Державне регулювання діяльності підприємства, економічні важелі регулювання

Регулювати (з лат. regula – правило, regulare – підпорядковувати правилу) – підкоряти певному порядку, правилу, упорядковувати. Робити що-небудь для отримання бажаних результатів, досягнення потрібних показників.

Регулювання економіки – вплив на економіку з боку органів управління з метою підтримки певних процесів для попередження, пригнічення несприятливих явищ. Державне регулювання – це форма цілеспрямованої політики та реальних дій держави, визначення політико-правових та фінансово-економічних важелів щодо забезпечення розвитку підприємництва, підтримки суб'єктів і об’єктів підприємницької діяльності, забезпечення чи підтримки їх функціонування в заданому режимі. Державне регулювання діяльності підприємств передбачає систему заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки.

Підприємництво – це особливий вид економічної цілеспрямованої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, який базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній ідеї.

Головними умовами здійснення підприємницької діяльності є:

- приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна і господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності;

- повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності й пов’язаний з нею ризик;

- власна орієнтація підприємця на комерційний успіх, на одержання прибутку.

Принципи у будь-якій сфері діяльності – це ті обов'язкові прави­ла поведінки, якими зобов'язані керуватися і котрих повинні дотриму­ватись усі учасники даного процесу. Згідно чинного законодавства в Україні підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальни­ків і споживачів вироблюваної продукції, установлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання працівників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, тру­дових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не забо­ронене або не обмежене законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовніш­ньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належ­ної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Основоположником теорії підприємництва є Р. Кантильон, який визначав підприємця як людину, що приймає рішення та задовольняє свої потреби в умовах невизначеності. Вчений вважав, що при дисбалансі попиту та пропозиції на ринку виникає можливість в окремих суб’єктів ринкових відносин купувати товари дешевше та продавати дорожче. Таких ринкових агентів він називав підприємцями, що в перекладі з французької мови означало „посередники”.

Пізніше Ж.-Б. Сей зазначав, що підприємництво виступає раціональною комбінацією факторів виробництва в певній точці ринкового простору. Згодом Вебер зазначав, що підприємницька діяльність є втіленням раціональності. Під останньою науковець розумів функціональну ефективність, отримання максимальної вигоди від використання вкладених засобів та затрачених зусиль.

Щодо дефініції терміну „підприємець”, то Маршалл у свій час зазначав, що не кожна людина може бути підприємцем. В сфері підприємництва, як вважав учений, існує природний відбір, як і в природі. Найт притримувався думки про те, що менеджер може стати підприємцем за умови, що його дії стануть більш самостійними, а сам менеджер буде готовим до особистої відповідальності.

Слід чітко розрізняти терміни „підприємництво” та „бізнес”. Так, економічний зміст підприємницької діяльності зводиться до пошуку та реалізації нових комбінацій факторів виробництва з метою задоволення наявного чи потенційного попиту на продукцію. Тоді як бізнес є репродуктивною діяльністю в сфері організації, виробництва, розподілу та реалізації товарів та послуг виготовлених без новаторства та ініціативи.

В умовах ринкової економіки державне регулювання діяльності підприємств передбачає мінімальне втручання державних органів в економічні процеси, а безпосередній вплив на розвиток соціально-економічних процесів здійснюється за допомогою встановлених державою економічних регуляторів і нормативів.

Підприємницька діяльність може здійснюватися через безпосереднє виконання виробничих функцій (виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт) або шляхом виконання посередницьких функцій (надання послуг із просування товарів на ринок та їх передачею в належному вигляді від безпосереднього виробника до споживача продукції).

Розрізняють два типи підприємницької діяльності в сфері безпосереднього виробництва продукції: класичне або традиційне підприємництво та інноваційне підприємництво. Однак практика підприємницької діяльності в будь-якій формі передбачає інноваційний процес.

Об’єктами підприємництва є інноваційна діяльність, виробнича діяльність та торгівельно-посередницька діяльність. Здійснення ефективної підприємницької діяльності можливе за умови сформованого підприємницького середовища. Підприємницьке середовище – це така суспільна економічна ситуація, яка включає рівень розвитку економічної свободи, наявність суб’єктів підприємництва, домінування ринкового типу економічних зв’язків, можливість формування підприємницького капіталу та використання необхідних ресурсів.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути правоздатні і дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, об’єднання громадян, індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, спільні та інші види, типи й категорії підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Відповідно до чинного законодавства в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств та відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності особи, яким заборонив це суд (до закінчення встановлених вироком строку), а також ті, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках чи об’єднаннях керівні посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть функціонувати як фізичні чи юридичні особи. Юридична особа – це суб’єкт цивільного права, який відповідає певним вимогам законодавства. Виділяють наступні ознаки юридичної особи:

- незалежність існування від інших осіб, які входять до її складу і які можуть змінюватись;

- наявність майна, відокремленого від інших осіб;

- право придбання, користування і розпорядження власністю, а та­кож право здійснювати від свого імені дозволені законом дії;

- право від свого імені бути позивачем у суді та арбітражі;

- самостійна майнова відповідальність;

- наявність розрахункового та інших рахунків у банках, самостійно­го балансу, печатки зі своєю назвою, товарного знаку.

Підприємство діє на підставі статуту. Останній затверджується влас­ником (власниками) майна, а для державних підприємств – власни­ком майна за участі трудового колективу. Статут підприємства містить таку інформацію: власник підприємства; найменування підприємства; місцезнаходження; головні напрямки діяльності; органи управління та контролю, порядок їх формування; порядок утворення і використання майна підприємства; розподіл прибутку (доходу); умови реорганізації та ліквідації підприємства.

Держава в умовах ринку намагається зменшувати адміністративні перепони для ведення господарської діяльності (політика дерегуляції) підприємств. Так, в Україні в 2011 р. було скасовано свідоцтво про державну реєстрацію суб’єктів господарювання (юридичної особи та фізичної особи-підприємця) та скасовано дозвіл МВС України на виготовлення печатки для суб’єктів господарювання., а з 01.01.2012 року відбувся перехід від принципу «єдиного офісу» до принципу «єдиного вікна» (видача документів дозвільного характеру суб’єктам господарської діяльності, а також їх переоформлення, видачі дублікатів, анулювання відбувається виключно через державного адміністратора в дозвільному центрі).

У сфері господарської діяльності підприємства повинні мати документи дозвільного характеру (табл. 2).

Поиск по сайту: