Види підприємств та їх класифікація. Об’єднання підприємств

Підприємства розрізняють за багатьма характеристиками за якими й здійснюється їх класифікація. Основними ознаками класифікації підприємств за групами є: галузева та предметна спеціалізація, структура виробництва, потужність виробничого потенціалу, організаційно-правова форма тощо.

В залежності від галузевої спеціалізації підприємства поділяються на промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні.

За структурою виробництва підприємства поділяються на вузькоспеціалізовані (виготовляють продукцію обмеженого асортименту масового чи крупносерійного характеру, наприклад, виробництво стального прокату, електроенергії, виробництво зернових, м’яса тощо), багатопрофільні (виготовляють продукцію широкого асортименту та різного призначення, наприклад у промисловості такі підприємства можуть поряд із автомобілями виробляти комп’ютерну техніку, станки, інструменти і т.д., а в сільському господарстві займатися вирощуванням зернових, овочів, фруктів, відгодівля ВРХ, свиней тощо), комбіновані (підприємства, де один вид сировини чи готової продукції послідовно перетворюється в інший. Наприклад, виготовлений чугун може реалізовуватися на сторону та одночасно слугує сировиною для виробництва стальних злитків, які в свою чергу є одночасно готовою продукцією й сировиною для виробництва стального прокату. Комбіновані підприємства досить часто зустрічаються в хімічній, металургійній, текстильній промисловості, сільському господарстві).

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство; підприємство колективної власності; комунальне підприємство; державне підприємство; змішане підприємство.

Залежно від наявності іноземного капіталу в статутному фонді підприємства, виділяють підприємства іноземні та підприємства з іноземними інвестиціями.

Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як 10 %. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.

Іноземне підприємство – це підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %. Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Відповідно до способу створення та формування статутного фонду виділяють унітарне та корпоративне підприємство.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), шляхом об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік розрізняють малі, середні та великі підприємства.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн гривень. Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму 100 млн гривень. Усі інші підприємства визнаються середніми.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм
акцій. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому про зміну типу товариства – з
приватного на публічне.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків,
пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Кооперативи – добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Видова класифікація об'єднань підприємств здійснюється за певними матеріальними та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визначень. Матеріальною основою класифікації об'єднань підприємств на види є досягнення спільних матеріальних та інших інтересів членів об'єднання, координація їхньої діяльності, централізоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.

Господарське об’єднання – це добровільне об’єднання господарської діяльності підприємств, утворене за їх ініціативою.

Державне (комунальне) господарське об’єднання – це об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Підприємство – учасник господарського об’єднання має право: добровільно вийти з об’єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об’єднання; бути членом інших об’єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання не встановлено інше; отримувати від господарського об’єднання в установленому порядку інформацію, пов’язану з інтересами підприємства; отримувати частину прибутку від діяльності господарського об’єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання відповідно до законодавства.

Учасники об’єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). Майно передається об’єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об’єднання. Вартість майна об’єднання відображається у його балансі. Господарське об’єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об’єднанням підприємства діють відповідно до положень Господарського кодексу, інших законів та статуту затвердженого об’єднанням.

Об’єднання підприємств не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об’єднання.

Підприємства – учасники об’єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорів з іншими суб’єктами господарювання. Вихід підприємства зі складу державного (комунального) господарського об’єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об'єднань належать галузеві об'єднання: залізниці, пароплавства та інші об'єднання транспорту, зв'язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.

Припинення об’єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об’єднання або ліквідації.

Реорганізація господарського об’єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об’єднання – за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Ліквідація господарського об’єднання провадиться за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об’єднання – за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Майно, що залишилося після ліквідації об’єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об’єднання підприємств чи договором.

Серед договірних об'єднань підприємств найпоширенішим видом є корпорації. Корпорація – це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Корпорацію можуть створювати підприємства будь-яких форм власності. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління – це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного об'єднання.

Іншим видом договірного об'єднання підприємств є асоціація. Асоціація – це договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (наприклад, учасники-члени асоціації можуть узгоджувати свої дії стосовно номенклатури продукції, освоєння ринків збуту, визначення цін і т. ін.). У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Договірні об'єднання підприємств відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об'єднань можуть бути підприємства всіх форм власності, які на добровільній основі вирішують спільно здійснювати свою подальшу діяльність. Для цього засновники укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору.

Основним видом статутних об'єднань підприємств є концерн. Концерн – це статутне об’єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків та ін. на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

До переліку статутних об'єднань підприємств входять також консорціуми. Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

До статутних об'єднань відносять також державні корпорації (хоч згідно законодавства корпорація – це договірні об'єднання).

Засновниками статутних об'єднань підприємств є їх власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Наприклад, українські корпорації та концерни державної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються декретами, постановами Кабінету Міністрів України. Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об'єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (наприклад, Мінтранс, Мінпаливенерго, Держкомзв'язок).

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи держадміністраціями.

Статутні об'єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члени об'єднань.

Державні та комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

До переліку специфічних об’єднань підприємств слід віднести промислово-фінансові групи та холдингові компанії.

Промислово-фінансова група – це об’єднання підприємств, яке створюється на міжгалузевих засадах та об'єднує підприємства промисловості, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми відповідно до міждержавних договорів, а також виробництва кінцевої продукції. Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулює спеціальне законодавство (Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 р., Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781). Особливістю промислово-фінансової групи є наявність у її складі головного підприємства. Це підприємство, що створюється відповідно до законодавства України та виготовляє кінцеву продукцію промислово-фінансової групи, здійснює її збут, сплачує податки й офіційно представляє інтереси групи в Україні та за її межами. Учасниками промислово-фінансової групи можуть бути підприємства, банк, наукові та проектні установи, створені згідно із законодавством України, чи іноземні юридичні особи, що входять до складу промислово-фінансової групи, виробляють проміжну продукцію групи або надають банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству та мають на меті отримання прибутку. Учасники промислово-фінансової групи зберігають статус юридичної особи, тоді як саме об’єднання такого статусу не має. Ініціаторами створення промислово-фінансової групи виступають підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. Ініціатори на добровільних засадах проводять загальні збори, на яких вони: приймають протокольне рішення про намір створити промислово-фінансову групу, приймають Генеральну угоду про сумісну діяльність у виробництві кінцевої продукції, розробляють та затверджують техніко-економічний проект обгрунтування створення промислово-фінансової групи, розробляють проекти двосторонніх угод про поставки проміжної продукції промислово-фінансової групи, визначають уповноважену особу ініціаторів створення промислово-фінансової групи.

Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій господарсько-комерційних структур, що є незалежними юридичними особами, здійснює управління ними та фінансування їх діяльності, називається холдинговою компанією. Саме між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

У світовій практиці холдингові структури прийнято поділяти на чисті (виконують суто контролюючу функцію) та змішані (функція контролю доповнюються іншими видами діяльності: виробництво, маркетинг, тощо). Головна перевага холдингу полягає в наявності можливостей побудувати таку систему участі, що дозволяє управляти формально незалежними фірмами. Володіння контрольним пакетом акцій дозволяє керівництву холдингу формувати склад правління залежного підприємства, ради директорів, наглядової ради. Формально діяльність холдингу може зводитися до управління пакетами акцій, отримання дивідендів.

Серед інших видів об'єднань підприємств слід виділити монополістичні їх форми: картелі, синдикати, пули, трести.

Картель – об'єднання підприємств, які узгоджують між собою обсяги виробництва, здійснюють поділ ринків збуту, узгоджують ціни, умови продажу товарів, умови платежів тощо.Учасники такого об'єднання є незалежними у виробничому та комерційному плані. Як правило, такі об'єднання створюються в рамках однієї галузі. Завдяки створенню сприятливих договірних рамок та визначення спільних засобів політики учасники картелю зменшують конкуренцію за ринки збуту, а це погіршує становище споживача на ринку, не приносить стимулів у виробничій діяльності. Тому в умовах досконалої ринкової економіки такі об'єднання, як правило на національному рівні, забороняються.

Синдикат – монополістичне об'єднання підприємств, які у виробничому плані є самостійними, але залежними в комерційному плані (відповідно до встановленої угоди).

Пул – монополістичне об'єднання підприємств, прибутки яких концентруються у спільних фондах, після чого вони розоділяються відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку в обумовленій пропорції.

Трест – монополістичне об'єднання підприємств, де його учасники втрачають виробничу-комерційну (інколи юридичну) самостійність контроль над трестом належить правлінню або головній компанії, учасники тресту ділять прибутки відповідно до ваги належних їм пакетів акцій.

Залежність між групою юридичних суб’єктів господарювання пов’язаних між собою організаційно-економічними відносинами в об'єднанні підприємств може бути простою або вирішальною.

Проста залежність між підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Поиск по сайту: