Загальні передумови та економічні чинники необхідності кредиту

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвит­ку людського суспільства. Причини його появи слід шукати на­самперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники.

Коли товарно-грошові відносини ставали більш регулярними, товаровиробники все частіше опинялися в ситуації, коли продав­цеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (оскільки він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут на допо­могу приходив кредит — за наявності довіри продавця до покуп­ця товар продавався з відстроченням платежу, у кредит. Отже, кредит виник у зв'язку з потребами реалізації товарів. Тому про­тиріччя руху вартості у сфері товарного обігу, пов'язані з труд­нощами еквівалентного обміну між економічно відособленими товаровиробниками, був первинною, загальною передумовою появи кредиту.

В умовах сучасного товарного виробництва, коли воно набуло загального характеру, економічні зв'язки не тільки в межах однієї країни, айв усьому світі дуже ускладнилися. За таких умов навіть неможливо уявити їх без кредиту. Адже завдяки спеціалі­зації виробників на виготовленні певних товарів і викликаному нею кооперуванню суспільне виробництво перетворилось у свого роду величезний замкнутий ланцюг тісно пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами ланок — товаровиробників, продавців, споживачів. І щонайменше порушення у будь-якій із цих ланок може призвести до того, що вона не розрахується за своїми зобов'язаннями з іншими його ланками. Як наслідок, мо­же бути порушений нормальний обмін товарами між окремими учасниками товарно-грошових відносин, тобто цей ланцюг може «розірватись».

Якраз у цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо по­дібні порушення набувають масового характеру. Усе це може до­сить негативно вплинути на фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного відтворення. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструме­нти, за допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва. Щоб уникнути таких кризових явищ і використовується кредит. Саме він забезпечує можливість безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Отже, існування товарного виробництва і пов'язаного з ним то­варного обігу у сучасних умовах є найбільш загальною передумо­вою існування кредиту.

Окрім цих загальних передумов існування кредиту, є ряд спе­цифічних чинників, які їх конкретизують. Одним із них є майно­ве розшарування суспільства, коли бідний мусить звертатися за позичкою до багатого. У сучасних умовах така причина втратила своє значення, оскільки високий розвиток кредитних відносин дає можливість бідному звернутись за кредитом до спеціалізова­них кредитних установ.

Для виникнення кредитних відносин потрібно також, щоб той, хто надає кредит, довіряв тому, хто хоче його отримати. Проте ни­ні самої довіри замало, бо майже завжди існує ризик несвоєчасно­го чи неповного повернення кредиту. А тому кредиторові, як пра­вило, потрібні ще певні гарантії його повернення, отримані чи від самого позичальника (наприклад, у вигляді застави), чи від того, хто має певний капітал або майно, чи від страхової компанії тощо.

Кредитна угода передбачає матеріальну відповідальність її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому учасни­ки угоди мають бути юридично самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Це також є одним із чинників виникнення кредитних відносин.

Ще однією передумовою кредитних відносин є отримання пози­чальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит. Ними можуть бути виторг від реалізації товарів, отримувані заробітна плата, пенсія тощо, надходження податків та ін. Як пра­вило, за відсутності цієї передумови кредит не надається. Напри­клад, він не може надаватись організаціям, закладам і установам, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні. Але в окремих випадках, коли є надійна гарантія виділення бюджетних асигнувань у недалекому майбутньому, їм також може бути надано кредит.

Для юридичних осіб — суб'єктів господарювання ще однією передумовою виникнення кредитних відносин є їх функціонуван­ня на засадах комерційного чи господарського розрахунку. У першому випадку діяльність підприємницької структури здійс­нюється, як кажуть, на свій страх і ризик. У другому випадку є можливість, у разі необхідності, отримати допомогу від свого вищого органу управління (міністерства, відомства тощо).

Під впливом різних чинників потреба підприємств у капіталі коливається як протягом одного циклу, так і в різних циклах кругообороту. Ці коливання бувають двох видів — сезонні та по­стійні. Сезонні коливання переважно викликані природними чин­никами, а постійні — в основному різними випадковими причи­нами. З метою забезпечення безперервності індивідуального кругообороту капіталу обидва види цих коливань зумовлюють не­обхідність кредиту. За характером та обсягами ці коливання іс­тотно різняться (рис. 10.2 та 10.3).

На рис. 10.2 зображені коливання потреби в капіталі у підпри­ємства з сезонним характером виробництва — цукрового заводу, який працює лише на вітчизняній сировині. У першому кварталі, коли вже закінчилось перероблення цукрових буряків, витрачені допоміжні матеріали (камінь-вапняк для відбілювання цукру), мішкотара, паливо для ТЕЦ, закінчується відвантаження вигото­вленої продукції покупцям, тобто почався період сезонного про­стою, потреба в капіталі зменшується до мінімуму, який у таких галузях визначається нормативом власного капіталу.

Але вже десь з другої половини II кварталу потреба в капіталі у зв'язку з підготовкою до нового сезону цукроваріння (здійс­нення ремонтних робіт, створення запасів палива, тари, вапняку тощо) починає зростати. Отже, потреба в коштах поступово під­вищується. Особливо швидко вона зростає в кінці III кварталу — у вересні, коли починається заготівля цукрових буряків. Але своєї максимальної величини ця потреба досягає приблизно в середині IV кварталу, коли закінчується перевищення обсягів заготівлі сировини над обсягами її перероблення. Далі потреба в оборотному капіталі стрімко знижується. Відповідно зменшується й потреба у кредиті. У наступному році такий цикл повторюється.

	Потреба в оборотному капіталі		Потреба в оборотному капіталі

	І кв. ІІ кв. ІІІ кв. ІV кв.		І кв. ІІ кв. ІІІ кв. ІV кв.

Рис. 10.3. Коливання потреби в

оборотному капіталі підприємств

із несезонним характером

виробництва

Звичайно, потреба в оборотному капіталі, що перевищує його норматив, який на підприємствах із сезонним характером вироб­ництва визначається потребою в тому кварталі, коли вона най­менша, могла б покриватися власними коштами. Але для цього підприємство мусило б нагромадити власні кошти у розмірі мак­симальної потреби в них, яка в нашому прикладі виникає у чет­вертому кварталі. Проте в інші періоди року значна частина цих коштів була б вільною.

Але досвід роботи підприємств свідчить, що накопичити вла­сні кошти в обсязі максимальної потреби досить складно. Більше того, коли є вільні кошти, у підприємств виникає спокуса їх витратити, причому часто без особливої потреби. Цим порушується режим економії як один із важливих принципів раціонального го­сподарювання. Тому недоцільно нагромаджувати власні оборотні кошти у розмірі найбільшої протягом року потреби. Підприємст­ву досить мати власні кошти у розмірі мінімальної потреби — нормативу, а потреби понад норматив у разі їх виникнення доці­льно покривати за рахунок позичених коштів у інших підпри­ємств чи у фінансових посередників.

Індивідуальні кругообороти капіталу окремих суб'єктів госпо­дарювання тісно переплітаються в процесі суспільного відтворен­ня. Коли в одних із них виникає потреба в кредиті, в інших у цей час кошти вивільняються. Так, якщо взяти наш приклад, то тоді, коли виникає потреба цукрового заводу в кредиті, вільні кошти з'являються у сільськогосподарських підприємств, які їх отримали за продані цукрові буряки. Після реалізації цукру вільні кошти має цукровий завод, а потреба в кредиті виникає у покупців цукру (підприємств торгівлі та громадського харчування, кондитерської промисловості та ін.). Тимчасово вільними можуть бути заоща­дження населення, нагромадження держави та кошти на рахунках бюджетних і громадських організацій, власні кошти різних фінан­сових посередників. Саме це дає можливість перерозподіляти ко­шти в суспільстві на засадах повернення з допомогою кредиту.

Інакше відбувається процес кругообороту оборотного капіта­лу на підприємствах з несезонним характером виробництва. Це, як правило, підприємства гірничої, металургійної, хімічної, ма­шино- і приладобудівної промисловості, більшість підприємств легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів тощо. їм не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотному капіталі, ні періоди сезонного простою. Однак і на цих підприєм­ствах потреба в оборотному капіталі протягом року постійно ко­ливається. Це пов'язано з нерівномірним надходженням і витра­чанням товарно-матеріальних цінностей (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), наростанням витрат на незавершене виробництво, випуском і реалізацією готової продукції та іншими чинниками. Такі коливання, як показано на рис. 10.3, мають значно меншу і непередбачувану амплітуду.

Норматив власного оборотного капіталу на таких підприємст­вах також установлюється не за найбільшою потребою в коштах, але й не за найменшою. Нормативом тут є середня потреба в оборотному капіталі, яка визначається на підставі середніх величин (середній інтервал та величина поставки товарно-матеріальних цінностей, середні витрати часу на розвантаження, маркування і складування тощо), а середня із середніх і є середньою величи­ною. Фактична ж потреба в оборотних коштах на таких підпри­ємствах постійно відхиляється від нормативу в обидва боки.

Відхилення фактичної потреби вниз від нормативу викликає вивільнення, а вгору — додаткову потребу в оборотному капіта­лі. Якщо у розпорядженні підприємства немає відповідних дже­рел коштів, то у нього виникає необхідність використання креди­ту. Звичайно, вона дуже короткочасна, але виникає досить часто. Тому механізм задоволення такої потреби має бути іншим, більш гнучким, ніж для підприємств із сезонним характером виробниц­тва, але позиченим коштам (кредиту) тут теж є місце.

Загалом можна зробити висновок, що коливання потреби в оборотному капіталі є об'єктивною причиною необхідності кре­диту. Ця причина визнається майже всіма економістами, проте поза їхньою увагою часто залишається необхідність кредиту, яка зумовлена коливаннями структури джерел формування оборот­ного капіталу. Щоб це довести, розглянемо умовний приклад, наведений у табл. 10.1. Припустимо, що у підприємства ідеально однакова потреба в оборотному капіталі на всі дати, але обсяг окремих джерел покриття цієї потреби постійно змінюється.

Таблиця 10.1

ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОТРЕБИ В КРЕДИТІ ВІД КОЛИВАННЯ В ДЖЕРЕЛАХ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ, тис. грн.

З даних таблиці видно, що на ті дати (на 1.01 та 1.04), на які підприємство не мало у своєму розпорядженні достатньо коштів для покриття загальної потреби в капіталі, у нього виникла потреба в кредиті. На решту дат воно обходиться тими коштами, які в нього є, а тому потреби в кредиті немає.

Для розширення існуючого чи організації нового виробництва кредит необхідний не лише на відновлення об'єктів основного капіталу, а й на будівництво чи придбання нових. Адже власних коштів для цього суб'єкти підприємницької діяльності майже не мають. Джерелом їх погашення буде майбутній прибуток від експлуатації придбаних за рахунок кредиту основних засобів.

Значні коливання доходів та видатків населення також зумов­люють необхідність кредиту. В умовах нормального розвитку еко­номіки у молодих людей потреби нерідко перевищують їхні дохо­ди. Адже часто необхідно платити за отримання освіти, купувати житло, меблі, побутову техніку, автомобіль тощо. Але доходів во­ни або зовсім не мають, або ці доходи ще незначні. Водночас у людей похилого віку в нормальних умовах розвитку економіки ча­сто є вільні кошти, які вони зберігають у фінансово-кредитних установах. Це створює передумови для надання кредиту.

Отже, можна зробити висновок, що передумовами існування кредиту є розвиток товарно-грошових відносин, функціонування економічних агентів на засадах комерційного чи господарського розрахунку, наявність у них поточних або майбутніх доходів. А конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кре­диту, є коливання потреби в коштах і джерелах їх формування у юридичних та у фізичних осіб. Коли в одних із них кошти виві­льняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність розв'язується за допомогою кредиту.

Функції кредиту

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сут­ність, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впли­ву визначають окремі його функції.

Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окре­мої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише та­кий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консо­лідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економі­чних явищ у самостійну категорію.

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне се­редовище, функції характеризують суспільне призначення креди­ту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кож­на з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту й економічного середовища, в якому він функ­ціонує. Нав'язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив значний різнобій се­ред дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: од­ні називають дві функції, другі — три, а треті — шість, вісім, а то й більше.

Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостеріга­ється щодо перерозподільної функції. її загальне визнання, оче­видно, ґрунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконує кре­дит в економічній системі — переміщення ресурсів між її окре­мими суб'єктами, секторами тощо на засадах повернення.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спря­мовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не зміню­ючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, він має велике економічне значення, а саме:

— кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

— вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспіль­ного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже — одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новітньої техніки, прогресивного ко­ригування всієї структури виробництва, підвищення його ефек­тивності.

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практич­ного механізму її реалізації має ключове значення для підвищен­ня ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і за­безпечення економічного зростання в Україні.

Друга функція кредиту пов'язана з забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах. Вона не має однозначного тлу­мачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б. С. Івасів), другі — функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А. С. Гальчинський), тре­ті — функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитни­ми операціями (О. І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функ­цію емісії грошей насправді виконує банківська система, а той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сформульованої А.С. Гальчинським функції «утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності». Адже це та ж сама емісій­на функція, тільки сформульована іншими словами.

Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина щодо цього пи­тання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справжніх грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже не зрозуміло, що мається на увазі під справжніми грошима. Якщо це золоті гроші, то таке твердження безпідставне, оскільки золото було заміщене в обо­роті паперовими грошима, а не кредитними операціями. Якщо ж справжні гроші — це сучасні кредитні гроші, то кредитні опера­ції їх не заміщують, оскільки самі виконуються за допомогою грошей. Якщо ж кредит надається в натуральній формі, то він ви­конує лише перерозподільну функцію, а не платіжну.

На наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує сприятливі умови для ефективного регулювання обороту грошей. Кредитний ме­ханізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси ко­мерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки при­скоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню ре­фінансування комерційних банків центральним банком. При ско­роченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити.

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитуван­ня забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди». Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що ко­нтроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є родовою ознакою лише кредиту.

Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справед­ливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулювальним ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у кон­трольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольо­вий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний конт­роль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економіч­ний аналіз та оцінювання стану контрагентів, передусім кредито­спроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладення угоди. На цьому ґрунті визначаються від­повідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту — як по­зичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції — назвати її контрольно- стимулювальною. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інстру­ментів.

Контрольно-стимулювальна функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора стосовно позичальника. Контрольно-стимулювальний вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економно­го їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розмі­щення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулювальна складова цієї функції переважає над суто конт­рольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контр­агентами. Наприклад, позичальник не може контролювати дія­льність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (насе­лення, комерційні банки) позбавлений можливості контролю­вати свого боржника — державу. Але стимулювальний вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти — як по­зичальники, так і кредитори.

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А. С. Гальчинським,— функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає у трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вар­тість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансфор­мація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має ро­дові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту — поворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономір­ності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах пе­рехідної економіки України таких можливостей не було. Це нега­тивно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту, так і на стан теоретичного осмислення цього склад­ного питання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, потребує більш пильної уваги дослідників.

Поиск по сайту: