Принципи кредитування

Основними, широко визнаними в економічній теорії та практиці є такі принципи кредитування:

— цільове призначення позички;

— строковість надання коштів кредитором позичальникові;

— поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

— забезпеченість позички;

— платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб'єкти, котрі виявили намір вступити в кредитні відносини, по­винні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це висхідна, базова передумова забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальникові на чітко визначений термін, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Строковість випливає з цільового призначення позички і сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних від­носин між сторонами позички: визначення плати за позичені ко­шти, порядку повернення коштів тощо. Конкретні строки окре­мих позичок визначаються залежно від тривалості кругообороту капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб'єктів по­зички, ефективного використання позиченої вартості, для змен­шення кредитного ризику та ін.

Поверненість позичених коштів кредиторові означає, що по­зичальник мусить повернути весь обсяг одержаної в позичку цінно­сті. Цей принцип випливає з попереднього — строковості позички і тісно пов'язаний з ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при укладенні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена якраз у цей термін. Дуже часто позич­ка повертається несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений термін, це не значить, що вся позичена вартість повер­нута. Девальвація валюти позички, інфляція можуть знецінити гро­шову одиницю та основну суму грошової позички, тому у разі по­вернення номінальної суми позички кредитор зазнає збитків. Поді­бні втрати він матиме і в разі повернення товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо ринкова ціна їх упала за період користування позичкою. Тому суб'єкти кредиту повинні пе­редбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення пози­ченої цінності в повному обсязі: скорочення терміну позички, під­вищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та ін.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні пози­чки мусить вжити додаткових заходів щодо гарантування повер­нення позички у визначені строки. Додатковими ці заходи є віднос­но принципів цільового спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють її поверненню. Але цього «сприяння» часто виявляється недостатньо, і позички повертаються не своєчас­но, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту креди­тора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредиторові (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно вста­новлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних ризиків — він є останньою перепоною на шляху вка­заного ризику. Проте й ця перепона не завжди спрацьовує (на­приклад, у разі знецінення застави чи банкрутства гаранта). Тому кредиторам не слід переоцінювати значення забезпечення пози­чок, а покладатися ще й на високу ефективність проекту, що кре­дитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може і не вимагати додаткового забезпечення позичок.

Платність користування позичкою полягає в тому, що позича­льник повертає кредиторові не тільки основну суму боргу, а й спла­чує додаткові кошти у формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат:

— втрачає дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту;

— втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводжують­ся появою кредитного ризику, пов'язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Тому, щоб зберегти своє попереднє становище на ринку, кре­дитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позичка перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність, розвивати кредит.

Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш виваженого рішення щодо доціль­ності одержання позички, строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів то­що. У процентній ставці, що визначає розмір плати за позичку, перехрещуються інтереси кредитора і позичальника, тому дуже важливо для нормального розвитку кредиту, щоб розмір її задо­вольняв як кредитора, так і позичальника.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов'язані, оскі­льки випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Тому для ефективного кредитування дотримання всіх його принципів є обов'язковим.

ВИСНОВКИ

1. Сутність кредиту полягає в тих економічних від­носинах, які виникають у зв'язку з рухом вартості на за­садах поворотності та платності. Ці відносини характе­ризуються низкою специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від інших економічних явищ: економічна самостійність учасників кредиту, до­бровільність, рівноправність, договірний характер, вза­ємна вигідність та ін.

2. Кредит є ціннісною категорією і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої функції й особ­ливе призначення в економічному житті суспільства.

3.Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника продати свій товар, а покупця — купити його, коли він ще не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з'явилося чи­мало інших чинників, що зумовлюють необхідність кре­диту. Центральне місце серед них посідає коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які вини­кають у юридичних і фізичних осіб та держави.

4. Кредит — явище руху, який здійснюється у різних напрямах на різних рівнях. Рух кредиту у зв'язку з його участю у відтворювальному процесі проходить п'ять етапів:

— формування вільної цінності;

— розміщення вільної цінності в позички;

— використання позиченої цінності на потреби позичальника;

— вивільнення позиченої цінності з обороту позичальника;

— повернення вивільненої цінності кредитору і сплата процентів.

5. Рух кредиту здійснюється за певними закономірностями, які зу­мовлюються особливою сутністю кредиту. Ці закономірності є визна­чальними чинниками в організації управління кредитними відносина­ми. На їх підставі формуються принципи (правила) кредитування.

6. Основними принципами кредитування є: цільове спряму­вання позички; строковість позички; поверненість кредиторові по­зиченої цінності; забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.

Запитання для самоконтролю

1. Що є загальноекономічною причиною необхідності кредиту?

2. Які передумови виникнення кредитних відносин?

3. Яку абстракцію застосовуємо для того, щоб довести, що необхідність у кредиті залежить від коливань у джерелах формування капіталу?

4. Яка суперечність вирішується з допомогою кредиту?

5. У чому сутність кредиту? Які існують дискусії щодо сутності кредиту?

6. За якими ознаками відносини між: економічними суб'єк­тами можна віднести до кредитних?

7. Що є спільного між: кредитом та грошима, кредитом та фіскально-бюджетними відносинами?

8. Які існують сутнісні відмінності між: кредитом та гро­шима?

9. У чому полягають сутнісні відмінності між: кредитом та фіскально-бюджетними відносинами?

10. Що таке структура кредиту, які її елементи?

11. Кредит — явище статики чи динаміки? Обгрунтуйте свою відповідь.

12. Які стадії Ви можете виділити у відтворювальному ру­сі кредиту?

13. Назвіть основні закономірності руху кредиту на мікро- і на макрорівнях.

14. Назвіть основні принципи організації кредитних відносин.

Поиск по сайту: