Розвиток ремесла у Київській Русі

Ремеслу в господарському житті давньоруського суспільства відводилося важливе місце. Наукові дослідження Б.О.Рибакова, Б.О.Колчина, Ю.Л.ЩаповоЇ, Т. 1.Макарової, Г. Ф.Корзухіної, Г.О.Вознесенської дозволяють говорити про високий технічний і технологічний рівень ремесла, його широку спеціалізацію. У давньоруських містах були зосереджені головні центри ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замках та селах.

Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством вони становили основу економічного розвитку країни. На території Київської Русі було багато болотяних руд, з яких добували залізо. Високий /І8-40/ відсоток заліза містили руди Полісся. Спеціальні сиродутні горни переплавлювали залізо. їх залишки знайдені в багатьох пунктах. Залізоробне виробництво, яке мало зв'язок з ремеслом міст, було за їх межами. Б.О.Колчин на основі аналізу свідчень писцевих книг ХУ-ХУІ ст. вважає, що металургійна промисловість на Русі була винятково сільським промислом, який зберігає общинний характер.

Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. І вотчинні ремісники займалися виплавкою заліза. Потім продукція поставлялась князівським і боярським майстерням у міста. Очевидно, вже в давньоруські часи у металургійному виробництві мало місце відхідництво. Розкопки поселень металургів Х-ХІІ ст. в заплаві річки Тетерев засвідчили їх сезонний характер.

Були на Русі спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один з них був в місті Городськ на Тетерев! на території сучасного села з тією ж назвою в Коростишівському районі Житомирської області. У Вишгороді також виявлені залишки залізоробного ремесла.

Ковальські майстерні, де здійснювалася обробка заліза, виготовлення з нього різних речей для господарських потреб, військової справи, називалися кузнями, їх сліди виявлені в усіх давньоруських містах. Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич Вишгород - найбільші центри обробки чорного металу. Відомий асортимент виробів з заліза. Це 150 назв, у тому числі знарядь праці -22 назви, ремісничих інструментів - 46, видів зброї - 16, предметів домашнього начиння -37, наборів кінської збруї і спорядження вершника - 10, прикрас-19 назв. Потрібно відзначити досконалість ковальського інструментарію. Ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійники не поступалися за формою і функціональністю аналогічним інструментам пізніших часів.

Різноманітні техніки обробки заліза були відомі давньоруським ковалям: цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, кування, зварка, полірування. Висока якість металу ряду ковальських виробів доповнювалася функціональною довершеністю форми. Перш за все це стосується давньоруських мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являли собою речі "дивні і виняткові". Меч з автографом майстра -"Коваль Людота", виявлений на Полтавщині біля села Хвощево, є свідченням цього. Руків"я меча прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.

Металообробне ремесло у XII ст. замість високоякісних багатошарових стальних лез почало застосовувати клинки з наварними лезами на залізній основі. Така технологія дозволила різко підвищити продуктивність праці. Це було свідченням ринкового характеру ковальської справи, що розвивалась на вільній міській основі. У XII -XIII ст. значно збільшився асортимент ковальських виробів, з'явилась серійність у виробництві.

У Київській Русі "кузнец" означало також ремісника, який працював з кольоровими металами - золотом, сріблом, міддю.

Ковалі володіли високою майстерністю обробки кольорових металів, відомих у середньовіччі: литвом, волочінням дроту, сканню. Їм були відомі також філігрань, зернь, знали вони техніку виготовлення емалей, свинцевих і олов'яних відливок. У XII ст. київські майстри винайшли мистецтво відливок у так званих "імітаційних" формочках. За допомогою цієї техніки виготовлялися прикраси, які імітували коштовні золоті і срібні вироби. Вони надходили на широкий ринок. Хрести-енколпіони були монополією київських ливарників. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Київської Русі, а й у сусідніх регіонах.

Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським перегородчастим емалям. Ця складна техніка, запозичена Руссю в Х-ХІ ст. у Візантії, набула особливого поширення в ХІІ-ХІІІст. Київ, Новгород, Чернігів,Галич,Володимир-на-Клязьмі - відомі центри виробництва емалей. Майстерні цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони і колти, хрести, оклади церковних книг. Роботи київського майстра другої половини XII ст. Лазаря Богші є найдосконалішими в галузі руської емалевої справи. Маємо дві князівські діадеми /з деісусним чином і зображенням сцени вознесіння Александра Македонського/, а також знаменитий хрест Єфросинії Полоцької. В центральній частині стародавнього Києва, а також на території Печерського монастиря виявлені залишки ювелірних майстерень, пов'язаних з виробництвом речей, оздоблених емалями.

Вже в Х ст. давньоруські майстри оволоділи мистецтвом черні. Проте найбільшого розвитку воно досягло в ХІІ-ХІІІ ст. У скарбах, а також культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-наручі. Вони характеризуються надзвичайною декоративністю зображення, техжчною і функціональною довершеністю.

З виробництвом емалей тісно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруських центрах виявлено сьогодні його сліди. Мозаїчна маса, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намисто - ось неповний перелік речей, які виготовлялися у склоробних майстернях. Вже в кінці Х - у першій половині XI ст. Давньоруським майстрам були відомі секрети скловарного виробництва. XII -XIII ст. - час розквіту склоробного ремесла.

Гончарне виробництво поставляло на ринок найбільший асортимент продукції: горшки, глечики, амфорки, корчаги, світильники, підсвічники, іграшки і т.і.. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти полив'яні керамічні вироби. Ними були - столовий посуд, декоративні плитки, які йшли на оздоблення інтер'єрів палаців. Давньоруські керамісти виготовляли полив'яний посуд, який створював гідну конкуренцію привозному.

Значна концентрація цього виробництва була в посадських районах міст, і характеризувалася досить великою потужністю. Про це свідчать виявлені керамічні центри у Білгороді і Вишгоро-ді.Розвиток гончарства у ХІІ-ХІІІ ст. зумовлювався дією ринку. Майстри досконало володіли технологією і матеріалами, але збільшення попиту погіршило з часом якість їх продукції.

Значне місце серед матеріалів, які були на Русі, посідала кістка. З неї виготовляли ручки дзеркал, руків'я ножів, наконечники стріл, гребінці, писала, ґудзики, іконки і т.і. Досвідчені різьбярі працювали у цій галузі. Майстерні виявлені у Києві,Звенигороді, Галичі, Новгороді, інших містах.

Будівельна справа досягла у Київській Русі теж високого рівня. Найбільш поширеними були ремесла: дерево- і кам'янообробні, виготовлення цегли, вапна.

Найдавнішим з них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі, перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські і побутові речі- ось неповний перелік об'єктів із дерева.

Широко розгорнулося на Русі в кінці Х - на початку XI ст. кам'яне будівництво. Воно потребувало спеціалістів різних профілів будівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Знайдені залишки майстерень по обробці каменю, печей для випалу плінфи і вапна в Києві, Чернігові, Суздалі, Старій Рязані, Полоцьку.

У свій час Б.О.Рибаков вважав, що цегляне виробництво існувало в більш як 25 великих центрах Русі. П.П. Толочко вважає, що сьогодні є підстави стверджувати, що виробництво будівельних і опоряджувальних матеріалів існувало в кожному місті, де велося монументальне будівництво, за винятком тих ситуацій, коли потрібних матеріалів не було на місці /шифер, вапняк/ або виробництво яких вимагало спеціальних знань, складних технологій/смальта, скло, полив'яна кераміка/.

Відомі були також кравецьке ремесло, обробка шкіри і виготовлення взуття. Кожум'яки і усмошевці неодноразово згадуються у писемних джерелах. Прядіння і ткацтво, переробка сільськогосподарської продукції теж мали значне поширення на Русі.

За соціальною формою давньоруське ремесло поділялося на вотчинне або помісно-вотчинне, до якого близько стояло церковно-монастирське, вільне, або посадське, і державне.

В межах феодальних садиб розвивалося помісно-вотчинне ремесло на Русі, а в містах - в їх центральних частинах, де була велика концентрація дворів знаті. Вотчинні ремісники жили на території феодальних садиб. Вони працювали в майстернях, що належали їх господарям. Здебільшого ювелірне ремесло мало вотчинний характер. Таке дороге виробництво було під силу тільки багатим феодальним господарствам. На феодальних садибах працювали також ковалі, гончарі, склороби, ремісники інших спеціальностей. Однак вони не мали права власності на знаряддя праці і її результати. Спочатку вотчинні ремісники працювали на обмежене коло замовників. Але вже у XII -XIII ст. з розвитком товарних відносин вийшла на ринок продукція вотчинних майстрів.

Однак ми не володіємо, на жаль, механізмом виходу вотчинного ремесла на вільний ринок.

Поряд з помісно-вотчинним розвивалось і вільне ремесло у давньоруських містах. Посади стали місцем його зосередження. Цікавим в цьому плані є Подол- посад найбільшого міста Русі Києва. Дослідження показують, що вже у IX ст. він був повністю сформованим міським районом. До Х ст. сягають сліди ремісничої справи. Залишки майстерень по обробці бурштину, шиферу, виготовленню скляних і ювелірних виробів, сліди ковальської справи виявлені в різних районах Подолу. Це дає підстави констатувати про розвинену виробничу діяльність жителів цього міського району. Новгород, Чернігів, Переяслав, Галич, Смоленськ, Полоцьк характеризуються аналогічною ситуацією. Посадські райони цих міст в XIII ст. дедалі більше набувають значення центрів дрібнотоварного виробництва.

Разом з тим існував ще один сектор ремісничого виробництва, який можна кваліфікувати як державний. Князівська влада була його організатором. Потребами загальнодержавного розвитку були - будівництво міст та оборонних укріплень.

Міське монументальне будівництво було компетенцією князів. Маються на увазі князівські резиденції, церковні споруди. В літописах містяться численні свідчення про їх будівництво. Князівська адміністрація підпорядковувала роботу майстрів кам'яних справ.

На основі аналізу археологічних матеріалів можна виділити два основні періоди давньоруського ремесла, що відповідають загальній картині економічного розвитку країни.

Малорозвинене ремесло відповідає ранньофеодальному етапу. Більш розвинене ремесло характерне для періоду феодальної роздробленості. На даному етапі воно характеризувалось збільшенням обсягів виробництва. У літературі ці періоди кваліфікуються як вотчинний і вільний.

Одним із важливих і не до кінця з'ясованих є питання організаційної структури вільного ремесла. Чи знало давньоруське місто домонгольського часу цехову організацію, уже в XII -XIII ст. характерну для західноєвропейських міст? В літературі з цього приводу висловлювалися різні думки: від обережного визнання на Русі цехоподібних організацій до повного їх заперечення (1).

Ранньофеодальний етап об'єднував всіх ремісників у феодальні господарства. Деякі писемні джерела повідомляють про досить ранні прояви артільних форм праці на Русі. Але це не дає підстав стверджувати,що вони були зародками самоуправних міських общин.

Немає прямих свідчень корпоративної структури давньоруського ремесла. В такому разі великої ваги набувають опосередковані - історичні назви міських районів, вулиць, урочищ, які стали відображенням процесу концентрації ремісників за виробничими ознаками. Нам відомі урочища Гончарі і Кожум'яки в Києві, Гончарі у Вишгороді.

Результати археологічних розкопок вказують на важливі консолідаційні процеси у давньоруському ремеслі ХІІ-ХІІІ ст. На думку П.П.Толочка, можна вважати,що "вони торкнулися не лише територіальних, а й організаційних структур". Проте цього замало для висновків про наявність цехової організації ремесла. Вона штучно стримувалась феодальним характером руського міста і не одержала в домонгольський період свого завершення.

Поиск по сайту: