ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Прогресивні думки щодо розвитку особистості висловлювали як зарубіжні (К. Гельвецій, Ж.. Ж.Руссо, Д. Дідро), так і вітчизняні (В Г. Бєлінський, К,Д. Ушийсь кий, Т.Г. Шевченко та ін) мислителі та педагоги. Вони підкреслювали, що не спадковість робить людину порочною, а погане виховання та погані умови. У Т.Г. Шевченка у творі «Близнюки» змальовані два хлопчики, які у спадщину отримали однакові нахили, але, виховуючись у різних умовах, у процесі розвитку стали зовсім різними.

Сучасна наука визнає три провідних фактори в розвитку та формуванні особистості: спадковість, середовище та виховання.

Спадковість. Під спадковістю розуміють передачу від батьків до дітей певних якостей та особливостей. Носії спадковості - гени. Сучасна наука довела, що властивості організму зашифровані у своєрідному генному коді, який зберігається та передає всю інформацію про властивості організму. Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, морфологічні та фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать організму, стадії дозрівання, колір волосся, очей, шкіри, групу крові, резус-фактор та ін.

Генотип нервової системи зумовлює характер та особливості протікання нервових процесів. Порушення нервової діяльності батьків, нервові захворювання можуть передаватись у спадщину (наприклад, таке нервове захворювання як шизофренія). Спадковий характер мають і деякі захворювання: хвороба крові, гемофілія, цукровий діабет, серцево-судинні хвороби тощо. Генотип організму залежить і від зовнішніх умов, які можуть впливати на хромосомний апарат та гени. Це -радіація, інтоксикація, екологічне середовище га ін. Внаслідок цього виникають неспадкові відхилення від нормального розвитку, такі аномальні ознаки є природженими, вони виникають у процесі утробного розвитку дитини. Негативний вплив на майбутню дитину мають куріння, алкоголізм та наркоманія батьків, також негативно впливають на дитину різні захворювання майбутньої матері. Так, якщо вагітна жінка хвора на краснуху, то є велика ймовірність народження у неї розумово неповноцінної дитини. Людський індивід від народження отримує деякі нахили, задатки. Задатки - це природні потенції виникнення та розвитку певних психічних властивостей. Людина успадковує не здібності, а лише задатки, які можуть реалізуватися або не розвинутись у здібності. Для реалізації задатків потрібні певні людські умови життя індивіда та засоби, створені суспільством.

Особливо гостра суперечка у поглядах учених стосується спадковості здібностей до інтелектуальної діяльності. Видатний генетик М. М. Дубінін вважає, що для нормальною мозку нема генетичної обумовленості варіацій інтелекту, отже, рівень інтелекту не передається у спадщину від батьків до дітей. Але є й інша точка зору, яка стверджує, що розумові здібності на 50% визначаються спадковістю. Суперечності також викликає питання про спадковість моральних якостей. Останнім часом позицію щодо генної обумовленості соціальної поведінки разом із західними вченими висловлюють і вітчизняні спеціалісти (П. Анохін, М. Амосов та ін) Але це питання дуже складне і потребу є досконального вивчення.

Середовище - соціальне, географічне природне, мікросередовище - сім'я школа, оточення дитини і т. ін. Людина стає особистістю лише у процесі соціалізації, тобто спілкування, взаємодії з іншими людьми Поза середовищем індивід не формується як особистість.

Відомі випадки, коли дитина виховувалась у оточенні вовків, мавп та деяких інших і тварин. Усі діти не вміли розмовляти, ходити прямо, вони бігали на колінках, їхня здібність до розвитку була дуже малою і, навіть, коли ці діти потрапили у людське оточення, вони не змогли перейняти спосіб життя сучасної людини.

Навколишнє предметне середовище потрібно для розвитку діяльності дитини, зокрема пізнавальної.

Соціальне середовище в значній мірі визначає умови розвитку можливостей індивіда. Навколишнє середовище і людина знаходяться у діалектичному взаємозв'язку і взаємозалежності. Отже, охорона навколишнього середовища, екологічна спрямованість діяльності людини -це передумова існування людства. Середовище людей змінюється під впливом їхньої практичної діяльності, середовище дитини змінюється, оскільки і віком розширюються і змінюються умови, що впливають на її життя і розвиток. При цьому слід враховувати, що людина сама (безпосередньо або опосередковано) впливає на оточуюче середовище і змінює його.

Найбільшу питому вагу має соціальне середовище, що визначається матеріальними умовами суспільства, соціальним та державним чадом, системою громадських та виробничих відносин, характером соціальних процесів у суспільстві. До основних соціальних інститутів, які впливають на розвиток і формування особистості, відносять сім'ю, навчально-виховні заклади, позашкільні заклади, масові засоби розповсюдження інформації.

Виховання. Вплив спадковості та середовища коректується вихованням. Його ефективність полягає у цілеспрямованості, систематичності та кваліфікованому управлінні. Слабкою стороною виховання є те, що воно базується на свідомості людини і потребує її участі у цьому процесі, тоді як спадковість і середовище діють непритомно та підсвідоме. За допомогою виховання можна частково подолати несприятливі спадкові задатки, зменшити негативний вплив оточуючого середовища. Досвід роботи видатною педагога А.С. Макаренка, який перевиховав більше 3 тисяч дітей і підлітків з невідомою спадковістю і. безумовно, негативним впливом навколишнього середовища - безпритульних дітей та правопорушників -доводить той вплив, який має виховання на розвиток і формування особистості.(даю приклад О.Суворова-полководця).

Виховання може забезпечити розвиток людських рис і якостей, лише спираючись на ті задатки і нахили, які притаманні людині. Не з кожної людини можна виховати генія. Досліди Н.І Ладигіної-Котс показали, що маля мавпи, виховуючись у тих же умовах, що й дитина, не надбало жодної з психічних якостей, що притаманні людині.

Розвиток особистості - це не пасивний продукт впливу середовища, спадковості та виховання. Велике значення при цьому має активність самої особис тості, їі творчо-перетворююча діяльність. Залежно від активності та внутрішньої позиції особистості, вона може сформуватися у різних напря­мках. Виховання успішно веде розвиток, якщо робить вихованця активним учасником цього процесу.

Розвиток і формування особистості є результатом взаємодії зовнішніх і внутрішнім факторів. Виховання відіграє у розвитку вирішальну роль, якщо воно позитивно впливає на потребу особистості працювати над собою, стимулює її активність у цьому напрямку. Звідси можна сформулювати закон розвитку та формування особистості в діяльності у процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується їі відношення до оточуючого світу. Ця діяльність повинна бути спрямована на розвиток.

До розвивальних видів діяльності можна віднести гру, навчання та працю. За спрямованістю виділяється пізнавальна, громадська, спортивна, художня, технічна, ремісницька га гедонічна (спрямована на здобуття втіхи, приємності) діяльність. Особливий вид діяльності - спілкування. Діяльність може бути активною чи пасивною. Розвиток забезпечує саме активна діяльність. На кожному етапі розвитку дитини існує своя провідна діяльність, тобто діяльність, яка задовольняє актуальні потреби індивіда згідно з його віковими особливостями, зумовлює найбільш важливі зміни у психічних властивостях особисті.

Вікова провідна діяльність:

- від народження до 1 року - безпосереднє емоційне спілкування з дорослими;

- з 1 до 3 років - предметне - маніпулятивна діяльність;

формується мова та наочно-дійове мислення;

- з 3 до 7 років - гра- розвиток уявлення та уява про людські стосунки;

- з 7 до 11 років - навчальна діяльність; формую гься у вага, вміння, навички, наочно-образне та понятійне мислення;

- з 11 до 15 років - інтимно-особистісне спілкування;

розвиваються здібності до розуміння індивідуальних відмінностей між людьми;

- з 15 до 17 років - навчально-професійна діяльність;

формуються пізнавальні та професійні інтереси, здібності планувати життя, висувати ідеї. Заключна частина:

- Підвожу підсумок лекції;

- Відповідаю на запитання слухачів;

- Даю завдання щодо самостійної підготовки;

- Оголошую закінчення лекції.

Літературні джерела (Див. до розділу 1).

Поиск по сайту: