Класифікація фарфорових мас

Лекція №15. Керамічні маси, що використовуються в стоматологічній практиці

Однією з основних вимог, що пред'являються до незнімних зубних протезів (коронки, мостоподібні протези), є еластичність. Для досягне­ння даної мети використовують пластмасові або керамічні матеріали (фарфор). Вживання фарфору в стоматології налічує більш ніж двохсотлітню історію. Проте, першими були поодинокі спроби виготовлення знімних проте­зів з фарфору при повній відсутності зубів, потім окремих зубів, коронок. Недосконалість складів фарфорових мас і технології виготовлення протезів довгий час не дозволяла широко застосовувати їх в практиці. У 30-х роках для створення незнімних протезів, окрім металу, були запропоновані акрилові пластичні маси. Простота виготовлення протезів з пластмаси і їх задовільний первинний зовнішній вигляд вселя­ли надію на те, що знайдений універсальний деше­вий матеріал. Проте клінічні спостереження показали, що пластмаса не забезпечує подовжений функціональний і естетичний ефект. Виготовленні з пластмаси коронки і мостоподібні протези з пластмасовим облицюванням відносно швидко міняють колір, і пластмаса стирається. У зв'язку з цим активніше стали проводитися дослідження, направлені на удосконалення фарфорових мас і технології виготовлення з них незнімних протезів.

Сучасний стоматологічний фарфор явля­ється результатом вдосконалення твердого, тобто побутового декоративного фарфору. За хімі­чним складом стоматологічні фарфорові маси стоять між твердим фарфором і звичайним склом.

Класифікація фарфорових мас.

Сучасний стоматологічний фарфор по температурі випалювання класифікується на:

тугоплавкий (1300— 1370°С),

середньоплавкий (1065—1110°С),

низькоплавкий (965—980°С).

Тугоплавкий фарфор складається з 81% польового шпату, 15% кварцу, 4% каоліну.

Середньоплавкий фарфор містить 61% польового шпату, 29% кварцу,10% різних плавней.

До складу низькоплавкого фарфору входить 60% польового шпату, 12% кварцу, 28% плавнів. Тугоплавкий фарфор зазвичай використовується для виготовлення штучних зубів фабричним шляхом для знімного протеза. Середньоплавкі і низькоплавкі фарфори застосовуються для виготовлення коронок, вкладок та мостоподібних протезів. Використання низькоплавких і середньоплавких фарфорів дозволило застосовувати обпалювальні печі з ніхромовими і іншими нагрівачами. Випалювання проводять згідно режиму, що рекомендується заводом-вироником фарфорового матеріалу. Для зменшення або усу­нення газових шпар запропоновано чотири способи: 1) випалювання фарфору у вакуумі. При цьому способі повітря віддаляється раніше, ніж він встигне затриматися в розплавленій масі; 2) випалення фарфору в дифузі­йному газі (водень, гелій). Звичайну атмосферу печі заповнюють здібним до дифузії газом. Під час випалення повітря виходить з проміжків і щілин фарфору. Цей метод виявився непридатним на практиці; 3) випалення фарфору під тиском 10 атмосфер. Якщо розплавлений фарфор охолоджувати під тиском, то повітряні бульбашки можуть змен­шитися в об'ємі і їх світлопреломлюючий вплив значно слабшає. Тиск підтримують до повного охолоджування фарфору. Цей спосіб ще застосовують на деяких заводах для виробництва штучних зубів. Недолік методу полягає в неможливості повторного розігрівання і глазурування" під атмосферним тиском, оскільки бульбашки газу відновлюються при цьому до первинних розмірів; 4) для підвищення про­зорості фарфору при атмосферному випалюванні використовується грубозернистий матеріал. При випалюванні такого фарфору утворюються крупніші шпари, але кількість їх значно менша, ніж в дрібнозер­нистих матеріалів.

Із запропонованих вище чотирьох способів най­більше поширення набув вакуумний спосіб обпалювання­, який застосовується в даний час, як для виготовлення протезів в зуботехнічних лабо­раторіях, так і на заводах для виробництва штучних зубів. Фарфор, що обпалювається у вакуумі, має кількість шпар в 60 разів менше, ніж фарфор при атмосферному випалюванні. Вакуумне випалювання дає можливість додати стоматологічному фарфору бажану прозорість і забарвлення. Специфічне фарбування матеріалу можна регулювати до­даванням замутнювачів і фарбувальних речовин. Якщо як замутнювачі використовувати кристали окислу алюмінію або цирконію, можна додатково збільшити міцність матеріалу.

Об'ємні зміни при випаленні. При випалюванні фарфору має місце значна усадка фарфо­рових мас (20—40 %). Основна причина об'ємної усадки полягає в недостатньому ущільненні частинок керамічної маси, між якими залишаються порожнини. Іншими причинами об'ємних скорочень є втрата рідини, необхідної­ для приготування фарфорової кашки, і вигорання органічних добавок (декстрин, цукор, крохмаль, анілінові фарбники).

Практичне значення має напрям об'ємної усадки. Найбільша усадка фарфору йде у бік великого тепла, у напрямі сили тяжіння і у напрямі більшої маси. У першому і другому випадку усадка незначна, оскільки в сучасних печах гарантований рівномірний розподіл тепла, а сила тяжіння невелика, оскільки застосовуються невеликі кількості фарфору. Усадка у напрямі великих мас зна­чно вища. Маса в розплаві зважаючи на поверхневе натягнення і зв'язок між частками прагне набути форми краплі. При цьому вона підтягується від периферичних ділянок до цент­ральної частини коронки, до більшої маси фарфору. При виготовленні фарфорової коронки керамі­чна маса, скорочуючись, рухається від шийки зуба у бік центру коронки, піднімаючи при цьому платинову матрицю, внаслідок цього може по­явиться щілина між коронкою і уступом моделі препарованого зуба.

Міцність фарфору. Основним показником міцності фарфору є міцність при розтя­гненні, стискуванні і вигині. Стоматологічний фар­фор має високу міцність при стискуванні (4600— 8000 кг/см2). Такі навантаження в порожнині рота не досягаються. Проте міцність стоматологічно­го фарфору при вигині відносно невелика (447— 625 кг/см2).

Основною характеристикою міцності стомато­логічного фарфору прийнято вважати величину міцності при вигині. Міцність фарфору залежить не лише від його складу і технології виробництва, але і в значній мірі від способу поводження з ним. Так, великий вплив на міцність надає метод конденсації частинок фарфору. Існує чоти­ри методи конденсації: рифленим інструментом, електрохімічною вібрацією, конденсація кис­тю, метод гравітації (без конденсації). Більшість дослідників вважають, що найкращого ущільнення фарфорової маси можна досягти рифленим інструментом з подальшим застосуванням тиску фільтрувальним папером при вимакуванні рідині. Разом з оптимальним ущільненням матеріалу, має велике значення хороше просушування керамічної маси перед випаленням, а також подальше проведення випалення. Звичайний стоматологічний виріб проходить випалення 3-4 рази. Велика кількість випалень зменшує міцність матеріалу зважаючи на його скловування. Кожен з видів фарфору має оптимальну тем­пературу випалення. Відхилення від цієї температури у бік пониження або підвищення наводить до зменшення міцності фарфору. У першому випадку відбувається неповний сплав матеріалу, тобто утворюється недостатня кількість склофази, в другому — надмірне збільшення склофази за рахунок кристалічної стадії. Досягши тем­ператури випалювання виріб має бути витриманий під вакуумом 1-2 хв. Продовження часу випалення дає помітне зниження міцності. Випалювання фарфо­ра має бути закінчене глазуруванням. Дослідження фарфору показали, що глазурована поверх­ня додає велику міцність виробу. Обпалювані вакуумним способом коронки добре шліфуються і поліруються. В той же час реко­мендується уникати зішліфування глазурованої по­верхні, оскільки при цьому міцність падає. В окремих випадках глазуровану поверхню все ж зішліфовують для зменшення стирання зубів-антагоністів. Відносно впливу шпар на міцність обпалюваного виробу думки дослідників не збігаються. Більшість з них вказує, що випалювання у вакуумі знижує шпаристість і збільшує міцність фарфору.

Міцність фарфору залежить також від способу вживання вакууму на різних етапах випалювання. Початок випалювання повинен збігатися з початком розрід­ження атмосфери печі. Досягши темпера­тури випалювання вакуум має бути повним. Час випалювання у вакуумі досягши необхідної температури не повинен перевищувати 2 хв.

Фарфор — продукт, що отримується в результаті спікання і випалення сировинної маси, що складається з різних компонентів. Під дією високої температури окремі інгредієнти вступають в монолітний зв'язок. Спочатку вони плавляться, утворюючи сплав, і в результаті неодноразового випалення перетворюються в міцну фарфорову масу, хімічно стійку в багатьох середовищах, за винятком міцної хлористоводневої кислоти.

Штучні зуби з фарфору заводського виготовлення піддаються випаленню по спеціально­му режиму. При високій температурі польовий шпат забезпечує розвиток скловидної фази, в кот­рій розчиняються і інші компоненти (кварц, каолін). Скловидні фази додають пластич­ності масі під час випалення і зв'язують складові частини. Польовий шпат створює блискучу глазуро­вану поверхню зубів після випалення. Кварц зменшує усадку фарфорових мас і знижує крих­кість виробу. Каолін впливає на його механічну міцність і термічну стійкість. Останніми роками на заводі знайшло застосування вакуумне випалення фарфорових зубів.

Підготовка сировини. Обробка фарфорових мас.

Сировина, виготовлена з різних компонентів для фарфорових мас, називається шихтою. У шихті для штучних зубів з фарфору міститься 25—32% кварцу, 60—70% польового шпату і 3—10% каоліну. Цю шихту злегка зволожують (1 %) і щільно набивають (по 3-5 кг) у вогнетривкі глиняні судини-капсули, обмазавши заздалегідь їх внутрішні стінки подрібненним кварцем і каоліном щоб уникнути при­липання до них шихти, а потім поміщають в піч для випалення протягом 20 годин при температурі 1350°С.

Процес випалення шихти називається фриттованням (плавленням), а отримуваний при спіканні продукт — фритою.

Зниження температури плавлення керамічних мас досягається введенням в їх склад легкоп­лавких добавок (плавнів), до яких відносяться борна кислота, карбонат літію, оксид магнію і карбонат натрію.

Фриту при необхідності використання в незнімних протезах змішують з оксидами метал­лів, аби виключити просвічування металу, на який наноситься фарфорова маса. Процес нівелювання кольору фарфорових мас від просвічу­ваня іменують глушенням, а речовини, за допомогою яких це робиться, — глушниками. До глу­шників відносяться SnO2, TiOr

З фрити шляхом додавання пластифікаторів (крохмальний клейстер, трагакант, фарбники і ін.) готують формувальну масу для виготовлення штучних зубів з фарфору в заводських умовах.

Стандартні зуби з фарфору. Виготовляють штучні зуби з формувальних мас різ­ного складу. Зуби, виготовлені з фарфору, як найповніше в порівнянні з іншими матеріа­лами відповідають естетичним і медичним цілям. Формою і кольором такі зуби можуть бути підібрані в повній відповідності з залившими­ся зубами пацієнта, вони абсолютно нешкідливі і завдяки високій міцності забезпечують най­більший ефект при відкушуванні і розжовуванні їжі.

Зазвичай стандартні зуби випускають комплек­тами, що складаються з групи передніх та бічних зубів обох щелеп. Передні бічні фарфорові зуби найчастіше виготовляють з крампонами, але вони можуть бути і дірчастими (діаторичні). Корінні зуби роблять завжди дірчастими. Порожнини або крампони у фарфорових зубах презначені для механічного кріплення їх в ме­талі або пластмасі.

Заводська технологія стандартних штучних зубів з фарфору зводиться до укладання і пресу­вання тістоподібної формувальної фарфорової маси в спеціальні бронзові прес-форми. Після пресування зуби витягують і сушать при температурі 200°С в спеціальній печі. Далі зуби ретельно обробляють уручну і піддають випаленню при температурі 900°С протягом декіль­кох хвилин. Потім зуби остаточно обпалюють при температурі 1400°С протягом 7-12 хв.

Додання різних відтінків по зонах зуба досягається тим, що укладання у формі виробляється з маси різних кольорів.

Випуск стандартних штучних зубів з фарфору виробляє Петербурзький завод «Медполімер», який виготовляв для зуботехнічних лабораторій фарфорову масу для незнімних протезів під назвою «Гамма». Добре зареко­мендували себе німецькі фарфорові зуби «ВІВО-ПЕРЛ-ПЕ» (передні) і «Вівоперл-ПЕ-Ортотіп» (бічні), створені по багатошаровій техніці з «перловим» ефектом.

Разом з позитивними якостями фарфо­рових штучних зубів, вживаних в знім­них протезах, необхідно відзначити властиві ним недоліки. До основних з них відносяться недоста­тня міцність зубів в області кріплення крампонів (у крампоних зубах) і пустотіла частина (у діаторичних). Це зазвичай виявляється при несприятливих співвідношеннях артикуляцій. Пластмасові зуби позбавлені цього недоліку і їм віддається перевага при глибокому прикусі, при деформації зубних рядів. Крім того, шліфовка фарфорових зубів унаслідок твердості фарфору і наявності крампона є більш трудомістким про­цесом, що вимагає більше уваги і час у зубного техніка, інколи і у лікаря, де не мають бути допущені артикуляції і інші похибки. Робота з фарфором вимагає вищої кваліфікації і лікаря, і техніка.

Крім того, фарфор — крихкий матеріал, тому карборундові, діамантові або інші абра­зивні інструменти не мають бути крупнозерни­стими, а під час роботи їх слід зволожувати. Оброблюваний штучний зуб з фарфору не слід щільно притискувати до абразивного інстру­менту або, навпаки, абразивний інструмент до зуба. Перегрівши унаслідок щільного притиснення мо­же привести до поломки (зколу частини зуба) і утворення тріщин у фарфорі.

За кордоном виготовляють готові стандартні коронки з фарфору, коронки з металевим штифтом (що отримали назву на ім'я їх винахідників -коронки Логана, коронки Девіса). У фарфоровій коронці штифт може бути укріплений стабільно або штифт і коронку виготовляють окремо. У практичному користуванні зручніше коронки Логана (з роздільним штифтом).

Серед актуальних проблем сучасної стома­тології — проблема вживання фарфору в незнім­них протезах (коронки, штифтовий зуб, вкладки, комбіновані коронки і т. д.). Це по`яснюєть­ся не лише підвищенням ефективності надання спеціалізованій допомозі населенню, але і ви­соким естетичним ефектом. По цих причинах як у нас в країні, так і за кордоном здійснюються заходи по розробці фарфорових мас спеці­ально для цих цілей і, по можливості, спроще­ння методик виготовлення виробів з метою розширення показань і доступності.

Металокераміка. Хоча висока міцність алюмоксидних фарфорових мас дозволяє виготовлять суцільнокерамічні протези, більшість практиків віддають перевагу над ними металокерамічним мостоподібним протезам. Під металокерамікою розуміють техніку здобуття суцільнолитих металевих каркасів, облицьованих фарфором. Введення металокераміки — безперечний крок вперед в стоматології, оскільки стало можливим використовувати всі переваги таких матеріалів, як метал і фарфор, в єдиній конструкції. Для виготовлення металокерамічних протезів випускаються спе­ціальні сплави і фарфорові маси.

Сплави для металокерамічних зубних проте­зів. В даний час в зуботехнічних лабора­торіях широко використовується близько 150 різних сплавів для металокераміки. До них пред`являють­ся наступні основні вимоги:

1) температура розм'якшення сплаву має бути вище за температу­ру випалення фарфору;

2) різниця коефіцієнтів термічного розширення сплаву і фарфору повинна бути мінімальною;

3) наявність здібності до зчеплення з фарфором;

4) володіння задовільними міцними ливарними властивостями; 5) довговічність і стабільність якостей;

6) коро­зійна стійкість;

7) сумісність з тканинами порожнини рота.

Існуючі сплави для металоке­раміки діляться на дві основні групи — благо­родні і неблагородні.

Сплави на основі благородних металів під­розділяються на золоті, золото-паладієві і срібний-паладієві. Сплави металів благород­них груп мають кращі ливарні властивості і корозійну стійкість, проте по міцності ус­тупають сплавам неблагородних металів. Недо­ліком сплавів на основі золота є обмеженна міцність.

Неблагородними сплавами для металокерамі­ки є сплави на основі нікелю і сплави на основі кобальту. Вони відрізняються високими механі­чними властивостями. Проте температура плавлення цих сплавів на 500°С вища, ніж сплавів на основі золота. Для поліпшення ливарних властивостей таких спла­вів в ряд зарубіжних рецептур включали берилій, який токсичний, що приводило до токсикоалергічних реакцій. В результаті проведених досліджень була встановлена можливість застосування вітчизняного кобальтохромового сплаву (КХС) для виготовлення металокерамічних про­тезів. Цей сплав протягом багатьох років випускається петербурзьким заводом медичних полімерів («Медполімер»).

Фарфорові маси для металокераміки. Виго­товлення металокерамічної конструкції зуб­ного протеза — складний багатоетапний процес. Якість металевих протезів багато в чому визначається властивостями вживаних матеріалів.

Керамічна маса повинна відповідати цілому ряду вимог, які умовно розділяють на чотири групи: фізичні, біологічні, техно­логічні і естетичні. До фізичних характе­ристик відносяться міцність при зрушенні, стискуванні і вигині; до біологічних —нетоксичність, відсутність алергічних компонентів; до технологі­чних - відсутність включень, коефіцієнт ливарного термічного розширення повинен відповідати такому як на металевій основі, до естетичних — прозорість, кольоростійкість, люмінісцентість.

В даний час в різних країнах світу (Німеччині, США, Росії, Японії, Англії) запа­тентовано величезна кількість складів керамі­чних мас для покриття металевих каркасів зубних протезів з благородних і неблагородних сплавів.

Родоначальницею вітчизняних стоматологі­чних керамічних мас, використовуваних для цілей металокераміки, вважають масу МК.

Температура випалювання поширених фарфо­рових мас для металокераміки знаходиться в межах 929—980°С. Вона досить відстає від точки плавлення вживаних сплавів (1100— 130СГС). Фарфорове покриття виконується багатошаровим і складається з непрозорої грунтової маси (тов­щиною 0,2—0,3 мм), що маскує металевий каркас, напівпрозорого дентинного шару, (товщи­ною 0,65—0,8 мм) і прозорого шару, імітуючо­го ріжучий край зуба. Технологія випалювання фарфо­рової маси для металокераміки аналогічна технології здобуття коронок. Грунтовий шар має велике значення для забезпечення міцного зв'язку фарфору з поверхнею сплаву. Для підвищення міцності зчеплення і замутнення в грун­тову масу вводять ряд добавок.

Важливу роль в здобутті якісного металокерамічного протеза грає створення погра­ничного шару між металевим каркасом і фарфоровою масою.

Загальноприйнято, що в механізмі з'єднання кера­міки і металевого каркаса основну роль гра­ють три чинники:

1) хімічний — за рахунок єднальних оксидів, що створюють міцний перехідний шар між керамікою і металом;

2) механічний — за рахунок механічних сил (фізико-механічна тео­рія зчеплення);

3) термічний - за рахунок різниці коефіцієнта лінійного термічного розшире­ння металу і кераміки.

Дифузія елементів від фарфору до сплаву і від сплаву до фарфору є чинником утворення постійної електронної структури на поверхні розділу неблагородного металу і кераміки. Проте на поверхні розділу благородного спла­ву і кераміки такої структури не існує.

Для поліпшення зчеплення фарфору із золотом застосовують спеціальні додаткові зв`язуючи агенти, які наносять на поверхню металу перед нанесенням фарфору. Добре знана роль окисної плівки, створюючей хі­мічний зв'язок між металом і фарфором, одна­к для деяких нікелево-хромових сплавів наявність окисної плівки може мати негативне значення, оскільки при високій температурі випалення оксиди нікелю і хрому розчиняються у фарфорі. Для того, щоб утворився міцний зв'язок між металом і фарфором, на поверхні їх розділу необхідне міцне хімічне з`єднання металу і окисної плівки. Останнім часом знаходить поширення думка про те, що міцність зчеплення фарфору з поверхнею не­благородних сплавів досягається, в основному, за рахунок механічних чинників.

Петербурзький завод медичних полімерів («Медполімер») випускає ряд фарфорових мас для ортопедичної стоматології.

Маса фарфорова МК. Призначена для об­лицювання суцільнолитих металевих каркасів на основі неблагородних сплавів при виготовленні металокерамічних протезів. Температура обпалу грунтового шару складає 1080°С, дентинного і прозорого шарів — 920—940°С. Металокерамічні протези з маси МК задовольняють сучасним естетичним вимогам. Ця маса ви­пускається петербурзьким заводом «Медполімер». Розроблена вітчизняна керамічна маса «СИНАДЕНТ-КХС», що має хороші міцностні характеристики, коефіцієнт лінійного термічного розширення, близького до кобальтохромовому сплаву.

Для забезпечення міцності і надійності з`єднання металу (сплаву) з фарфором необхідно зробити підготовку металевої поверхні або базису. Найбільш поширеними являють­ся механічні способи. До механічних спосо­бів відносяться обробка поверхні в спеціаль­ному піскоструйному апараті. При цьому частки абразиву ефективно видаляють забруднення, і по­верхня набуває шорсткості. Слідує па­м`ятати, що тонкостінні вироби в конструкції можуть деформуватися під впливом ударів часток абразиву.

Найширше з сучасних керамичес­ких мас, вживаних для металокерамічних протезів, на ринку Росії представлені німецькі «Віта», «Вітадур Альфа», «Віводент», «Карат», «Біодент», «Мультіколор», «Вінтадон Обпав», «Оме­га», «Тібонд», «Ін-Керам», «Вітахром Дельта», «І ПС-классик».

Вміст вихідних компонентів в побутових і стоматологічних фарфорових масах:

За хімічним складом стоматологічні фарфорові маси стоять між твердим фарфором і звичайним склом.

За своїм призначенням фарфорові маси є вихідним матеріалом для:

1. заводського виготовлення стандартних штучних зубів

2. заводського виготовлення стандартних порцелянових коронок і заготовок для порцелянових вкладок

3. індивідуального виготовлення фарфорових коронок в умовах зуботехнічної лабораторії

4. індивідуального виготовлення вкладок в умовах зуботехнічної лабораторії

5. облицювання суцільнолитих каркасів металевих незнімних зубних протезів (коронок, мостоподібних протезів).

1. Характеристика компонентів фарфорових мас

КАОЛІН - біла або світлозабарвлена глина, яка міститься у фарфоровій масі від 3 до 65%. При цьому чим більше в суміші каоліну, тим менше прозорість і тим вища температура випалу фарфорової маси. Основною частиною каоліну (99%) є алюмосилікат - каолініт. Температура його плавлення дорівнює 1800 С. При збільшенні вмісту каоліну підвищується температура випалу фарфорової маси. Каолін впливає на механічну міцність і термічну стійкість фарфору.

ПОЛЬОВИЙ ШПАТ - це безводні алюмосилікати калію, натрію або кальцію. Температура плавлення його дорівнює 1180-1200 С. При високій температурі польовий шпат забезпечує розвиток склоподібної фази, у якій розчиняються інші компоненти (кварц, каолін). Склоподібні фази надають пластичність масі під час випалення і пов'язують зіставні частини. Польовий шпат створює блискучу глазуровану поверхність зубів після випалу. При розплавленні він перетворюється на в'язку аморфну склоподібну масу. Чим більше в суміші польового шпату (і кварцу), тим прозоріше порцелянова маса після випалу.

При випалюванні порцелянової маси польовий шпат як більш легкоплавкий компонент, знижує температуру плавлення суміші. Вміст польового шпату в фарфоровій суміші досягає 60-70%. Натрієвий польовий шпат називається альбітом, кальцієвий - анортитом.

КВАРЦ - мінерал, ангідрид кремнієвої кислоти. Кварц тугоплавкий, температура його плавлення становить 1710 С. Він зміцнює керамічний виріб, надає йому велику твердість і хімічну стійкість. Кварц зменшує усадку і знімає крихкість виробу. У процесі випалу кварц (кремнезем) збільшує в'язкість розплавленого польового шпату. Однак при великому вмісті кварцу маса становиться зернистою, а температура плавлення збільшується. При температурі 870-1470 С кварц збільшується в об'ємі на 15,7%, в результаті чого знижується усадка фарфорової маси. До складу фарфорової маси для виготовлення зубів кварц вводять в кількості 25-32%.

БАРВНИКИ забарвлюють фарфорові маси в різні кольори, відповідаючи природним зубам. Зазвичай барвниками є оксиди менших металів (двоокис титану, окису марганцю, хрому, кобальту, цинку та ін.)

ПЛАСТИФІКАТОРИ - в фарфорових масах, не містять каолін. Роль пластифікаторів виконують органічні речовини (декстрин, крохмаль, цукор), які повністю вигорають при випалюванні.

Анілінові фарби - для полегшення моделювання фарфорових зубів порошкові маси підфарбовують аніліновими фарбами, які, як і органічні пластифікатори, повністю вигорають при випалюванні фарфора.

Поиск по сайту: