Торгівля як важливий фактор економічного розвитку

Торгівля була важливою галуззю економічного розвитку Київської Русі. У свій час у вітчизняній історіографії домінувала переоцінка торговельного фактора. В.Й.Ключевський, С.М. Середонін і ряд інших істориків висунули положення про те, що східнослов'янські міста виникли переважно завдяки торгівлі зі Сходом. Історики - норманісти стверджували пріоритет скандинавів у заснуванні міст на Русі - їх заходом уздовж Дніпровського басейну виникали укріплені табори, які швидко стали центрами обмінної торгівлі.

Ми дотримуємося думки, що торгівля на її ранніх стадіях не є причиною господарського розвитку, а його наслідком, результатом появи товарної продукції землеробства і ремесла. Київська Русь зайняла помітне становище у системі міжнародних торговельних зв'язків завдяки високому рівневі розвитку.

Головними партнерами міжнародної торгівлі Русі УІІІ -Хет. були країни Арабського Сходу,Хозарія,Волзька Булгарія, а також Візантія. Ібн Хаукаль, Ібн Хордадбех, ал Істархі, ал Масуді /автори ІХ-Х ст./ підтверджують не тільки участь руських купців у східній торгівлі, але й наводять дані про характер торгівлі, про шляхи, які зв'язували Русь з іншими народами, про товари, які продавали.

Арабський географ першої половини IX ст.Ібн Хордадбех писав:"Якщо говорити про купців ар-Рус, то це один із різновидів слов'ян. Вони вивозять заячі шкурки, шкурки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших окраїн країни слов'ян до Румійського моря....Якщо вони відправляються по Танаїсу -річці слов'ян, то проїжджають повз Халімдж, місто хозар... Іноді вони везуть свої товари відджурджана до Багдада на верблюдах" (3). Як передає Ібн Хаукаль у "Книзі шляхів",більшу частину товарів перевозили купці /арабські/ із країни русів і булгар /волзьких/, а також із Куяби /Києва/. Свідчення того, що Русь мала торговельні зв'язки не тільки з периферією арабського світу, а й з глибинними районами, знаходимо у Масуді. Він пише, що країна хозар не виробляє нічого, що вивозилося б на південь, крім риб'ячого клею, оскільки мед і віск, які Персія отримує відХозарії, привозять туди із Русі, Булгар і Києва.

Як наслідок торгівлі зі Сходом, крім різних предметів розкоші і прянощів, з'являється на Русі велика кількість монетного срібла. Дослідники вважають, що арабські дірхеми були найдавнішими монетами. Вони співвідносились з гривнами, ногатами і кунами.

На той час було дві зони стійких контактів з арабським світом. Ними були басейн Дніпра і Волго-Окське межиріччя. Це підтверджується виявленням саме тут переважної більшості арабських монет. В Києві їх знайдено 11 тисяч. Це свідчить про значну концентрацію їх у міських районах. Склад монетного карбування показує, що вони відрізнялися певною спрямованістю своїх контактів. Наприклад у Дніпровський регіон попадало більше монет східних дворів. На Волгу йшло срібло західних дворів. Ця тенденція зберігалася і пізніше.

Дослідники арабських монет констатують, що найдавніший час проникнення їх на східнослов'янські землі датується VIII ст. Наприклад, Л.Янін вважає, що це сталося у 70-80-х роках VIII ст., причому потреба в східних монетах виникла не в окремих районах Східної Європи, а на всій території розселення східних слов'ян (2). Аналіз монетного срібла, виявленого в Києві і Середньому Подніпров'ї, дає підстави поширити час торговельних контактів Русі з Арабським Сходом на всю другу половину УІІІ ст..

Середина УІІІ -X ст, - період інтенсивних зв'язків з країнами Арабського Сходу. Проте зі зміною історичної ситуації різко припинилося надходження дірхемів на Русь. Занепадає і втрачає своє торговельне значення Хозарія.Як наслідок походів Святослава Хозарія перестає бути стримуючим щитом. В простори східної Європи переселяються орди тюрків- кочовиків. Вони й перерізали шляхи Русі на Схід, Однак в XI ст. відновилися торговельні зв'язки Русі з країнами Середньої Азії, Іраном, Кавказом. Такий стан був до монголо-татарської навали. Для XI-XII ст. характерне функціонування двох основних шляхів, через які здійснювалися торгові операції зі Сходом. Перший пролягав із Києва і Чернігова по Дінцю-Дону і далі на нижню Волгу. Другий-через кримські і східно-чорноморські міста до портів Малої Азії.

Кілька століть успішно функціонував торговий шлях Київ-Булгар.Він відомий з часів Джейхані /900р/. У 1154 р. його детально описав ал Ідрісі у книзі" Насолода мандруючих довкола світу". В.М.Татищев вважає, що в часи Володимира Святославовича булгарським купцям дозволялося вільно торгувати в містах по Волзі і Оці, а руські купці користувалися аналогічними привілеями на території Булгарії."Й дал им / Володимир булгарським купцям / во все градьі печати, дабьі они везде й всем вольно торговали, а русские купцьі с печатьми от наместников в Болгари с торгом ездили без опасения." Маємо повідомлення східних авторів Ібн Русте, Ібн Фадлана про торгівлю Русі з Булгаром. В археології підтверджуються ці свідчення, В Булгарії були виявлені речі руської роботи,на Русі вироби з Булгарії. Пріоритетною була торгівля продуктами сільського господарства, хоча мала місце і торгівля ремісничими виробами. Мала помітне місце також торгівля рабами, яких продавали у Хорезм і країни Арабського халіфату.

Шлях Київ - Булгар становив частину великої трансєвропейсь-кої торговельної системи шляхів. Із Булгара вони йшли на Балтику, Каспій і Арабський Схід, із Києва - до чорноморських, балтійських і західноєвропейських ринків.

Таким чином ми прийшли до висновку, що Київська Русь і Булгарія були посередниками між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю. Булгар був для арабів вікном у світ східних слов'ян, балтів і скандинавів. Аналогічну роль виконував Київ у торгівлі Русі і країн Західної Європи з Арабським Сходом.

Вагома роль належала торгівлі Русі і Тмутараканського князівства. Руським купцям був відомий шлях до нього через Керченський півострів і Корчев. Є дані, що руські купці досягли Ірану і навіть Єгипту. На підставі знайдених під час розкопок у Києві і Новгороді /розписна кераміка /, Смоленську /посуд з арабськими написами/, можна стверджувати про факт торговельних зв'язків Русі з Середньою Азією, Іраном і Близьким Сходом.

Проте з другої половини ІУ ст. до початку VIII ст. головним напрямом зовнішніх торговельних зв'язків був південний. Тут основним партнером виступала Візантія. Маємо з цього приводу багато писемних і археологічних джерел. Тим не менше, ранній етап економічних контактів не раз супроводжувався військовими конфліктами. Ці конфлікти були зумовлені бажанням встановити рівноправність у торгівлі з економічно сильнішим партнером. Ряд договорів /860р.,907,911,971 і ін./ в цілому свідчать про високий рівень торговельних відносин з Візантією. Торговельні зв'язки між обома країнами не припинялися. У літописах знаходимо свідчення про Грецький торговельний шлях і заходи щодо його охорони.

У результаті суперництва з Візантією Київська Русь відстояла своє право на гирло Дунаю, Дністра і Дніпра. Там знаходилось місто Києвець, а також руська гавань Олешшя. Надалі торгові судна із Дністра морем і далі по Дніпру пливли до Києва.

Торгівля Русі з Візантією базувалася в основному на обміні товарів. Візантія поставляла шовкові і парчеві тканини, багатий одяг, килими, вино, посуд, прикраси, дорогі предмети. Руська знать купувала їх охоче. Русь платила за це медом, воском, хутрами, а також рабами. Надзвичайна популярність руського хутра засвідчується таким фактом. Вигнаний латинянами афінський митрополит просив Нікейського імператора Федора Ласкаря:"Якщо ти мені ще пришлеш і /шкірку/ білого зайця, які Русь поставляє у Велике місто /Константинополь/, то надаси мені велику допомогу, оскільки лікарі говорять, ще вона чудово зігріває"

Русь купувала у Візантії прянощі, ювелірні та скляні вироби, ікони.

Києво-Печерський ігумен Варлаам заповідав Феодосію свій скарб, придбаний у Константинополі."Я же бе купил в Константино граде иконьї й иное, еже на потребу".

В Києві та інших південноруських містах знайдені червоно-глиняні амфори і корчаги. Це є свідченням регулярності торговельних зв'язків Русі з Візантією. Розкопки дають підставу говорити про масове побутове використання імпортного посуду, про його доступність.

Київська Русь мала торговельні відносини і з кавказьким світом. Маємо літописні повідомлення про "Залозний шлях", який проходив із Києва на Тамань і Північний Кавказ. Володіємо знахідками мідних і бронзових хрестів -енколпіонів руського виробництва в Керчі на Тамані і Північному Кавказі.

Київська Русь вела торгівлю і з країнами Центральної і Західної Європи. Цілком ймовірно, що уже в ІХ-Х ст. функціонував торговий шлях Київ- Галич-Прага-Регенсбург. Раффельштетенський устав 903-906 рр. містить згадку про руських купців на Верхньому Дунаї.

Русь мала також стійкі торговельні зв'язки з Німеччиною. У жалуваній грамоті кельнського архієпископа Райнальда вестфальському місту Модебах/1165 р./ говориться про торгівлю з Руссю (4). На думку німецького дослідника Р.Відера, Русь поставляла до Німеччини ювелірні вироби і хутра. Особливо цінувалися в Німеччині руські соболі. Якийсь Маврикій повертався із Русі в Регенсбург з дарованими на монастирський храм св. Якова і Гертруди хутром і іншими цінностями на суму 100 марок. Регенсбурзький купець Гартвік, що проживав у Києві, подарував у 1178 р. монастирю Еммерама в Регенсбурзі 18 фунтів срібла. У грамоті герцога Австрії і Штирії Леопольда,виданій регенсбурзьким купцям у Відні 1192 р., серед інших купців-руцаріїв, які торгували з Руссю, названий якийсь Отто з Києва.

Є ще й інші свідчення, які підтверджуються археологічними матеріалами, зокрема, знайденими бронзовими водоліями, які виготовлялись в Лотарингії і Північній Німеччині і поставлялись на Русь,

Між давньоруськими містами Новгородом і Києвом пролягав торговельний шлях до Південної Прибалтики /Стариград, Любек і ін./ Були також два торговельні шляхи до Польщі і західнослов'янського Помор'я: сухопутний /Київ-Володимир-Люблін/ і водяний /Дніпро-Прип'ять-Західний Буг/.

Польща вивозила з Русі сіль, торгувала на Русі тканинами, свинцем та іншими товарами. Стабільні торговельні зв'язки мала також Русь з Угорщиною:

Центром русько-угорської торгівлі був Естергом. Жалувана грамота короля Імре /1196-1204/ підтверджує старовинний привілей Естергомського монастиря на збирання мита, на першому місці називає купців із Русі. Придворний нотарій короля Бели III відзначає у "Діяннях угрів", що угорцям на Русі дісталися "численні хутра ласки і соболя".Угорщина поставляла на Русь мідь.

Є писемні джерела, які стверджують торговельні зв'язки Русі з Англією. На англійські ринки поставлялися хутра білок і соболів. Крім англійських купців, у торгівлі з Руссю брали також участь ірландські купці. Торгівля Русі з країнами Скандинавії знайшла своє відображення в сагах. Цікавими в цьому плані є саги про Гескулда і про Магнуса Доброго.

Новгородський літопис містить цікаві свідчення про русько-скандинавську торгівлю. Так, там повідомляється про шторм, який завдав величезних збитків новгородським купцям, що припливли з-за моря. Це було близько 1132 р. Через десять років на купців напала шведська флотилія, але цей напад вдалося відбити.

Давніми були торговельні відносини з Данією. Під 1190 р. літопис повідомляє про благополучне повернення новгородських купців із Данії. Маємо свідчення про торгівлю Русі із Францією, В багатьох творах французької художньої літератури ХІ-ХІІІ ст. говориться про соболині хутра, які поставлялись з Русі.

Про торговельні зв'язки між Руссю і Францією свідчать знахідки лімозьких емалей у Суздалі, Новгороді, Ростові, в районі дніпровських порогів, а також французькі монети.

Країни Центральної і Західної Європи експортували на Русь предмети озброєння, дорогий посуд, вовняні тканини. Русь була зацікавлена також в експорті з країн Західної Європи цінних металів,зокрема,монет і злитків із срібла.

Певна частина срібла надходила на Русь із Чехії Угорщини. На це вказує літописна стаття 969 р. "Повісті минулих літ".

На той час формувався і ринок внутрішньої торгівлі у Київській Русі. Зростало виробництво продуктів сільського господарства і ремесла. Формувалися внутрішні ринкові зв'язки. З'явилися міські ринки. Є свідчення про наявність у Києві восьми торжищ. Руські літописи називають два - Бабин торжок на Горі і Торговище на Подолі. Популярним був новгородський торг на Торговій стороні.

Для ринків руського міста було характерним спорудження на них, або недалеко храмів. Це було мотивовано уставом князя Володимира про перехід еталонів торговельних мір до відання церкви, а також про мито за користування ними.

Місцем знаходження мір і вагів була церква св. Богородиці Пирогощі, споруджена на київському Торговищі в 1136. Ця важлива функція зберігалася за нею аж до пізнього середньовіччя. Аналогічними були храми П'ятниці у Чернігові, Параскеви-П'ятниці в Новгороді.

Важливе місце у внутрішній торгівлі займала продукція сільського господарства і промислів. На київських ринках продавалося багато різних продуктів харчування. Продукція землеробства мала великий попиту містах Північної Русі, оскільки місцеве населення не могло забезпечити достатньою кількістю товарної продукції міські центри у зв'язку з періодичними неврожаями. Дані берестяних грамот і літописні свідчення

вказують на постійну потребу Новгорода в привозному хлібі. Цілком ймовірно, що єдиним експортером хліба на північ Русі був Київ. В одній з берестяних грамот розповідається про дешевий київський хліб.

Новгород експортував мід, віск, хутра. Був традиційний зв'язок південноруських міст з північноруськими містами.

Галицьке купецтво торгувало сіллю, так як лише Галицька земля мала величезні запаси солі. Шлях, яким ішли каравани з сіллю в літопису називається соляним.

Матеріали археологічних розкопок дають підстави стверджувати, що обмінювалася також реміснича продукція.

Київ забезпечував інші регіони Русі емалями, виробами в техніці скані, склом, зброєю, полив'яною керамікою. Овруч поставляв шиферні прясла, плити для будівництва храмів. Городськ був центром товарного заліза.

Київська Русь ввійшла в систему європейських економічних зв'язків. Це зумовило ранню появу купецтва. Маємо свідчення про це арабських і візантійських писемних джерел. Підтвердженням цього служать і скарби монет УІІІ-Х ст., виявлення поховань представників купецтва в некрополях давньоруських міст.

Середні віки характерні колективною формою торгівлі -караванною. Так як існувала постійна небезпека грабунків, купцям доводилося в цій ситуації бути воїнами, які оберігали товар. Найнебезпечніші ділянки торгівельних шляхів охоронялися державою.

Торгові колонії були важливим елементом торгівлі. Тут перебували купці і зберігалися товари. Русько-візантійські договори дають підстави говорити, що вже в Х ст. руські купці мали свій торговий двір у Константинополі біля церкви св. Мамонта. Тут вони проживали довший час. Згодом, після прийняття Руссю християнства, в Константинополі виник руський квартал. Арабський автор Ібн Аласір повідомляє, що руські купці мали торгові двори у містах Криму. Археологічні розкопки підтвердили існування одного з них в Судаку.

Двостороннім був процес заснування дворів. Одночасно з появою руських дворів у містах інших країн виникали іноземні на Русі. Наприклад, урочище Козари у Києві вказує на існування у ІХ-Х ст. торгової слободи хозарських купців. Без сумніву, було в Києві торгове подвір'я візантійських купців.

УХІІ-ХІІІ ст. були створені колонії німецьких, а також ірландських купців. Джерела свідчать про торговий двір у Новгороді. Торгові ряди "латинських купців" відомі в Галичі, про що свідчить назва одних кріпосних воріт - Німецькі, а також у Володимирі-Волинському, де німецькі купці входили до числа місцевих бюргерів.

Відомий випадок, коли багатий німецький купець Марколот давав обід на честь волинського князя Василька.

Міжнародна торгівля в період ранього феодалізму була централізованою і велася державою. Соціальна структура її не зазнала принципових змін в період феодальної роздробленості. Різниця полягала в тому, що на зміну одному місту, яке централізувало зовнішню торгівлю всієї величезної країни, прийшли кілька. Це Володимир-на-Клязьмі, Чернігів, Галич, Новгород, Смоленськ і ін.

При цьому створювалися умови для консолідації купецтва і організації гостинних дворів, їх створення базувалося на принципі спеціалізації у торгівлі з певними країнами.

Руське купецтво отримувало від торгівлі значні прибутки. Їх вкладали у торговий обіг, позичали під проценти. Купці ставали і лихварями.

Отже, торгівля не посідала провідного місця в системі господарства, але її роль була вагомою. Давньоруські міста були центрами внутрішньої та міжнародної торгівлі. Торгівля сприяла розриву замкнутості земель і економічному розвитку країни.

Поиск по сайту: