформація про тенденції розвитку даної сфери;

· поточні огляди економічних ситуацій, публікацій з питань підприємництва;

· самостійно проведені опитування потенційних споживачів.

Отже, постійними об’єктами для спостереження мають бути:

¾ конкуренти;

¾ ринки;

¾ інформаційні технології;

¾ законодавство;

¾ трудові ресурси;

¾ загальні тенденції.

Усебічний аналіз цих об’єктів буде базою стратегічного планування діяльності фірми, основою для складання бізнес-плану і дасть можливість:

1. Визначитися з майбутніми споживачами та їх потребами у продукції майбутньої фірми.

2. Сформулювати місію фірми.

3. Провести зовнішній аналіз, тобто визначити потенційні можливості, які надає зовнішнє середовище, а також небезпеки та загрози з боку зовнішнього середовища, насамперед загальноекономічні (політична нестабільність, зміни в законодавстві тощо) та галузеві — з боку конкурентів (виробництво нових ЕОМ, НІТ та ін.).

4. Виявити сильні та слабкі сторони фірми. Сила та слабкість визначається перш за все щодо конкурентів. Сильні сторони — це особливі, унікальні, оригінальні переваги, або характерні риси фірми, на яких хочуть побудувати бізнес.

Слабкі сторони — це те, чого бракує для успішної діяльності.

Наприклад, якщо у процесі аналізу своїх можливостей підприємцем з’ясовано, що бракує стартового капіталу, він повинен спробувати себе як посередник у продажу обчислювальної техніки.

5. Визначити цілі діяльності фірми. Ціль — це кінцевий стан, якого фірма прагне досягти у визначений момент у майбутньому (тобто це ідеальне уявлення про майбутні рубежі фірми). Цілі визначаються у таких термінах:

¾ прибутковість (обсяг прибутку, дохід на інвестований капітал, відношення прибутку до обсягу продажу тощо);

¾ продуктивність або ефективність (витрати на виробництво одиниці продукції, виробіток на одного працюючого та ін.);

¾ продукція (зміна номенклатури, впровадження нових видів ІПП).

Стосовно підприємницької діяльності в інформаційній сфері слід звернути увагу на:

¾ розвиток структур інформаційного обслуговування та їх технічну базу;

¾ рівень охоплення інформаційним обслуговуванням управлінських структур різних рівнів і сфери соціального забезпечення населення (рівень комп’ютеризації/інформатизації);

¾ розвиток виробництва технічних засобів інформаційного обслуговування;

¾ склад використовуваних програмних засобів.

Доцільно скласти картотеку спостережень. Приклад рубрик такої картотеки:

1. Тенденції розвитку інформаційного обслуговування:

¾ рівень комп’ютеризації/інформатизації країни;

¾ організаційні форми інформаційного обслуговування і тенденції їх розвитку;

¾ перспективні сфери інформаційного обслуговування.

2. Нові технології галузі:

¾ зберігання, подання та оброблення інформації;

¾ передавання інформації;

¾ засоби автоматизованої обробки текстів;

¾ АРМ;

¾ локальні та інші мережі;

¾ експертні системи та інші засоби інтелектуалізації процесів оброблення інформації;

¾ сучасні види інформаційного обслуговування:

· електронна пошта;

· телеконференції;

· відеографічна система Відеотекс;

· система інформаційного обміну Телетекс;

· інформаційна служба Телетекст.

3. Потенційні конкуренти:

¾ перелік фірм-конкурентів;

¾ основні економічні показники діяльності конкурентів;

¾ інформація про нові розробки конкурентів;

¾ проблеми (продукти), над якими працюють конкуренти;

¾ інша інформація про конкурентів.

Поиск по сайту: