Білки гострої фази

Білками гострої фази називають кілька білків сироватки крові, концентрація яких значно зростає при запальних процесах. До цих білків належать С-реактивний білок (СРБ), фібриноген, маннозо-зв’язуючий лектин, серомукоїд. Основне місце їх синтезу – печінка. Значна кількість цих білків з’являється у крові протягом перших 2 днів розвитку гострого процесу, коли специфічних АТ ще немає. Останні зможуть продукуватися лише через 5-7 днів.

Назва “С-реактивний білок” походить зі спостереження, що цей білок зв’язує стафілококи групи С.Таке явище, коли зв’язування мікроба в комплекс з певним білком забезпечує можливість поглинання цього мікроба фагоцитом, називається опсонізацією (від лат. оpsonіn – посилюючий).

Білки, здатні обволікувати мікроби і посилювати їх фагоцитоз, називають опсонінами. До них належать імуноглобуліни, білки гострої фази, компоненти комплементу та інші.

Інтерферони

Це глікопротеїни, що виробляються клітинами у відповідь на вірусну інфекцію та інші стимули. Розрізняють три види інтерферонів (ІФН): ІФН-α, ІФН-β, ІФН-γ. Перші два володіють противірусним та протипухлинним ефектом, а третій регулює специфічну імунну відповідь та неспецифічну резистентність.

У нормі ІФН-α продукується мононуклеар-ними фагоцитами (інша назва – “лейкоцитарний” ІФН), а ІФН-β – фібробластами (“фібробластний” ІФН). ІФН-γ (“імунний” ІФН) продукується Т-лімфоцитами і природніми кілерами.

Природжений клітинний імунітет

Фагоцитоз – це процес поглинання чужорідного матеріалу, його руйнування і виведення з організму. Головними клітинами, що здійснюють фагоцитоз, є моноцити/макрофаги і нейтрофіли.

Фагоцитоз може бути завершеним, коли захоплений мікроорганізм гине, та незавершеним, коли мікроби не гинуть. Прикладом незавершеного фагоцитозу є фагоцитоз гонококів, мікобактерій туберкульозу і лейшманій.

Ілля Ілліч Мечніков (1845-1916)Лауреат Нобелівської премії 1908 р.(спільно з Паулем Ерліхом).

Фагоцитоз

Етапи фагоцитозу:

1. Активація клітини, що фагоцитує.
2. Хемотаксис (рух до об’єкта, що спричинив активацію).
3. Адгезія (прикріплення до об’єкта).
4. Поглинання об’єкта.
5. Процесинг (перетравлення).

Цей вид імунітету забезпечують мононуклеарні фагоцити, поліморфноядерні лейкоцити, кілерні клітини (природні кілери та інші).

Мононуклеарні фагоцити (триваложивучі): моноцити і тканинні макрофаги.

Антиген

Антиген – це генетично чужорідна речовина, яка може викликати в організмі антитілоутворення та інші форми імунної відповіді, а також взаємодіяти з антитілами та антигенрозпізнавальними клітинами.

Антигени можуть бути екзогенні (бактерії, гриби, найпростіші, віруси) та ендогенні (клітини, модифіковані вірусами, ксенобіотиками, старінням, ракові клітини та ін.).

Властивості антигенів:

1. Імуногенність – здатність індукувати специфічну імунну відповідь.

2. Антигенність – здатність специфічно реагувати з антитілами чи клітинами, виробленими на введення даного антигену.

Епітоп (антигенна детермінанта) – це місце на антигені, яке специфічно реагує з антитілом.

Спорідненість між АГ і АТ характеризують поняття:

1. Афінітет – сила хімічного зв’язку одного антигенного епітопу з одним із активних центрів АТ.

2. Авідність – сила зв’язку цілої молекули АТ зі всіма антигенними епітопами, які їй вдалося зв’язати.

Поиск по сайту: