Обмежена осудність

У КК 2001р. вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства з’явилася норма про обмежену осудність.

Частина 1 ст. 20 КК передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час учинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Законодавець присвятив обмеженій осудності окрему норму, хоча вона є різновидом осудності, яка разом з неосудністю становить зміст ст. 19 КК України.

Поєднує осудність та обмежену осудність те, що особа, яка перебуває в одному з цих станів, визнається суб’єктом злочину та підлягає кримінальній відповідальності і покаранню. Але обмежена осудність має спільні ознаки і з неосудністю. По-перше, це наявність відхилень у розумовій діяльності. Втім, якщо стосовно неосудності закон відносно чітко виокремлює їх різновиди (хронічне психічне захворювання, недоумство тощо), то у нормі про обмежену осудність йдеться про ”психічний розлад”. По-друге, неосудна особа не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність), а обмежено осудна – не здатна робити це повною мірою.

Аналіз дефініції обмеженої осудності дає підстави для висновку про те, що її зміст становлять два критерії, які за аналогією з неосудністю називаються медичним та юридичним.

Медичний критерій полягає у наявності в особи психічного розладу. Оскільки закон не конкретизує його різновид, можна припустити, що будь-який психічний розлад, що визнається таким відповідно до встановлених у медицині правил і підтверджений відповідним діагнозом, може свідчити про наявність медичного критерію обмеженої осудності. Проте як свідчить практика, в більшості випадків обмежено осудними визнаються особи, які мали психічні аномалії та на момент вчинення злочину перебували у так званих ”межових станах” (пограничных состояниях). Для встановлення медичного критерію обмеженою осудності проводиться як правило, комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Юридичний критерій обмеженої осудності характеризується нездатністю особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та /або нездатністю повною мірою керувати ними.

Такий підхід дещо ускладнює практику застосування зазначеної норми, оскільки на практиці дуже досить важко визначити межу, за якою нездатність усвідомлювати свою поведінку або керувати нею не повною мірою набуває ознак повної нездатності до такої розумової діяльності.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки:

1) обмежена осудність пов'язана з наявністю у суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії;

2) внаслідок такого психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність учиненого діяння. Однак на відміну від неосудної особи в обмежено осудної особи здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними повністю не виключається;

3) обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, а отже, не виключає і кримінальну відповідальність за вчинене.

Відповідно до ч.2 ст.20 КК визнання особи обмежено осудною враховується судам при призначенні покарання і є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Поиск по сайту: