Стадії та закономірності руху кредиту

Кредит як економічне явище являє собою процес, що характе­ризується певним рухом елементів його структури (об'єкта і суб'єктів). Рух кредиту має свою визначеність у часі та в просто­рі, має свої специфічні закономірності і є ключовою ознакою кредиту як економічної категорії.

Рух суб'єктів кредиту має ту особливість, що статусу креди­тора чи позичальника економічний суб'єкт набуває не назавжди, а систематично його змінює. Він періодично буває то позичаль­ником, то кредитором залежно від особливостей руху його ре­сурсів (капіталу). Він також може бути одночасно і кредитором, і позичальником або ні тим, ні другим з тих же причин.

Рух цінності як об'єкта кредиту проявляється в переміщенні її від одного суб'єкта кредиту до іншого, в переміщенні по стадіях кругообороту капіталу, між регіонами (країнами), між галузями та сферами економіки. Чим ширша сфера і більша різнонапрямленість руху позиченої цінності, тим більшу роль відіграє кредит у процесі суспільного відтворення.

Рух об'єкта кредиту має чітко виражений часовий та просто­ровий виміри. Часовий вимір відбиває тривалість користування позичальником одержаною від кредитора цінністю. Просторовий вимір руху кредиту не знайшов широкого практичного прояву. У класифікації кредитів визначається лише один кредит, що має явні просторові ознаки, — міжнародний кредит. Немає в офіцій­ній статистиці класифікації кредитів, яка характеризувала б їх міжрегіональне, міжгалузеве переміщення.

Економічною основою руху кредиту, виділення його окремих стадій слугує кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіта­лу в процесі відтворення на засадах кругообороту, що виража­ється формулою Г — Т...В...Т' — Г', забезпечує послідовне про­ходження позиченою цінністю всіх його стадій і повернення на висхідні позиції — до свого власника-кредитора. Цей рух пози­ченої цінності можна назвати відтворювальним і виразити фор­мулою:

ВЦ – РП – ОП…ВП…ВК – ПК – ОК

де ВЦ — формування вільної цінності у кредиторів;

РП — розміщення вільних коштів у позички;

ОП — одержання додаткових коштів позичальником;

ВП — використання позичальником одержаних коштів на свої потреби;

ВК — вивільнення коштів з обороту позичальника;

ПК — повернення позичальником коштів кредиторові;

ОК — одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Виходячи з цієї формули можна виділити такі етапи відтворювального руху кредиту:

1-ша стадія — формування вільної цінності як джерела на­дання позичок (операція ВЦ);

2-га стадія — розміщення вільної цінності в позичку (опера­ції РП—ОП);

3-тя стадія — використання позичальником коштів, одержа­них у тимчасове розпорядження (операція ВП);

4-та стадія — вивільнення використаних позичальником ко­штів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);

5-та стадія — повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК—ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершу­ється рух позиченої цінності і закінчуються відносини між кре­дитором і позичальником щодо даної позички.

Рух у п'ять стадій здійснює лише кредит, що бере участь у формуванні капіталу позичальника. У цьому випадку позичена цінність може тривалий час затримуватися на 3-тій та 4-тій стаді­ях руху залежно від тривалості процесів виробництва та реаліза­ції. Якщо ж кредит не бере участі у формуванні капіталу позича­льника, а використовується ним лише як гроші, то 3-тя та 4-та стадії випадають і рух його здійснюється значно швидше. При­кладом такого кредиту є міжбанківський кредит на підкріплення ліквідності. У цьому разі банку потрібна позичка лише на момент визначення його ліквідності, і тому вона може надаватися лише на дуже короткий строк.

Виділення стадій руху кредиту має дещо умовний характер, оскільки всі ці стадії між собою нерозривно пов'язані. Зупинка руху на будь-якій стадії може призвести до розриву відносин між суб'єктами кредиту, загрожує їх економічним інтересам. Проте таке вичленення стадій руху сприяє не тільки кращому розумін­ню сутності кредиту, а й усвідомленню механізму реалізації вза­ємовідносин між його суб'єктами.

У русі кредиту можна виділити ще один аспект, пов'язаний з функціонуванням його на макроекономічному рівні. Мова йде про зміну маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень у масш­табах всієї економічної системи. Оскільки в сучасних умовах гроші мають кредитний характер, зміна маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень безпосередньо впливає на динаміку пропо­зиції грошей і через неї — на загальну кон'юнктуру ринку і роз­виток економіки. Тому вивчення цього аспекту руху кредиту теж має важливе теоретичне і практичне значення.

Об’єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої сутності визначають певні закономірності його руху. Вони безпосередньо випливають із сут­ності кредиту, і пізнання їх є важливою передумовою ефективної організації та управління кредитними відносинами в країні. Без дотримання цих закономірностей кредит утрачатиме свою визначальну сутність, перетвориться в якусь іншу категорію, а роль його деформується.

На мікроекономічному рівні основними закономірностями ру­ху кредиту є:

— зворотність руху цінності, що передана в позичку. Цим рух кредитних коштів істотно відрізняється від власних та бюджет­них коштів, які є в обороті позичальника. Власні кошти постійно залишаються в обороті економічного суб'єкта. Одержані з бю­джету кошти не мають умови обов'язкового повернення їх у бю­джет, вони стають власністю даного суб'єкта. Деякі економісти вважають сплату податків джерелом повернення бюджетних ко­штів до бюджету. Проте це не так — податки не можуть бути ні джерелом повернення одержаних раніше бюджетних асигнувань, ні формою плати за користування бюджетними коштами. У подат­ків зовсім інше економічне призначення;

— тимчасовість перебування позиченої цінності в обороті по­зичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу. Навіть за умови, що для кожного нового циклу кругообороту капіталу позичальникові знову потрібна буде пози­чка, з попереднього циклу позичені кошти повинні вивільнитися і повернутися кредиторові. Ця закономірність у таких випадках реалізується через організацію кредитування підприємств з по­стійною потребою в кредиті за методом по обороту чи овердрафт. Проте найповніше відповідає цій закономірності кредиту­вання тимчасових потреб позичальника;

— збереження позиченої цінності в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі. У цій закономірності централь­ним місцем є збереження позиченої цінності, тому що повернути позичку можливо і за рахунок іммобілізації власного капіталу по­зичальника. Проте в такому випадку кредит не буде вигідним для позичальника, відбудеться трансформація його сутності;

— залежність маси наданої позички від наявних обсягів віль­них коштів. Ця закономірність зумовлена реальним характером об'єкта кредитування. Надання в позичку неіснуючих коштів не­минуче призведе до розбалансованості ринку, кризових явищ у монетарній сфері.

На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту полягають у такому:

—кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зрос­тання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП. Якщо темпи розвитку кредитних вкладень істотно випереджатимуть темпи зростання ВВП, відбудеться надмірне розбухання грошового капіталу, виникне загроза фінансової кри­зи, інфляції. Якщо ж темпи розвитку кредиту відставатимуть від зростання ВВП, економіці загрожуватиме демонетизація, платіж­на криза;

— оскільки кожна позичкова операція є двоякою — як вимога і як зобов'язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балан­суються. Цим рух кредиту на макрорівні відрізняється від руху власного капіталу та бюджетних ресурсів. Водночас у цьому кри­ється загроза перекредитування економіки: банки, у тому числі і центральні, надаючи позички, створюють вільні ресурси, які ви­користовуються як джерела нових позичок;

— зворотність і платність кредиту робить його найбільш адек­ватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки. Якраз йому належить ви­рішальна роль у переміщенні величезних мас заощаджених у сфері особистого споживання коштів у сферу виробничого споживання. Тому переважне переміщення вільної цінності з сектору домашніх господарств у сектор фірм теж є закономірністю руху кредиту;

— платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кре­диту, як спрямування коштів із галузей і секторів економіки з низь­кою рентабельністю у високорентабельні галузі, види виробництва. Причому таке спрямування здійснюється під економічним приму­сом — власники низькорентабельних підприємств заінтересовані вивільнювати з них свої кошти і спрямовувати на кредитних заса­дах у високорентабельні. Ця закономірність руху кредиту визначає його важливу роль у забезпеченні економічного розвитку.

Розглянуті закономірності не вичерпують усіх особливостей руху кредиту. Проте і названі дають підстави вважати, що прак­тика управління кредитними відносинами не може будуватися на довільних рішеннях чи однобічних інтересах, а лише на об'єк­тивних закономірностях руху кредиту, що забезпечують збалан­соване дотримання інтересів усіх суб'єктів кредитних відносин. Такий зв'язок між практикою організації кредитних відносин та закономірностями руху кредиту забезпечується дотриманням суб'єктами кредиту певних принципів або правил кредитування, які виробила світова кредитна політика.

Поиск по сайту: