Податок на додану вартість

Готелі не виписують податкових накладних, а право на податковий кредит покупець одержує на підставі готельного рахунку і чеку.

Порядок обкладання ПДВ операцій з поставки готельних та супутніх послуг визначено розділом V ПКУ [1]. Правила визначення податкових зобов’язань та податкового кредиту згідно з ПКУ поширюються лише на осіб, зареєстрованих платниками ПДВ у встановленому порядку. У разі якщо суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності за ставкою 6 % (2012 р.), то така особа не має права на нарахування ПДВ, податковий кредит та складання податкових накладних.

Операції з поставки готельних послуг є об’єктом оподаткування ПДВ згідно ПКУ та до їх ціни додається ПДВ у розмірі 20 % бази оподаткування.

Датою виникнення податкових зобов’язань платника ПДВ у разі надання готельних послуг є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівку – дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У осіб, зареєстрованих платниками ПДВ у встановленому законом порядку, що здійснюють операції з поставки готельних послуг, виникає право на податковий кредит.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За даними міжнародного досвіду, можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

1) у вигляді надбавок до загальнодержавних податків;

2) введення місцевих податків за переліком, встановленим вищими органами влади, а вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині ставки, передбачені загальнодержавним законодавством, так і диференційовані, що встановлюються кожним місцевим органом влади чи управління;

3) можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування й самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи – єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим ширша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.

До основних видів місцевих податків і зборів у готельному господарстві України відносять 2 з них, а саме:

До місцевих зборів:

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір введено з 01.01.2011 р. згідно ст. 268 ПКУ.

До 01.01.2011 р. готелі сплачували також податок з реклами та комунальний податок. Розділом ХІХ Податкового кодексу України визначено, що з 01 січня 2011 року втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори», яким було запроваджено справляння податку з реклами та комунального податку. Відповідно до статей 9 та 10 розділу І ПКУ податок з реклами та комунальний податок не включено до переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів [1]. Готельний збір з 2004 р. скасовано, курортний збір скасовано з 2011 року.

Статтею 268 Податкового Кодексу України туристичний збір віднесений до місцевих зборів, а також визначено платників туристичного збору, його розмір і об’єкт оподаткування [1].

Туристичний збір — це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до міс­цевого бюджету [1].

Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без гро­мадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Згідно ст. 268.2.2. ПКУ платниками туристичного збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що їх супроводжують;

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками та курсівками в санаторії та пансіонати.

Ставка туристичного збору встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.

Базою справляння туристичного збору є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в міс­цях, визначених підпунктом 268.5.1 ПКУ, за вирахуванням податку на додану вартість.

Особливості справляння туристичного збору полягають у тому, що податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Туристичний збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28 (29) включно). Суми нарахованих що­місячних авансових внесків відображаються у квартальній податковій декларації. Остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (по­датковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів), сплачу­ється у строки, визначені для квартального податкового періоду.

Клас професійного ризику виробництва для готелів з ресторанами і без — 12, для турбаз та інших місць для короткострокового проживання — 7.

Особливості обліку готельних послуг:

1. Сезонний характер споживання готельних послуг.

2. Практично неможливо оцінити витрати, здійснені для надання конкретної послуги, тому витрати визначають у момент їх виникнення, незалежно від строку оплати послуги.

3. Основний об’єкт обліку — номерний фонд. Усі прямі витрати списуються на нього; немає загальновиробничих витрат.

4. Велика частка амортизаційних відрахувань.

5. У готелях, які мають у своїй структурі ресторан, перукарню, магазин, автостоянку та інші об’єкти, облік витрат ведеться окремо за кожним із них з урахуванням специфіки і правил роботи об’єкта.

При цьому для кожного об’єкта відкривається окремий субрахунок рахунку 23 “Виробництво” або 93 “Витрати на збут”.

Наприклад:

231 “Витрати номерного фонду”;

232 “Витрати перукарні”;

233 “Витрати пральні”;

234 і 931 “Витрати ресторану”;

235 “Витрати котельні”;

236 “Витрати автостоянки”;

932 “Витрати магазину” тощо.

6. Доходи виникають здебільшого під час оплати. Оплата частіше здійснюється в касу.

7. При групуванні витрат за елементами та статтями до ма­теріальних витрат включаються, крім інших, засоби гігієни, медикаменти, спеціальний і формений одяг.

8. Окремими статтями витрат можна виділити витрати:

— на підготовку до осінньо-зимового періоду;

— утримання і ремонт основних засобів;

— ремонт і обслуговування побутових приладів;

— проведення протипожежних заходів;

— оплату комунальних послуг (опалення, освітлення, водопостачання, вивезення й утилізація побутових відходів, дезинфекція, дезинсекція, дератизація приміщень).

9. Є особливості обліку постільної білизни, форменого одягу та постільних речей, які обліковуються як МШП.

3. Документування готельних послуг.

Інструкцією про порядок затвердження документообороту при наданні готельних послуг [8] затверджено форми первинних документів для обліку готельних послуг, рекомендовані для підприємств, що надають готельні послуги, незалежно від форми власності та підпорядкування (Таблиця 2).

Таблиця 2

Форми первинних документів у готелях

Поиск по сайту: